розділ 47

А на майдані, посеред хаосу, спричиненого прибуттям поліції, у затінку лоджії Ланці стояв чоловік середнього віку, з великою цікавістю спостерігаючи за довколишньою метушнею. На чоловікові були окуляри «Плюм Перме», краватка з тканим малюнком і маленький золотий цвяшок у вусі.

Спостерігаючи за біганиною, він спіймав себе на тому, що знову чухає потилицю. Учора в чоловіка з’явився висип, який, схоже, погіршувався, перетворюючись на маленькі прищі на підборідді, шиї, щоках і над очима.

Коли він поглянув на свої нігті, то помітив кров. Він дістав із кишені хустку й витер пальці та криваві прищі на шиї та щоках.

І знову повернувся поглядом до двох чорних мікроавтобусів, які припаркувалися поряд із палацом. У тому з них, що стояв ближче, на задньому кріслі сиділи двоє.

Один був озброєним військовим у чорному.

Другою була немолода, але надзвичайно красива срібноволоса жінка з синім амулетом.

Схоже, вояк готував шприц для підшкірних ін’єкцій.

Сидячи в мікроавтобусі, доктор Елізабет Сінскі окинула байдужим поглядом палац, роздумуючи, як могло статися, що криза дійшла до такої жахливої стадії.

— Мадам, — почувся поруч низький голос.

Елізабет запаморочено повернулася до вояка, що за нею наглядав. Він підтримував її однією рукою за передпліччя, а в другій стискав шприц.

— Не рухайтеся.

Гостра голка вдарила жінці в шкіру й проштрикнула її.

Вояк зробив ін’єкцію.

— А тепер можете знову спати.

Коли Елізабет уже заплющувала очі, їй здалося — і вона могла присягнутися, — що побачила чоловіка, який стежив за ними із затінку. Чоловік у дизайнерських окулярах і краватці, які зазвичай носять студенти-першокурсники. Його обличчя було червоне й вкрите висипом. На мить Елізабет здалося, що знає його, але, коли вона розплющила очі, щоби поглянути на нього ще раз, чоловік уже зник.