home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



XV. ЗЛО

Тоді, як на небес блакитнім гобелені

Палають, наче кров, плювки шрапнель жахних.

Як у вогонь полки, червоні чи зелені,

Ідуть повз короля, який глузує з них,

 

Як звалює людей скажений шал на купи,

Мов перемелений, димуючий погній,-

В траві, у радості, нещасні влітку трупи,

Природо-матінко, це рід священний твій! -

 

Тоді сміється Бог із ладану, з узору

Церковних скатертин, із чаш, із вівтарів -

І засинає він під славоспіви хору,

 

І прокидається від схлипу матерів,

Що в чорних очіпках заходять до собору,

І в кожної мідяк - за сина, що згорів...

 

 


предыдущая глава | Вірші | XVI. КЕСАРЕВІ ЛЮТОЩІ