home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

реклама - advertisement



VI

Історія однієї книжки

Під час мого чекання, в Наркоматі я старалася поладнатb ще справу моєї книжки. Ще, будучи в Києві, знайомив мене Григорій Степанович з потентатом таких справ — завідуючою ОХМАТДИтом доц. Со-ко. Від неї залежало дуже багато, якщо не все. В бюрі Охматдиту — малій сіро-брудній кімнаті, сиділи переважно жінки. Там теж я відбула переговори з С-вою. З зовнішного вигляду вона подібна вже радше на европейку, мала одноцілу вовняну суконку (мабуть синю), гарні черевики, попелицеве футро, та порядно уложене волосся. Відношення її до мене було більше як стримане, можна б радше сказати холодне, навіть з ознаками ворожости. Я дала їй свою книжку, яку вона між іншим вже й мала в видавництві, післану туди львівським Облздоров відділом, з питанням була очевидячки добре обізнана і обіцяла мені — справу розглянути, та що книжка вимагатиме поправок. Врешті, треба мені переговорити з завідуючим Держмедвидавом проф. О-цьким.

Отже я пішла до Держмедвидаву. Треба було йти через подвір’я, якимись вузькими східцями на поверх. Здається, що в тому ж будинкові була теж друкарня і всі бюра видавництва, напевно великі, коли взяти до уваги, що видавництво дуже поважне, а радянська бюрократія теж не будь яка.

До професора пустили мене після деякого чекання. Доволі гарна кімната з бюрком і килимом. Сам робив доволі європейське враження. Говорив тільки по-російски. До речі: інші службовці говорили до мене майже всі по-українськи — імовірно мова дозволена для вживання до «западників». Між собою говорили переважно по-російськи. Друки й письма були в Наркоматі майже всі українські. Було враження, що в такому вигляді українська мова зійшла на історичну, як колись латина, мову вимерлого вже, але «заслуженого» народу. Тягарем на серці лягало продовження цієї думки: ще крок, і вона зникне і з отих бюрових фабрик, де знеї роблять консерви і перейде до музеїв та старих бібліотек, де будуть її розглядати туристи й учені, з окулярами на носі, та як від санскриту виводити від неї родослів інших мов.

Товариш професор висловився про книжку в суперлятивах. Видно, що маючи справу з видавництвом, вмів оцінити гарно видану річ. Захоплювався папером, ілюстраціями, навіть обсягом. Але ж: книжка радянському читачеві не може бути дана в руки. На мою заввагу, що евгеніку і науку про гігієну раси легко усунути, взявся злегка пояснювати, що вся книжка не радянська. Отже: правопис тепер невживаний. В тексті багато дечого, з чим наука радянська не погоджується, от хочби зачнім від початку: організм людський — це складна машина. Наближаєтьса до світогляду механістів, відкиненого коммунізмом. А таких місць багато на кожному кроці. Ілюстрації: візьмім хочби таку «Вагітна жінка» Рафаеля. Вона чудова, навіть прекрасна. Я — мовляв, нею захоплювався вчора може з тричверти години, лежачи увечері в ліжку. Просто архитвір. Але вона ніяк не підходить радянській людині. Кожен пізнає, що це не працююча жінка, а буржуйка. Ні, справді, вона не носить на собі ознак виробництва! Якаж прекрасна є працююча радянська жінка! її треба тут містити.

З жалем і непорозумінням я нагадувала Надєжду Міхайловну і мільйони таких, як вона. Прекрасні?

Так отже: вчення в книжці капіталістично-буржуазне, а видання прекрасне, але не відповідає радянському читачеві.

Щодо другого я погодилася — воно надто люксусове для цієї бідної жінки. Але щодо вчення, то я осмілилась заявити, що воно таке, як приняте на цілому світі. На те професор сказав з легковаженням: який там світ? Західня Европа? Це ж мала частина континенту, просто в ніякому порівнянні з СРСР, що є шостою частиною світу.

Було щось пригноблююче в оцих словах, а для мене зовсім нове. Ми звикли вважати світом Европу. Росія числилася тільки, як мала частина Европи. Азія була для нас чимось, що никнудо в мряці далечі й степу, замешканого кочовиками. Оце тепер я оглянулась позад себе: на стінній карті велетенський Союз — червоно розмальований — розкрив наче пащу з півночі від Карелії і з півдня від Криму, готовий проковтнути маленьку Европу, що прилипла боком до його могутніх грудей, наче малий півострів. Ні, так я ніколи не бачила світу, і він видався мені зовсім іншим, як досі. Я стала потойбік межі, оглянулася на давні жилища білої раси, стовпленої на малих клаптях землі. Оце я ввійшла в новий світ. Яка ж доля ждала давні землі? Оце ж бо рухається сонний і тяжкий простір безкраю, творить нове життя собі і нову іншу культуру. Для нього давні здобутки білої раси є нічим. Вчора ж нищив їх з усією пасією революції, не визнаючи ніяких святощів. Що зробить він завтра…

З професором ми «договорились» так, що книжка не надається. Одно було потішаюче: раз книжку я видала сама, і вона є моєю власністю, то можу її затримати, держава не має до неї ніяких претенсій. І можу собі з нею зробити, що хочу.

Щоб покінчити тут зразу ж з книжкою оповім дальше про її долю.

Виглядало так, що книжка лягла вдома як баласт — вижидаючи інших часів. Це вже в залежності від її власників, бо вона сама дрімала, як непереплетені аркуші. Переплетену тисячку я поширювала поодинці моїм знайомим, переважно даром, та пацієнткам за невелику ціну, яка не була ні в якому відношенні до коштів її появи. Вкінці і «увінчались успіхом» мої переговори з Держмедвидавом щодо перевидання книжки. Так хотілось її дати в руки широким масам на Великій Україні! Мені післано для переговорів жида, написано 26 сторін критики, що виткнула мені дуже гостро усі (потім виявилось що ще далеко було до «всіх») — ухили та помилки. Вкінці я переробила книжку, викинувши з неї все «буржуазне», і тоді вона знову лежала і лежала і була «в обработці». За три тижні перед вибухом війни мені написано, що віддали її до перерібки — Ізикзону. Там і до сьогодні лежить…

А на стовпи непереплетених аркушів сказав один знайомий: «якби ви, Софіє Миколаївно, мали стільки чистої бомаги, що оцеї зіпсованої, були б почти що міліонером». Але зіпсована «бомага» лежала дрімаючи і сповнювала журбою мене, що її сплодила. Так, мабуть, журиться мати, бачачи, як гарна й добра її донька старіється та заміж не беруть…

З Держмедвидаву я вийшла пригноблена: доля моєї книжки здалася мені припечатаною. Одної речі я не знала і довідалась щойно пізніше: в самому Наркоматі як і в видавництві сиділи майже переважно неукраїнці. Жидом був і оцей Ол-кий, не говорячи про Б. І-в та інших. Ба, дуже багато людей, з якими мене познайомлено в Наркоматі, в школі, були жидами, незалежно від прізвища, яке вони носили. Аж після відступу з Галичини більшовиків я довідалася, що жидівкою була й дружина оцього К-ка, де я жила, оця Ася Мойсеївна (живучи в неї я не чула ніколи оцих її імен). С-кова ж була росіянкою, що ввійшла на гінекологічну клініку Медінституту, де панував тоді український напрям з проф. Крупським, та «розкрила» оцих націоналістів, їхній зв’язок з СВУ і тим довела до ліквідації цього націоналістичного гнізда. Певно, що до мене і моєї книжки вона не могла ставитись добре.


V Трудові будні інших і мої справи | У Києві в 1940 році | VII З свічкою в руках(Медична школа)