home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



XII

Життя у манастирі йшло своїм порядком. Я, користаючи з «мирних» днів, упорядковував штабову канцелярію, переводив реєстрацію старшин та підстаршин. Ночами, щоб ніхто не бачив, відвідував Галіну могилку й годинами непорушне просиджував коло неї з запеченим на серці болем. Чорнота не читав більше лекцій про те, що боротьба не знає жалю. Я вже й сам добре усвідомив собі, що коли дві нації борються — то білі рукавички мусять бути скинені.

За п'ять років на фронтах довелося розрубати в бою череп не одному німцеві, мадяреві, москалеві, але що можна піднести шаблю на ворога, який кинув уже зброю, що ворог лише мертвий перестає бути ворогом, — з цим я погодився аж тепер, на цьому клаптеві української землі, який треба було відстояти — або загинути.

Холодний Яр зробив ще деякі зміни в моїй душі. Я і до нього «не боявся смерти», бо... не показував цього перед іншими. Тепер я чомусь дійсно спокійно дивився їй в очі.

Це не була «апатія», яку я переживав у льохах чека, не був сліпий фанатичний запал. То було цілком тверезе усвідомлення, що моє життя належить не мені, а тому, помноженому на мільйони мойому «я» — моїй нації; тим, хто в боротьбі за її існування насипав вали кругом Мотриного манастиря, копав шанці в Холодному Яру...

Коли я впаду, моє тіло може з'їдять лисиці, щоб нагодувати молоком своїх дітей, мою кров вип'є рідна земля, щоби виростити з неї траву для коня того, хто стане на моє місце — і нічого під сонцем не зміниться.

А події насувалися.

Доходили противорічні чутки про перемоги й поразки червоної армії на західньому та південному фронтах.

За Дніпром горіли села і гуркотіли гармати в боях червоних частин з сильними партизанськими загонами Килеберди та Скирди.

Большевики підвезли Дніпром частини, які займаючи села на Побережжі, посувалися між Дніпром і Тясмином, відрізуючи нас від куреня Білого Яру. Мамай передав, що йому в плавнях стає «гаряче», бо ворожі бронеплави систематично їх обстрілюють з гармат. Він поки-що дурить «товаришів», переносячи кожної ночі «Січ» човнами на обстріляні вдень ділянки.

Збільшений вже Чорноліський кінний полк Пилипа Хмари час до часу латав «товаришам» боки, виринаючи з Чорного лісу. За Чигирином розгулявся верткий Кобчик, напади якого якнайкраще відповідали його псевдонімові, а далі в степ — пороли животи продовольчим загонам, набиваючи в них «развйорстки», повстанці Лютого та Штиля. Крім них з'явився на Херсонщині сильний загін Блакитного та махнівського типу летючий загін Чорного Ворона. Кваша за залізницею теж нагадував про себе. Коло Розумієвки з'явився загін Загороднього, а на Звенигородщині кінний відділ Божка. На Черкащині, в околицях Млієва-Тетієва-Городищ, починав розгулюватися Голий.

Дивізія «внутрішньої служби» пересунула свої частини в нашому напрямку, ведучи інтенсивну розвідку в бік наших лісів. Передаємо до Голого, щоби по можливості забавляв її з протилежного боку. Гарнізони Кам'янки і Олександрівки були значно підсилені.

Зв'язок із Знам'янки приніс водомості, що туди прибули потягами бригада піхоти, полк кінноти та загін особливого призначення Всеросійської чека. Перед тими частинами і місцевими чекістами виступав з промовою Наркомвоєнмор Льова Троцький. «Червоний цар» прибув до Знам'янки під охороною двох бронепотягів. У його поїзді крім сильної охорони — дві плятформи з автом та малим аеропляном. Троцький передбачав навіть, що може доведеться тікати від повстанців у повітря.

Ставши на вагоні, він гістерично кричав до червоноармійців та чекістів про те, що «кулацька контрреволюція» вбиває ножа в спину большевицької революції в той час, як червона армія бореться на фронтах з зовнішнім ворогом. Маючи під рушницею мільйони, червоне командування може кидати на фронти лише сотки тисяч, бо останні необхідні для «оборони завоювань революції» в запіллі. «Червона армія — кричав Троцький — центральні міста, фабрики — голодують, бо український куркуль закопує хліб у землю, а сам бере рушницю і йде годувати нас кулями!»

Закінчив свою промову клясичним наказом червоноарміійцям: «Нещадно вистрілюйте, вирізуйте бандитські кодла, бо інакше нас переріжуть! Без жалю нищте, паліть бандитські села — бо інакше нас спалять у вогні контрреволюції».

По його від'їзді кіннота виступила в напрямку Цвітної, а бригада піхоти на Чигирин. В повітрі не на жарт запахло порохом.

У нашому штабі відбулася нарада.

Коли не хочемо, щоби нас перерізали, а наші села пішли на попіл — мусимо виступати і нищити ворога, не даючи йому пляново затягувати петлю на нашу шию.

Ввечері я сидів у келії і при світлі двох зроблених із лямпадок каганців писав до сусідніх отаманів зв'язкові листи, у яких наш штаб закликав їх до порозуміння і спільного плянового провадження операцій. Написавши до Мамая і Кваші, щоби, поповнивши свої курені, вели їх до Холодного Яру, почав писати накази своїм сільським отаманам.

Холодний Яр проголошував мобілізацію.


* * * | Холодний Яр | ЧАСТИНА ДРУГА