home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



XI. ЩО БУЛО ЗА ДВЕРИМА

Джейн Бакстон і справді пішла з заводу дуже просто — крізь двері в стіні, які були не замкнені, а тільки закриті на клямку. Як з’ясувалось, спостерігач у циклоскопі бачив, що вона вийшла, але не впізнав її. Маючи інструкцію уникати зайвого кровопролиття, він вирішив не випускати “осу” проти самотньої постаті, яка, при тому, не намагалася проникнути на завод, а, навпаки, вийшла з нього.

Із слів спостерігача стало також відомо, що Джейн, вийшовши з заводу, попрямувала по набережній за течією. Таким чином, сумнівів не лишалося: Джейн Бакстон здійснила свій намір, від якого її відмовляли, і відчайдушно поспішила здатися Гаррі Кіллеру якраз у ту мить, коли її жертва ставала непотрібною.

Заводська набережна відділялася від еспланади стіною, в якій були залізні двері. У звичайний час вони лишалися замкнені, і тільки Марсель Камаре та Гаррі Кіллер мали ключі від них, але відколи почалися ворожі дії, їх більше не замикали. Отже, Джейн Бакстон мала змогу проникнути на еспланаду і добратися до палацу.

Вона утекла, охоплена справжнім божевіллям. Її довели до краю нестерпні думки про те, що ці нещасні люди ненавидять її, вважаючи єдиною причиною своїх страждань. А що коли вони праві і вонаєдина здобич, якої Гаррі Кіллер домагається в цій боротьбі? Адже тоді зволікання — це злочин. І вона картала себе за довге вагання. Навіть у тому разі, коли обложені помиляються, вважаючи, що порятунок залежить тільки від неї, справа її честі — довести їхню помилку, навіть ціною свого життя! Розум її потьмарився від перенесених злигоднів, а довге чекання сигналу Тонгане довело її до остаточного рішення, і от ввечері 5 травня вона раптом втратила голову і кинулася туди, куди вели її честь і гідність.

Майже безтямно прочинила вона залізні двері, вислизнула з них і, притискаючись до стіни, освітленої потужними заводськими прожекторами, поспішила до палацу.

Веселі хлопці, що стояли на постах, помітили її. Але й вони не вважали за потрібне застосовувати зброю проти самотньої постаті, яка, до того ж, могла належати до їхнього табору, і Джейн Бакстон без перешкод досягла еспланади і пішла попід стіною вздовж Червоної річки, не звертаючи уваги на групи Веселих хлопців. Саме тому, що вона йшла так сміливо, її ніхто не затримав, і тільки кроків за двадцять од палацу від однієї з груп відокремилися двоє і наблизились до неї. Вони пізнали її і скрикнули від здивування. Пригадавши, що вона раніше безборонно прогулювалася скрізь, пам’ятаючи про прихильність до неї начальника і не знаючи її намірів, вони не тільки пропустили її, а ще й провели до палацу і розчинили перед нею двері.

Не встигла вона переступити поріг, як двері за нею зачинилися. Віднині, хотіла вона цього чи ні, вона була знов в руках у Гаррі Кіллера, без надії на чиюсь допомогу.

І в палаці її поява теж усіх здивувала. Чорний служник, що стояв біля дверей, поспішив провести її до Г аррі Кіллера. Вона проминула темні коридори, галереї, сходи і нарешті вступила в яскраво освітлену кімнату, яку одразу впізнала. Це була кімната, що її Амедей Флоранс жартома назвав “тронним залом”, де стояло тільки одне крісло і один стіл.


Незвичайні пригоди експедиції Барсака

Крісло було на місці, і в ньому за своїм звичаєм сидів Гаррі Кіллер, а перед ним на столі було повно пляшок і склянок. Навколо стояло ще дев’ять крісел, з яких одне було порожнє, в інших розсілися восьмеро типів з брутальними обличчями. Гаррі Кіллер розважався з своїми радниками.

Помітивши молоду дівчину в прочинених дверях, ці напівп’яні люди скрикнули від подиву. Ніщо не могло бути для них більшою несподіванкою, ніж ця раптова поява людини із числа обложених у заводі.

— Мадемуазель Морна! — вигукнули вони в один голос, з шумом підводячися з місць.

— Самі? — спитав Гаррі Кіллер, налігши грудьми на стіл і кидаючи занепокоєний погляд в темряву коридора за прямокутником розчинених дверей.

— Сама, — відповіла тремтячим, але рішучим голосом Джейн Бакстон.

Ноги її підгиналися, і їй довелось спертися об одвірок.

Вражені, вони довго мовчки дивилися на дівчину. Її прихід, її присутність були незвичайною подією. А вона під цими поглядами, скупченими на ній, поступово втрачала самовладання і починала гірко каятись у своєму відчайдушному вчинку.

— Ви прийшли звідти? — пробелькотав нарешті Гаррі Кіллер, ледве ворушачи язиком, і вказав пальцем у напрямі заводу.

— Так, — прошепотіла Джейн Бакстон.

— Чого ви з’явилися сюди?

Тон цього запитання не можна було назвати привітним. Так, звичайно, вони помилялися, бідолашні зголоднілі робітники, покладаючи на неї всю відповідальність за свої злигодні; і тепер, як ніколи доти, вона з жахом зрозуміла, що її самовідданість не поліпшить їхньої долі.

— Я прийшла здатися, — прошепотіла вона, в той же час гостро відчуваючи своє приниження: адже її жертву тут, здається, невисоко оцінюють!

— Он як! Он як!.. — ущипливо промовив Гаррі Кіллер І звернувся до своїх поплічників: — Залиште нас!

Восьмеро радників підвелися.

— Та добре вже, йдемо, — сказав один з них, грубо регочучи.

Вони, похитуючись, поплентались до дверей. Гаррі Кіллер спинив їх жестом і звернувся до Джейн Бакстон:

— Я не питаю вас про Чумукі; ми знайшли шматки, що лишились від нього. Але що сталося з другим?

— Це не ми вбили Чумукі, відповіла Джейн. — Він помер під час вибуху, коли намагався висадити в повітря планер. Його супутник був тоді ж поранений, його доглядають на заводі.

— Ага! — сказав Кіллер. — А планер?

— Зруйнований.

Гаррі Кіллер, дуже задоволений, потирав руки, а восьмеро радників зникли за дверима.

— То ви здаєтесь? — спитав він свою полонянку, залишившися сам на сам з нею. — Чому ж це?

— Щоб врятувати інших, — мужньо відповіла Джейн.

— Не може бути! — вигукнув глузливо Гаррі Кіллер. — То вони вже дійшли до краю, ті “інші”?

— Так, — призналася Джейн, опускаючи очі.

З радощів Гаррі Кіллер налив склянку по вінця і вихилив одним духом.

— Ну, і що ж? — спитав він після цього.

— Ви хотіли, щоб я стала вашою дружиною, — прошепотіла Джейн, червоніючи від сорому. — Я згодна, при умові, що решті ви повернете свободу.

— Умови! — заволав вражений Гаррі Кіллер. — Ви вважаєте, що можете ставити їх, моя маленька? Адже на заводі вже дійшли до краю, завтра чи позавтра я візьму завод і вас разом з усіма. Не варто було трудитись і приходити сьогодні. Я б почекав ще день-другий. — Він підвівся і, похитуючись, наблизився до неї. — Ви дуже самовпевнені з своїми умовами!.. Умови, щоб стати моєю дружиною! Ха-ха! Ви станете моєю дружиною, коли мені заманеться. Ні, справді, яким це чином могли б ви мені в цьому перешкодити? Просто цікаво!

Він підійшов до Джейн Бакстон, простягаючи до неї свої тремтячі руки, вона з жахом відступила і притиснулась до стіни. Він майже торкався до неї, її юбличчя обдавав його гарячий подих, отруєний алкоголем.

— Можна вмерти, — відповіла вона.

— Вмерти?.. — повторив Гаррі Кіллер, якого спинило не слово, промовлене з холодною енергією. — Вмерти… — повторив він, з нерішучим виглядом шкребучи підборіддя. Потім, помовчавши, вигукнув, охоплений новою думкою: — Та ба!.. Завтра побачимо. Якось домовимось, дівчинко моя… А тим часом, будемо веселі й щасливі! — Він знов опустився в своє крісло і простяг їй склянку: — Пити!

Склянка за склянкою — і через чверть години Гаррі Кіллер уже хропів щосили.

Знову цей звір, убивця її брата, був у руках Джейн! Вона могла б завдати йому удар в серце тією ж зброєю, якою він вразив Джорджа. Але навіщо? Чи не знищить вона цим вчинком останню, хай непевну надію допомогти тим, заради кого вона тут опинилась?

Довгий час вона в задумі не відривала очей від сплячого деспота. Раптом її пронизав гострий біль, вона зблідла. Голод, невмолимий, жорстокий голод терзав її. На мить вона забула про все — де вона, хто перед нею, забула про все, крім голоду. Їсти! їсти цю ж мить, їсти за всяку ціну… Вона обережно прочинила двері, через які вийшли радники, і побачила в сусідній кімнаті стіл, заставлений рештками бенкету.

Джейн Бакстон кинулася до столу, не розбираючи, хапала все, що трапляло під руку, і похапцем ковтала. Вона їла, і життя поверталося в її виснажений організм, вона зігрівалася, кров швидше заструмила від серця по жилах.

Підкріпившись, вона повернулася у зал, де залишила Гаррі Кіллера. Він все ще спав, голосно хропучи. Вона сіла проти нього, вирішивши дочекатись, поки він прокинеться.

Минуло кілька хвилин, Гаррі Кіллер поворушився, і щось упало на підлогу. Джейн нахилилась і підняла предмет, який випав у нього з кишені. Це був невеличкий ключик. Його вигляд розбудив у неї спогади про те, як Гаррі Кіллер щодня зникав кудись, і як їй хотілося дізнатись, що там, за дверима, ключ від яких він завжди тримав при собі. І от випадок дає їй змогу дізнатись! Спокуса була надто сильна — така нагода, напевне, більше не трапиться.

Легко ступаючи, вона наблизилась до невеличких дверей і встромила ключ у замкову щілину. Двері тихо розчинилися. За ними була площадка, від якої починалися сходи, що вели вниз. Обережно прихиливши двері, Джейн Бакстон почала навшпиньках спускатися по майже темних сходах; світло проникало на них знизу.

Кімната, з якої вона вийшла, містилась на третьому поверсі, але, коли вона проминула два нижні поверхи, сходи продовжувалися, і вона, повагавшись, пішла далі. Нарешті вона потрапила в невеличкий прямокутний передпокій і спинилася в нерішучості. Негр, що вартував, сидячи в кутку, біля замкнених дверей, швидко підвівся, побачивши її.

Та вона одразу заспокоїлась: вартовий не проявляв ніякої ворожості, навпаки, він шанобливо відступив до стіни, даючи дорогу нічній відвідувачці. Вона зрозуміла причину цієї несподіваної шани, коли пізнала негра — він був із Чорної варти і, очевидно, часто бачив її у палаці й був переконаний, що вона має вплив на Володаря.

Твердою ходою пройшла вона повз нього. Він не затримував її, але перед нею були ще замкнені двері. З упевненістю, якої вона насправді зовсім не почувала, Джейн пустила в хід той же ключ і двері відчинилися. Вона опинилась у довгому коридорі, в який з обох боків виходив десяток дверей. Усі, крім одних, були широко відкриті. Кинувши погляд у кімнати, що були за ними, Джейн Бакстон побачила, що це були тюремні камери або карцери, без доступу повітря й світла, все умеблювання яких складалося із столу й жалюгідного ліжка. Видно було, що вони давно стоять порожні.

Лишалися одні замкнені двері. Утретє Джейн Бакстон пустила в хід свій ключ, і двері знов легко відчинилися. Спочатку вона нічого не могла розгледіти в цій камері, де панувала темрява. Потім її очі поволі призвичаїлись до сутінку, вона помітила чиїсь невиразні обриси, і до неї долинуло рівномірне дихання сплячої людини.

Немов у якомусь передчутті неймовірного відкриття, що чекало на неї, Джейн раптом відчула, що втрачає сили. Її пройняв дрож, серце шалено стукало, і вона завмерла на порозі, марно намагаючись розгледіти щось у пітьмі. Нарешті вона згадала, що бачила в коридорі, біля дверей, вимикач, намацала і включила світло, не відриваючи очей від темної камери.

Який страшний удар чекав на неї! Який жах охопив її!

Якби вона побачила в цьому підземеллі блеклендського палацу одного з тих, кого допіру залишила на заводі, якби навіть це був її брат Джордж, про смерть якого вона довідалася ще десять років тому, вона не була б так прикро вражена.

Розбуджена світлом, що раптово спалахнуло, людина на ліжку в кутку камери підвела голову. Одягнений в лахміття, крізь яке просвічувало тіло, вкрите незліченними ранами, худий, мов кістяк, цей чоловік марно намагався випростатись, звертаючи до світла злякані, широко розплющені очі. Та незважаючи на жахливі сліди довгих тортур, незважаючи на виснажене обличчя, бороду й скуйовджене волосся, Джейн Бакстон не могла помилитися і одразу впізнала нещасливого в’язня.

У глибині блеклендської темниці вона знайшла того, кого шїсть місяців тому залишила в Англії за мирною працею. Ця тінь людини, ця закатована істота, був Льюїс Роберт Бакстон, її брат.

Затамувавши подих, з широко розплющеними очима, Джейн на мить завмерла, непорушна й німа, охоплена незрозумілим жахом.

— Льюїс! — скрикнула вона нарешті, кидаючись до свого бідолашного брата, який розгублено бурмотів.

— Джейн!.. Ти тут!.. Тут!

Вони обнялися і довго ридали, не знаходячи слів.

— Джейн, — прошепотів нарешті Льюїс, — як могло статися, що ти з’явилась мене рятувати?

— Я тобі все розкажу, — відповіла Джейн. — Поговоримо про тебе. Поясни мені…


Незвичайні пригоди експедиції Барсака

— Що я можу тобі сказати! — вигукнув Льюїс з розпачливим жестом. — Я сам нічого не розумію. П’ять місяців тому, тридцятого листопада, мене оглушили сильним ударом по голові. Я отямився зв’язаний, з заткнутим ротом, замкнений у якійсь скриньці. Мене перевозили, як багаж, двадцятьма способами. В якій я країні? Не знаю. Уже більше чотирьох місяців я не виходив з цієї камери, і щодня моє тіло шматують кліщами, мене шмагають натаєм…

— О, Льюїс, Льюїс!.. — простогнала Джейн, заходячись слізьми. — Але хто ж цей кат?..

— Це найгірше, — сумно відповів Льюїс. — Ти б ніколи не догадалася. Усі ці жорстокості я терплю від…

Льюїс раптом замовк. Його простягнута рука вказувала на щось у коридорі, а в очах, на всьому обличчі відбився невимовний жах.

Джейн глянула туди, куди вказував брат. Вона зблідла, її рука сковзнула за пояс плаття і стиснула зброю, знайдену в могилі поблизу Кубо. Перед ними, з налитими кров’ю очима, з перекривленим ротом, лютий, страшний, огидний, стояв Гаррі Кіллер.


X. ІДЕЯ ФЛОРАНСА | Незвичайні пригоди експедиції Барсака | XII. ГАРРІ КІЛЛЕР