Book: Кінець світу



Андрій Процайло

КІНЕЦЬ СВІТУ

(оповідання)

У хаті зчинився переполох.

Совомія пвопава! – біля вхідних дверей виплескувала в долоні трирічна Катруся.

Родичі виростали як гриби. І не треба було дощу.

- Як?

- Де?

- Куди?

- Чому? – хвилювалися.

- Не знаю, - плакала мама. – Як вчора пішла, так нема. Поза зоною досяжності… - і знову взялася за спітнілий телефон. Деякі клавіші зяяли ранами.

Сорока мала довгого хвоста. Підтягувалися сусіди.

- Вавива, вавива їсти… Цівий день… Бо пвиходив її двуг… - пояснювала Катруся. – Нема сестви, нема… Мама пваче, тато пваче, а кувочка не кудкудаче…

- Може?.. – годували здогадами новоявлені нишпорки.

- Вона не з ним…

- А раптом?..

- Та не грішіть…

- Сто процентів, маніяк. Скритий…

- Збоченець! – сусідка бачила його в газеті. Точно! Внизу, під «Їх розшукує міліція», – Морда – во… Хай Бог милує, він!..

Батько спересердя втиснув «двісті» і послав усіх далеко. Так далеко, що мали образитися.

Але ніхто не йшов…

Червонощоке сонце закліпало на обрії. Мало гарний день, тому засинало в щасті. Раптом з-пів ока зиркнуло на землю і у галасливому співочому парку на самотній лавці побачило дівчину. Вона затулила обличчя руками і трусилася. Сонце приглянулось:

- Кінець світу! – вигукнуло, аж молоді зірки з переляку поховалися мамам під спідниці.

Сонце все бачило, все знало, все розуміло… Тому взяло за руку малу Катрусю і повело в парк. На нервові дзвінки місяця, щоб забиратися геть, не звертало уваги.

- Я знаю, де Совомія! – вигукувало дитя.

- Та звідки? .. – хитали головами досвідчені шиї.

- Сонце сказаво! – призналася Катруся.

Ніхто не вірив, бо давно уже глибоко вкорінився в землю.

Нарешті, за століття після виклику, на велосипеді примчав участковий. Фахово заспокоював:

- Не хвилюйтесь, - радив. – У моїй кар’єрі були випадки і без летальних випадків.

Катруся вередувала, бо її не слухали. А сонце тягнуло в парк. Уже й рука боліла.

- Чого мала скиглить? – не то питав, не то відповідав міліціонер. – Ідемо за нею. Все одно до кінця чергування, як до кінця світу.

Бабусі перехрестилися.

За поворотом мала вигукнула:

- Там!

Там скулена, згорблена і тремтяча, запухла, зридана і ніяка сиділа Соломія. До неї підбігло тисяча запитань:

- Як?

- Де?

- Куди?

- Чому?

Вона схлипувала на грудях у щасливої матері.

- Що сталося? – випитувала мати, дякуючи Богові за те, що донька є. – Скажи мені, прошу… Що сталося? – вимолювала відповіді.

Донька скривилася. На чоло знову накотилися хмари, на очі – сльози. Але вона зібралася зі силами і призналася:

- Він сказав, що такого смачного пересоленого супу ще ніколи не їв.

Парк здригнувся від голосного ридання…




home | my bookshelf | | Кінець світу |     цвет текста   цвет фона   размер шрифта   сохранить книгу

Текст книги загружен, загружаются изображения



Оцените эту книгу