home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



XVIII


Прокинувся, коли вже на стоїщі буяло життя повним ходом. Крики пастухів, дзвінки й калатала, рев худоби — все це змішалося в один безперестанний гул.

Маржина розходилася в призначені ватагом місця на пашу. Якийсь молодий пастух протестував:

— Що ви мене женете третій раз ув одно місце? Там уже нічо нема паші. Єк буду пасти?

Ватаг спокійно відповів:

— Ти, хло', не пискуй дуже, а роби, що тобі велят. Пашя там є, то вже ти не бреши. А тобі не подобаєси, що там близько ніхто не пасе та й нема з ким тобі дзєвкати.

Пастух відходить засоромлено із розкритими картами, а Олекса ще раз переконується, що ватаг дійсно все знає.

Олекса не йде з пастухами. Він просить у ватага дозволу зостатися у стаї.

— Може би, я що вам допоміг…

Ватаг кидає ласкавим якимось поглядом на хлопця.

— Що там твоєї допомоги. Хочеш придивитиси, єк то йдет у стаї, то так і кажи. Зоставайси, я не бороню.

Таки направду цей ватаг усе знає. Бо дійсно Олекса зостається для того, аби ближче побачити життя стаї, бо як пастушити — він уже знає. Тим більше, що буде, мабуть, дощ: небо все у хмарах, навіть падає вже маленький «мачкатий» дощик.

Але, на превелике здивування Олекси, ватаг, уважно поглянувши на небо, нараз каже:

— Файна днинка нині має бути.

Погляд Олекси виявив здивування. А ватаг:

— Що? Гадаш, дощ? Меш тоді видіти.

Рішуче цей ватаг знає навіть, що чоловік думає… Ватаг помовчав трохи.

— У нас тут ріжного мож си надивити. Зрання світло, чисто, файно — а з полуднє йк ударит плова з громами. Єк піллє дощ… Вімочіт гет пастухів і худобу. А перед… у саму Петрівку крупа падала, а витак зима. Ає… Таки зима йшла.

Вже виряджено всіх, Олекса з ватагом вертають до стаї.

Вчора був вечір, до того Олекса чув себе занадто втомленим і не міг розглянутися по стаї, тепер із цікавістю приглядався, як то ставлять стаї у чорногірських полонинах.

Оструб,[64] як і хатній, лиш вікон немає й стелі, а просто на острубі кізли, на них дах із драниць по обидва боки. І димаря нема, в одному й другому причілках діри для виходу диму — й годі. Двері одні. Ділиться стая на три частини. Перша назовні — це так зване піддашшя перед дверима. Воно без оструба, але зате має стелину — там сушаться звичайно будзи.[65] Далі більша частина стаї — житло пастухів. Але назву має не по людях, а по тому, що тут горить ватра: називається ватарник. Очаг — це ж святая святих древнього чоловіка. Він, очаг цей, міститься не зовсім посередині ватарника, а під середньою стіною. Вогонь горить тут невгасимо. Вдень його підтримує ватаг, а вночі спеціальний хлопець, якого так і називають спузар, бо він, маючи діло з вогнем, вічно вимазаний у спузі, а вмиватися не має коли. Він і зараз товчеться іще по стаї, ще не ліг — варить щось у котлі.

А котел сей висить не так собі просто. Там ціле приладдя, яке дозволяє пересувати той котел в усіх можливих напрямках. При усіх отих таємних процесах, коли з молока робиться і сир, і будз, і бринза, і вурда, і керлиба, і жентиця, і ще всякі продукти, ступінь температури відіграє дуже велику роль, тому треба мати під рукою гнучкий і послушний апарат — от він і є у вигляді верклюга й берфели.

Механізація не складна. При серединній стіні стоїть у петлях верклюг — то є стовп, що може крутитися на своїй осі. Від нього йде роздвоєне коліно, і в тих вилках ходить кужба, чи берфела, — досить груба витесана з дерева дошка з дірками. Вона, як–то кажуть гуцули, заклєбучена, має на кінці клєбуку крюк, що на нього вішається котел. Таким чином, по–перше, коли треба котел зовсім вивести зі сфери дії вогню — повертається верклюг, і котел опиниться збоку, по–друге, коли треба зоставити котел над вогнем, але змінити силу і місце удару полум'я — берфела посувається між двома вершками у продовбаній частині плеча, і третє, коли треба на довший період часу дати сильніший чи менший вплив вогню — берфелу підтягають або спускають на одну–дві дірки, і котел стає вище або нижче над вогнем.

Комбінаціями цих трьох основних способів можна досягти дуже тонких нюансів у зміні температури — а це для роботи має величезне значення.

Під бічними стінами ватарника йдуть широкі лавиці, настелені хвоєю, сіном, гіллям. Ліворуч — постіль ватага, цього полонинського генерала; праворуч сплять старші якісь або недужі пастухи, що не йдуть до застойок. Над лавами йдуть полиці та стоять миски, пляшки, сіль, ложки — таке усяке.

Від входу по кутах ватарника стоїть посуд: путні на молоко, бодні з гуслянкою, жентицею — загалом усе те, що вживається щоденно. Над посудом по стінах висять сита, цідила, а на осібних клинках пастуше лудіння, зброя. Так виглядає ватарник. А третя частина стаї — це комора. Там переховується вже готовий продукт: бринза, будзи тощо, а також продукти споживання: мука, пшоно, солонина — усєке.

Олекса розглядається з цікавістю. Вдома не доводилося бачити, бо близько села полонин немає. Та ватаг не дав довго розглядатися.

— Ано–ко! Вигів'єс, де дрива? Урубай трохи. Цес свої попалив, а на ннину най собі ватаг сам нарубає?

Спузар усміхався, скалючи свої білі–білі зуби, які здавалися ще білішими на полі чорного обличчя.

Олекса зрадів: нарешті він може помогти чимось реальним. Сокира аж свистіла в руках дужого, звинного хлопця. Гора нарубаного дерева росла. Вже б і досить, а Олекса все рубає. Йому хочеться, щоби ватаг здивувався, вийшовши, й сказав: «Ото, скільки ти нарубав! Я й не знав, що ти такий молодець…»

Так не сказав ватаг. Він сказав:

— Доста, доста. Се ти мені ту на два нни нарубав.

Але в устах такої стриманої людини це була вже похвала. А потім тон — і Олекса розцвів в усмішці.

— Ігім, мешси дивити, єк молоко глєджіют. Аби з тебе був цілий ватаг.




предыдущая глава | Довбуш | cледующая глава