XXIV. ГОЛОВА ФАВНА
У буйному квітучому зелі,
Немов у скриньці, золотом покритій,
Де поцілунок ніжиться в гіллі,
Гаптує фавн узори розмаїті.
Злякавшись, очі він протер давно
І квіт кусає білими зубами.
Губа, кривава, як хмільне вино,
Заходжується сміхом під гілками.
Коли ж він, наче білка, хутко зник,
Ще довго сміх його губився в листі.
То снігура, що кинувся навтік,
Злякався поцілунок золотистий.