home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



XII. ГАРРІ КІЛЛЕР

— Гаррі Кіллер! — скрикнула Джейн,

— Гаррі Кіллер? — перепитав Льюїс Бакстон і здивовано глянув на сестру.

— Він самий, — буркнув Кіллер хрипким голосом.

Він зробив крок уперед, спинився у дверях, загородивши їх своєю кремезною постаттю, і сперся об одвірок, щоб відновити рівновагу, ослаблену недавньою випивкою.

— То це ви отак здаєтесь?.. — забурмотів він, стримуючи гнів. — Еге, еге! Влаштовуєте побачення потай від майбутнього чоловіка!

— Як то чоловіка? — повторив Льюїс з ще більшим подивом.

— Думаєте, я такий поблажливий?.. — додав Гаррі Кіллер, входячи в камеру і простягаючи до Джейн свої волосаті руки.

— Не підходьте! — крикнула вона, розмахуючи кинджалом, вихопленим з-за пояса.

— Ого! — насмішкувато промовив Гаррі Кіллер. — У оси є жало!

Все ж він вирішив бути обережним і зупинився посеред камери, не спускаючи очей з кинджала, яким грозила йому Джейн Бакстон.

Користуючись його нерішучістю, вона потягла за собою брата до дверей, відрізаючи в такий спосіб відступ ворогові, який тримався на певній відстані від неї.

— Так, у мене є зброя, — відповіла вона, вся тремтячи, — і яка зброя! Я знайшла цей кинджал в одній могилі… поблизу Кубо!

— Поблизу Кубо! — повторив Льюїс. — Чи не там, де Джордж…

— Так, під Кубо, де поліг Джордж, де він загинув не від куль, а від удару, завданого цією зброєю, на якій написане ім’я убивці: Кіллер!

Почувши це нагадування про драму під Кубо, Гаррі Кіллер зробив крок назад. Блідий, розгублений, він сперся об стіну камери і дивився на Джейн з якимсь переляком.

— Ти кажеш — Кіллер? — скрикнув у свою чергу Льюїс. — Помиляєшся, Джейн. Не так звуть цю людину. У нього інше ім’я, ще гірше, і воно відоме тобі.

Інше?..

— Так… Ти була ще зовсім мала, коли він нас покинув, і не можеш його пізнати, але ти не раз чула про нього. У твоєї матері, коли вона виходила заміж за нашого батька, був син. Ця людина — Вільям Ферней, твій брат!

Це відкриття справило протилежне враження на двох інших учасників сцени. В той час, як Джейн заніміла, безсило опустивши руку, Вільям Ферней — залишимо за ним відтепер його справжнє ім’я — став знову самовпевнений. Він немов одразу протверезився. Розправивши плечі і випроставшись, він втупив у Джейн і Льюїса погляд, сповнений ненависті і невблаганної жорстокості.

— А! То ви Джейн Бакстон!.. — просичав він. І повторив ще раз, скрегочучи зубами: — А! То ви Джейн Бакстон!..

І зненацька лихі почуття, що переповняли його, прорвалися зливою слів; він говорив хутко, глухим голосом, не встигаючи вимовляти слова, уривчастими фразами, груди його важко здіймалися, а в очах палало божевіллям

— Чудово!.. Ні, справді, це просто чудово!.. Ах, так, ви були під Кубо!.. Так, це я його вбив… вашого брата Джорджа… красуня Джорджа… яким так пишалася сім’я Бакстонів!.. Я вбив його навіть двічі… спершу душу… потім тіло… А тепер я маю вас обох… ви в моїй владі… під моїм каблуком! Ви мої!.. Я можу зробити з вами що завгодно!..

З його горлянки вилітали майже незрозумілі слова. Він затинався, п’яний від радощів, він торжествував.

— Тільки подумати: одного я взяв, а друга сама прийшла до мене!.. Сміхота!..

Він ступив на крок ближче; Джейн і Льюїс, що тримали одне одного в обіймах, не поворухнулись, і він схилився до них:

— Видумаєте, що знаєте дуже багато? Ви нічого не знаєте… Але я вам все розповім… Все!.. З приємністю!.. Ага, він вигнав мене, ваш батько!.. Нехай тепер радіє!.. Мені бракує ще тільки одного… Я хочу, щоб він дізнався… перед смертю… чия рука завдала йому удари… Ця рука… ось вона… моя!

Він підступив ще ближче. Він майже торкався тепер брата і сестри, жахаючи їх цим приступом несамовитої люті.

— Ага, мене вигнали!.. Нащо мені були ті жалюгідні кошти, які мені пропонували?.. Мені потрібне золото, багато залота, цілі гори!.. І я здобув його… лопатами, купами… без вас… сам один!.. Як?.. Ха-ха!.. Люди, подібні до вас, звуть це злочинами… Я крав… убивав… усе… всі злочини!.. Ха-ха!..

Але золото — це ще не все для мене… Сильніша над усе була ненависть до вас… усіх… до мерзенної сім’ї Гленорів!.. От чому я приїхав до Африки. Я никав навколо загону Джорджа Бакстона… З’явився до нього… розіграв комедію… каяття… докори сумління… Брехав… прикидався… Воєнні хитрощі, непогано, так?.. Йолоп попався… Розкрив обійми… Я ділив з ним намет… Їв за одним столом… Ха-ха! Я добре скористався з його безглуздої довірливості!.. Щодня трохи порошку в його страви… Якого порошку?.. Хіба вам не однаково? Опіум… гашиш… або ще що-небудь… це моя справа… Шукайте Джорджа Бакстона!.. Дитина… мале дитя…

Начальник?.. Я!.. Відтоді — які подвиги!.. У всіх газетах повнісінько!.. Джордж Бакстон божевільний… Джордж Бакстон убивця… Джордж Бакстон зрадник… тільки про це й мови… Ох, і сміявся ж я згодом, читаючи всі ці тиради!.. Далі, далі! Одного дня прийшли солдати… Джордж Бакстон мертвий, добре… збезчещений — ще краще… Я вбив його, щоб він мовчав…

Тоді я прийшов сюди і заснував це місто… Непогано для того, кого з ганьбою вигнали?.. Тут я володар… хазяїн… король… імператор… Я наказую, мене слухають… Проте, радість моя була неповна… У вашого батька ще лишалися син і дочка. Це було нестерпно… Спершу син… Одного разу мені потрібні були гроші — я взяв у нього… ще й його самого на додачу! Ха-ха! Поклали синочка на місці… зв’язали синочка як шинку… синочок у скрині… Поїхали!.. Поїзди, пароплави, планери… поїхали! аж сюди… до мене… в мою імперію!.. Я і його вб’ю… як того… тільки не так швидко… поволі… день за днем. А тим часом там… в Англії… батько! Ох! він лорд… і багатий!.. Батько знає, що син утік… з касою!.. Непогано змудровано, бий мене сила божа!

Лишалась дочка… моя сестра… Ха-ха! моя сестра!.. Черга за нею… Що з нею зробити?.. Я думав, вигадував… Чорт забирай! Вона з’являється сама!.. Оце втішно!.. Ще трохи, і я б на ній оженився! Можна луснути від сміху!.. Моя жінка? Аякже! Буде жінкою останнього з моїх рабів!.. Найогиднішого мого негра!

Що ж йому зостається… старому лордові… з усіма його багатствами й титулом?.. Два сини?.. один зрадник… другий злодій… Дочка? Зникла… повіялась… хтозна-куди… А він… сам один… Добре скінчився рід Гленорів!.. Я помстився, я добре помстився!..

Ці жахливі прокльони перейшли в звіряче верещання. Вільям Ферней спинився, задихаючись і шаленіючи від люті, його очі вирячилися. Він простягав до своїх жертв скорчені руки з бажанням вп’ястися в них, шматувати їх. Ця істота втратила людську подобу, це був божевільний в нападі сказу, розлютований дикий звір.

Жахаючись ще більше за нього, ніж за себе, Джейн і Льюїс Бакстон з розпачем дивилися на Кіллера. Як могла людська душа таїти в собі таку дику ненависть?

— На цю ніч, — закінчила потвора, — я залишу вас укупі, розважайтеся собі! Але завтра…

Шум вибуху, що мав бути потужним, якщо досяг підземелля, раптом заглушив голос Вільяма Фернея. Він одразу спинився, здивований, занепокоєний, прислухаючись…

Після вибуху запанувала глибока тиша, що тривала кілька хвилин, потім почулися крики, віддалений рев, галас несамовитого натовпу, і зрідка долинали рушничні або револьверні постріли…

Вільям Ферней більше не думав про Джейн і Льюїса Бакстон. Він слухаа, намагаючись розгадати, що це все означає.

Чорний вартовий, що стояв біля входу в підземелля, вбіг у нестямі:

— Володарю! — кричав він. — Місто в огні!

У Вільяма Фернея вирвався страхітливий проклін, потім він різко відштовхнув Джейн і Льюїса, що перепиняли йому шлях, кинувся в коридор і зник.

Розв’язка була така раптова, що брат і сестра не встигли нічого зрозуміти. Вони так сторопіли, що ледве почули вибух і галас, які відвернули від них увагу їхнього ката. Минув деякий час, поки вони помітили, що його нема. Вони все ще міцно пригортали одне одного і, пригнічені дикою сценою, якої стали свідками, знесилені стражданнями, терзаючись думкою про старого батька, що вмирав у розпачі й ганьбі, гірко заридали.


XI. ЩО БУЛО ЗА ДВЕРИМА | Незвичайні пригоди експедиції Барсака | XIII. КРИВАВА НІЧ