Book: Клин нової чортиці



Андрій Процайло


Клин нової чортиці

(оповідання)

Василь Плювок позакінчував гори інститутів, а говорив, як дітвак.

Мав гроші, був великим чоловіком в області. Величезний, мускулистий, з ведмежим голосом... Смоляні кучері над зміїстими бровами, наївна усмішка…

- Тут щось ненормальне, - жалілася матері бестія хоч куди Галя Знана, що тримала село в напрузі більше десятка років, і лише недавно, випадково зиркнувши в календар, опустилася на землю. - Як такий бевзь може керувати цілим заводом?!. Не розумію…

Галя Знана так за розквіту краси навчилася вибирати, що дотягла до тридцяти трьох, її однокласниці вже почали на дискотеках пильнувати своїх доньок, а Галя все нарікала…

Витала у хмарах до пори до часу… Бо по сусідству виросло таке чортеня, що діди втрачали голови…

Олеся Клин у свої сімнадцять як проходилася по селу, то чоловіків параліч держав годинами. А щоб кров зарухатися по судинах, і вони могли повернутися до тями, то треба було принаймні напитися…

Хмари свою рать розташували над селом. Зібрали в одну жменю світло, а в другу купу стріл. Були готові до атаки, ждали лишень запалу. Василь нетерпляче переступав з ноги на ногу. Чекав…

Галя блискавкою мчала повз нього.

- Стій! – сказав Василь.

Вона стала наче вкопана. З тіла посипалися іскри, бо була зла, як засиджена у дівках баба Яга.

- Може, ми би разом жили? – запитав Василь без підготовки.

- Що? – визвірилася на нього дівчина.

- Переїжджай до мене, тобто… Що щокаєш?.. - буркнув Василь.

Галя зібрала всі злості в один удар і зарядила Василеві.

- Йолоп, - додала роздратовано.

Йолоп мовчки розтирав затерпле вухо. Бог дав дівчині не лишень красу…

Галя хотіла втекти від цілого світу. Але стояла мов укопана. Крок не виходив.

- Ти чоловік чи дрантя? - налетіла на Василя. – Де ти був двадцять років. Де?!.

- Чекав, - відповів Василь.

- Чого? – у дівчини засльозилися очі. – Наближення вічності?..

- Щоб ти дозріла…

- Пішов ти… - Галя хотіла зарядити Василеві вдруге. Але він вчасно схопив її за руку.

- Для того, щоб ти дозріла, - спокійно пояснював Василь, як вихователька у дитсадку, - треба було почекати. Щоб виріс клин. І вибив тебе. У світ людей. Зі світу марев…

Галя шарпнулась. Їй здалося, що Василь з неї глузує.

- Пусти! А то… - пригрозила.

Чим мало налякати Василя «то», він не дізнався, бо враз розступилися хмари і вистрелило сонце.

На хвіртках та у вікнах зібралося море чоловічих очей.

Селом плила Олеся Клин. Нова сільська чортиця вражала пишнотою і самозакоханістю. Бачила тільки себе, бо було на що дивитися… Вона це знала…

Галя спересердя глипнула на красуню і застигла, наче воскова фігура. А коли ожила, з неї злетіла зношена десятиліттями маска, і Галя засвітилася такою природною красою, що аж Василь упрів.

Галя Знана в Олесі Клин упізнала себе. І прийшло до неї прозріння, що Василя зустріла вчасно. Саме нині.

- Пішли додому, - шарпнула за рукав Василя і взяла попід руку.

Село тішилося, як дитя, що знайшло улюблену іграшку. Його мрії, з перемитими всіма кісточками, нарешті здійснилися: Василь Плювок перевозив на своєму джипі до себе Галю Знану.

Вітер бавився їх думками, підслуховував і відпускав у світ. Він не любив довго засиджуватися в одній звивині.

Галя, як цариця на троні, сиділа на передньому сидінні Василевого авто і сама собі усміхалася.

- Що, маєш відповідь на те, що мучило? – запитав чоловік.

- Маю, - відповіла Галя. – Несподівану, але добру, - додала.

- Чудесно…

Красуня підозріло вдивлялася у Василя.

- Ти що такий упевнений, га? Ніби ти знаєш, що мене мучило?

- На всі сто…

- Фантазер…

- А як вгадаю, то що?..

Жінці довго не треба було вигадувати пожертви.

- Не злитимусь, коли ти по-дурнуватому будеш вирячуватися на Олесю…

- Піде, - задоволено прицмокнув чоловік.

- То кажи! - тішилася Галя. – Давай, ділися своїми химерами…

Василь, кривляючись, Галиним голосом випалив:

- І як такий бевзь може керувати цілим заводом?!.

Галя від несподіванки почервоніла і стала такою гарною, що на сто років молодша нова сільська чортиця Олеся постарішала…

Василь реготав на цілий світ, а вона його товкла по ведмежому плечу, приговорюючи:

- Якесь дурне… Ну, чесне слово, ненормальне… Дітвак…


29.10.2012




home | my bookshelf | | Клин нової чортиці |     цвет текста   цвет фона   размер шрифта   сохранить книгу

Текст книги загружен, загружаются изображения
Всего проголосовало: 1
Средний рейтинг 3.0 из 5



Оцените эту книгу