home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



VIII

Настане ранок, і відступить істерія,

Коли вона в коханні вигорить до дна

З мужчиною палким, кому щораз Марія

Потрібна не свята й потрібна не одна.

 

Вона отямиться: «Ніщо мені не миле!

Гидка у тебе плоть, твій рот і очі - тля!

Свій спокій віднайду в глибокім сні могили,

Де сором мертвяків хранить сира земля.

 

Мене ошукано Христовими вустами,

Поганьблено красу і вроду молоду.

Волосся і лице лобзав ти донестями,

Я не пручалася й раділа на біду.

 

Для мене - плач душі, для тебе - забаганка,

Мужчині не збагнуть гіркий жіночий гріх;

Коли в тобі живуть рабиня і коханка,

Ти врешті проклянеш жагучий шквал утіх.

 

Пропала чистота від першого причастя,

Скорбота пойняла терпкі мої вуста.

Я не змогла знайти в палких обіймах щастя,

Осквернена тоді лобзаннями Христа».

 


предыдущая глава | Вірші | cледующая глава