home | login | register | DMCA | contacts | help |      
mobile | donate | ВЕСЕЛКА

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

Loading...


II. ПЕРЕБУДОВА НЕ ДОБРА ВОЛЯ. ВОНА ПРИМУС ДОБИ.

Не знаю, хто вперше сказав цю сентенцію, але я вичитав у Леніна: “Урешті-решт переможе той суспільний лад, який забезпечує вищу продуктивність праці”. Незалежно від сентенції, вона, без сумніву, глибоко правильна.

Так яка суспільна система - капіталістична чи соціалістична - забезпечує вищу продуктивність праці?

Відповідь очевидна. Ми давно знали, що живемо значно гірше за більшість розвинених країн світу. Тепер оприлюднена статистика цифрами показала топтання соціалістичної економіки на місці.

Призвичаївшись слухати брежнєвські слова про високі темпи розвитку економіки, квітучі умови життя та переваги соціалістичного буття над капіталістичним, ми не зразу збагнули всю правду відставання, бо спроможні тільки поступово усвідомлювати ту правду, і в міру розуміння перед нашими очима відкривається все глибша криза. І влада визнала кризу, щоправда, давши їй назву - застій.

Офіційне пояснення: консервативність хрущовського і брежнєвського керівництва, поступове повернення після 20-го з'їзду КПРС до попередніх сталінських адміністративно-командних методів керівництва, тобто кризу суспільства, пояснюють як кризу влади.

І знову, як у випадку з роллю Сталіна, таке пояснення - тільки частина правди. Це пояснення, ідучи від суб'єктивного чинника, зачіпає тільки вершечок і, по суті справи, прикриває цілий айсберг справді глибинних причин. Ми бо маємо насправді не кризу влади, а багато глибшу кризу, власне, не одну, а зразу кілька, і то не абиякеньких, а фундаментальних.

а) Кризу імперської психологічної установки - і як російської національної політичної культури, і як вчення марксизму-ленінізму.

б) Кризу комуністичного способу виробництва.

а) Криза імперської психологічної установки

Про імперську установку як рису російської духовної культури та її суперечність сучасним міжнародно-правовим поняттям я говорив у попередньому розділі. Тут же я спробую показати, як вона стала суперечити історичній лінії розвитку людства взагалі.

Росія, власне Московщина, формувалася із поступового завоювання сусід-князівств, асиміляції спочатку угро-фінського населення (що чисельно незрівнянно переважало початковий слов'янський елемент), а потім асиміляції татар. Російське прислів'я “Пошкрябай будь-якого росіянина - і ти побачиш зі споду татарина” відбиває суть етнічного складу росіян. Либонь, від татар у них поклоніння перед державою і владоможцями і, як у вічних кочівників, шукання нових земель і цілковите занедбання своїх.

Підкорення приволзьких народів, Новгородської республіки, Сибіру, України, Прибалтики, Білорусії. Кавказу, Середньої Азії - безупинне розширення й розширення. Розширення впродовж багатьох сторіч.

Розширюється не тільки Росія. Розширюється Португалія, Іспанія, Англія, Франція. За такого розвитку подій цілком природно кращим умам світу розуміти історію як безконечну низку виникнення імперій і їх швидке зникнення (у випадку, наприклад, перського царя Дарія чи Александра Македонського) чи, наприклад, тривале існування (Західно-римська імперія) або й дуже довге існування (Візантія). Але однаково - загибель. Таким чином, історія - це вічне циклічне повторення одного і того ж по суті своїй явища: народження, розквіт, падіння імперій.

Але якщо Візантія існувала півтори тисячі років, то чому б і Російській імперії не проіснувати стільки ж, а то і більше? Так і думали російські ідеологи впродовж сторіч, поширюючи собі на підмогу “пророцтва” Авакума про Москву як третій Рим: “Два Рима было, а третьему не бывать”. (Тому, що ним уже є Москва).

Маркс і Енгельс також вважали, що майбутнє належить великим державам - малі зникатимуть, консолідуватимуться великі.

Як бачимо, вони помилялися. Уже перша світова війна виявила протилежну тенденцію - розпад великої Австро-Угорської монархії і виникнення натомість багатьох окремих менших держав. Після другої світової війни тенденція розвалу імперій та формування нових держав виявилася ще з більшою силою. Міжнародне визнаною політикою стає політика деколонізації та створення колишніми поневоленими народами своїх незалежних держав. У цій політиці я бачу один із виявів загальносоціологічного закону дозрівання. Другий вияв цього закону бачу в еволюції людської одиниці в людську індивідуальність.

Не кожне плем'я переростає в націю. В Латинській Америці й Африці широко відбуваються асиміляційні процеси, в яких племінні особливості стираються і ведуть до формування більших етнічних спільнот. У більших етнічних спільнотах відбувається збільшення свідомості своєї окремішності, а разом з тим і прагнення до політичної незалежності, що можлива в умовах своєї держави.

На Індійському субконтиненті ще після другої світової війни переважною формою народної свідомості була релігійна свідомість, і в 1947 році він розділився на Індію та Пакистан не за національною ознакою, а за релігійною. Проте з бігом часу національний фактор почав набувати дедалі більшої ваги й на цьому субконтиненті.

Ми всюди спостерігаємо одне й те ж явище: як тільки з'являються умови для вияву національної волі, так ця воля неодмінно прагне до політичної незалежності - створення своєї держави. Щойно в Чехословаччині 1968 року з'явилася свобода, як на вимогу словаків унітарна держава була реорганізована на федеративну. За цим кроком (що не був реалізований через окупацію) неодмінно настане наступний крок - повне відокремлення Словаччини і створення своєї окремої держави.

На території Югославії давно точиться національно-визвольна боротьба, і вона, безперечно, закінчиться створенням шістьох окремих держав.

Скоро це буде чи не скоро, залежить від темпів демократизації.

В Ірані з-під перського панування вирвуться азербайджанці, белуджі та інші народи.

Сильний мусульманський вплив, мабуть, затримав цей процес, тому секуляризований СРСР може обігнати мусульманський світ і на завершення теперішньої демократизації подати світові спочатку кільканадцять незалежних держав, а потім біля сотні.

Процес деколонізації завершився (як це вважає сучасна ООН) лишень у першій стадії. У міжнародно-правовому плані вона була наслідком боротьби СРСР із Заходом за сфери впливу, хоч, звісна річ, за грою міжнародних сил були реальні змагання до незалежності самих тих народів.

Друга стадія деколонізації почнеться з демократизацією СРСР, Югославії й Чехословаччини.

Третя стадія дасть багато самостійних держав у межах мусульманського світу.

З народом відбувається те ж, що і з окремою людиною. Спочатку вона мала і ходить, тримаючись за мамину спідницю. Потім вона йде за батьком. Нарешті виростає, стає дорослою, батьківську опіку починає сприймати як обмеження її волі і відходить, щоб вести самостійне життя. Так і з народом. Чи він раніше просто не доріс був до розуміння потреби своєї окремої держави, чи потрапив у залежність всупереч своїй волі - однаково надходить час, коли чужа опіка стає йому нестерпна і така ж неприродна, як неприродним було б 25-річному чоловікові йти, тримаючись за батькову руку. Будь-які міркування - економіки, зручності, затишку, вигідності, безпеки - не можуть виправдати перебування дорослої людини у стані підопічного, бо підопічний недієздатний, а вона ж дієздатна! Так і народ. Коли він виріс до дорослості і усвідомлює себе за дієздатного, тоді не може залишатися під опікою іншого, як би вона не називалася - дружба народів СРСР, дружба братніх народів Югославії, мусульманське братство чи ще як інакше. Зростання - процес природний. Скільки б не намагалися його зупинити в СРСР росіяни, в Югославії серби, в Ірані перси, в Індії індуси, їм ненадовго це вдасться.

У той час, коли бачимо уніфікацію побуту (житла, предметів споживання), відбувається безупинне збільшення різноманітних суспільних структур, починаючи від політичних партій і кінчаючи різноманітними клубами. Не уніфікація світу відбувається, а його ускладнення, урізноманітнення. Пізнання людством самого себе приводить до думки, що плюралізм його - така ж закономірність, як у природі біномія: чоловік - жінка, притягання - відштовхування, плюс - мінус… Того не може одна нація досягнути такої військової потужності, за якої б мала спроможність диктувати свою волю всьому людству. Як луг цвіте різнобарвними квітами, так рід людський різноманітний, і прагнення помалювати його в одну червону барву суперечить природі. Вельми симптоматично і останнім часом дедалі більше зустрічаємо випадків, коли самі росіяни починають розуміти, що від загарбання інших народів немає добра не тільки загарбаним, але й їм самим. Наочний приклад згубності свого імперського впливу в культурі вони бачать щодня: трупи оперних театрів усіх 15-ти республік привозять до Москви не 15 різних національних спектаклів, а одне і те ж - наприклад, оперу Бородіна “Князь Ігор”, що давно відома москвичам у не гіршому власному виконанні. Імперський вплив плодить провінціалізм на місці заглушеної оригінальної національної культури.


І. ФАТАЛЬНІСТЬ ЧИ ВОЛЯ, або Історія сама твориться чи її творять люди? | Сповідь у камері смертників | ЕВОЛЮЦІЯ ЛЮДСЬКОЇ ОДИНИЦІ В ЛЮДСЬКУ ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ







Loading...