4. «Блискуча епоха». Єкатєріна II
Царствування Пєтра III було надто коротким, та й помер він усього 34 років. Чого тільки про цю людину не писали… частину цього, що він виховувався по пруських казармах, ми вже навели вище. Кажуть, був нестерпного характеру; людиною не лише неокресаною, але й необлічальною. Пишуть, що й дорослим грався в солдатики. Але, не забудемо про загальний настрій проти нього. Не забудемо й так розповсюджене на його новій батьківщині дологічне й магічне мислення.
Однак, незважаючи на все повище, він рішуче припинив безперспективну Пруську війну 1756–1760, яку Європа могла вести й десятки років, а от Росія… Ніяк не свідчать про брак освіти або розуму і його нечисленні розпорядження. Вони далеко випереджають свій час, а з ним і всю наступну реформаторську діяльність його самозваної спадкоємиці; розглянемо їх.
Указ про віротерпність та рівноправність віросповідань проголошував те, чого не було ще подекуди й у Європі та суперечило політиці Пєтра I, який щосили пнувся підібрати під себе й церкву. А головне, ліквідував ту релігійну війну, яку колись розпалив Нікон (1605–1681, патріарх з 1652) та котра й досі спалахувала деінде. Одне слово, цей указ повертав релігійні права не тільки «інородцам», але й своїм російським «раскольнікам», прибічникам «старой вєри». Вони ще довго по смерті обожнюватимуть його за це.
Придався він і дворянству, скасувавши обов’язковий для них термін у 25 років державної служби, встановлений за Анни 1736. Віднині вони могли служити або не служити, як заманеться. Могли вільно виїздити за кордон та служити там. Одне, що як громадяни держави – мали повернутись додому за першим викликом.
Був і досить важливий указ про секуляризацію церковних маєтностей. Йшлося не про їх одержавлення чи конфіскацію, а всього тільки про державний нагляд над їх управлінням. Це була ідея ще Єлізавєти з 1757, але вона чомусь не довела її до кінця. Тепер було зроблено й це, а для нагляду створена нова державна установа.
Та, врешті, була зліквідована Таємна канцелярія, як було дослівно написано в указі: «унічтожаєтся отнинє і навсєгда». Але, «навсєгда» та тільки не в Росії! – бо відродиться й вона. У «Трєтьєм отдєленіі» Ніколая I, «охранкє» Ніколая II, у ленінскіх ВЧК–ОҐПУ–НКВД–МҐБ–КҐБ, та не зникне й після розпаду III імперії – СССР. Продемонструвавши за три сторіччя, що Таємна канцелярія без Росії, – може би й проіснувала, а от навпаки, Росія без неї, – то вже зась.
Російські історики, попри всі їх поступки дологічному мисленню, тут все таки розуміють, що не можна сумістити «А» з «Не–А» та вузлом зав’язуються, – як же пояснити, що такий дурник, який дорослим грався в солдатики, придумав такі досконалі новації? – що викривають чималий розум. Бо ж, зауважимо це, – нічого розумнішого не буде чути в Росії – i в її наступні 100 років.
Та заспокоюють себе та інших примітивною версією: мовляв, то хтось (із росіян, ясна річ) підсунув йому ці укази, а цар, не читаючи, й підмахнув. Цікаво тільки, а чому ж цей «хтось» не підсунув чогось подібного Єлізавєті? – а «підсунувши» Пєтрові III – потім замовк навіки? Але, ми люди іншого складу, та нас не так легко надурити. А тому й будемо вважати: те, що пишеться нам про невігластво та дурість Петера Ульріха фон Шлезвіґа – Гольштайна, – то лише наклепи, породження брудного сумління, обтяженого злочином царевбивства. Пряму відповідальність за які, як і за саме вбивство, несе майбутня «царіца–матушка», Єкатєріна II.
На ній воно помститься тим, що її єдиний син Павєл I, не тільки буде ненавидіти саму пам’ять про неї, але буде так само підло вбитий на користь власного сина, що теж запретендує на трон. А добрий нарід російський, надивившись вдосталь на це неподобство, – почне згодом і собі лущити царів; мовляв – а чим ми гірші? «Самодєржавіє» прийде, так би мовити, у прямий конфлікт із «народностью».