Спроба системного підходу до висвітлення фальшувань історії України
Київ
Видавництво імені Олени Теліги
2012
Поки ми не змиємо того в’язкого намулу, який нанесла імперська ідеологія на нашу національну культуру, нашу історію, ми не доберемося до свого історичного коріння, не зрозуміємо свого історичного минулого в усій його складності й не отримаємо життєдайного соку для живлення нації...
Тобі, Україно, присвячую
Та обставина, що навіть у час, коли проблема хліба насущного стала суворою реальністю в домівках більшості наших співвітчизників, зримо зріс, особливо серед шкільної та студентської молоді, інтерес до вивчення історії, з одного боку, можливо, відгонить певною феноменальністю, а з іншого — цілком зрозуміла, позаяк людині завжди властиве зацікавлення власними коренями, минувшиною рідної землі. Та на відміну від пріснопам’ятної «епохи розвинутого соціалізму», коли ця похвальна потреба мала усі підстави бути цілком задоволеною (так бодай вважалося) величезним наробком радянської історичної науки, зараз стан справ докорінно змінився.
Плоди того стрункого дерева наразі втратили попередню принадність, оскільки, як з'ясувалося, саме дерево було добряче поточене незчисленними міфами, себто вигадками, перекрученнями, прямим фальшуванням історичного матеріалу на догоду пануючій в СРСР комуно–більшовицькій ідеології, яка до того ж успадкувала чимало історичного анахронізму від своєї імперської попередниці.
Тож багато що в історичній царині нині, безперечно, потребує перегляду, переосмислення, нових досліджень, пошуків.
Для цього потрібні додаткові кошти (в тому числі й значні видавничі витрати), здібні дослідники, а головне — час. Не секрет, що цього, як і багато чого іншого, в Україні зараз гостро бракує.
До того ж, як слушно наголосив донеччанин О. Боргардт («Літературна Україна», 05.02.1998), «українська історична наука й досі тихо спить в обіймах російської, тихо пливучи руслом імперських концепцій Росії, великодержавних та шовіністичних...»
Тому не дивно, що, попри фахових істориків, до цієї справи долучаються й ентузіасти.
Викладач спеціальних дисциплін у Національному технічному університеті України «Київський політехнічний інститут» Михайло Лукінюк не належить за фахом ні до істориків, ні до письменників, однак його дослідження з історії рідної землі та українського народу вже отримали справедливе визнання як серед літераторів, так і серед істориків.