Андрій Процайло

Чарівний листок

(оповідання)

Упав листок. З вишні, що росла під вікном кабінету літератури. Кружляв довго, наче хотів досхочу натанцюватися в цьому житті. Він був жовтий, як сонце і гарний, як життя…

— Чи знає він, що помер? — вирвалося в Надії Василівни.

— Ні, — відповів Степанко, який приніс твір з літератури.

— Ти про що?

— Про листок, — відповів хлопець.

— Чому не знає? — запитала вчителька.

— Листки безсмертні. — Надія Василівна сумними очима дивилася на свого завжди мовчазного учня. Який раптом розговорився. Степанко пояснив: — Бо вони не знають, що таке смерть.

Хлопець пішов. Надія Василівна, якій недавно поставили смертельний діагноз, спостерігала крізь вікно за листком. Від підстрибував, як м’ячик, і сміявся, як діти.

«Справді живий», — подумала і відкрила Степанків зошит.

Прочитала: «Я нині розмовляв з листком. Який кружляв біля вікна. Він сказав, що Надія Василівна буде жити. Бо ті, кого пам’ятають — не помирають. Я вірю листкові. Він не людина. Тому не бреше. Повірте і Ви, Надіє Василівно. Бо я не можу дивитися у Ваші сумні очі…»

У зошиті була плямка. «Це не від сльози, — здогадалася вчителька, — бо Степанко казав, що чоловіки не плачуть».

В очах Надії Василівни з’явилася радість. Вона вирішила жити, як листок. Не відаючи про смерть… Життя зразу ж набралося барв. І сил.

— Дива є! — усміхнулася вчителька.

Степанко за дверима з радості сплеснув у долоні. Він знав, що листок чарівний… І обов’язково виконає бажання Надії Василівни. Головне, що воно в неї з’явилося…

15 жовтня 2013 року