home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

реклама - advertisement



Читання

Сарона завжди багато читала. Вона відчувала у цьому фізичну потребу. Їй складно було розслабитися після важкого дня перед телевізором, як робила це переважна більшість її знайомих і навіть Сарон. Йому, аби відпочити, достатньо було якийсь час просто сидіти і перемикати канали, не особливо зосереджуючись на побаченому. Це викликало у нього якийсь трохи схожий до гіпнотичного стан, бо так він сидів до пізньої ночі, а вранці, невиспаний, не міг збагнути, навіщо витратив стільки часу і що взагалі дивився. Сароні це було дивно, але Сарон дратувався, якщо його в такі моменти намагалися відірвати від телевізора, раціональні аргументи на нього не діяли, і Сарона поволі звикла до цього ритуалу вечірнього втикання в екран і ранкових шкодувань за втраченим часом. Її телебачення зовсім не заспокоювало, навпаки, дратувало. Вона витримувала перед телевізором зовсім недовго, якщо не потрапляла на хороший фільм чи цікаву передачу. Жарти знайомих, у яких обігрувалися актуальні рекламні слогани, залишалися для неї незрозумілими.

Щоб заспокоїтися і розслабитися, їй потрібна була книга. Причому часто цей механізм був дуже схожий на телеузалежненість Сарона. Вона не могла читати серйозних книг, коли була втомлена, і бралася за те, що лише розважало і допомагало приємно провести час. Швидко ковтала легкостравні тексти і вже незабаром не могла згадати навіть того, чи вже читала колись цю книгу, перебираючи новинки на полиці у пошуках нового чтива. Неперетравлена за день інформація нагромаджувалася в голові і вимагала спокою та впорядкування, але для цього не було часу, а інколи і потреби, тож залишалося тільки якомога швидше забути весь той непотріб. Бездумне поглинання тексту чи рухомих зображень було потрібне тільки для того, аби витіснити попередній, нагромаджений за день спам.

Причому тут не спрацьовував механізм зміни занять, чергування розумових навантажень з фізичними, а легших розумових навантажень із складнішими для підвищення ефективності. Насправді все було зовсім навпаки і залежало від того, як почати день і чим його заповнити на самому початку. Саме це ставало вирішальним. Вартувало вранці зайнятися дріб’язковою біганиною, і вже до полудня відчувалася якась інтелектуальна блокада і нездатність зосередитися чи засвоювати нову інформацію, зате залишалося достатньо енергії, аби цілий день пробігати, залагоджуючи справи, які давно відсувалися в довгий ящик. І навпаки, якщо почати вихідний день читанням хорошої книги, то можна просидіти над нею до глибокого вечора, і не виникне бажання зайнятися якоюсь хатньою роботою чи перейти на легше чтиво. Настрій дня виникав не у ній самій, а підхоплювався нею зовні, і все залежало від якихось невловимих ранкових миттєвостей, закономірність яких їй так і не вдалося збагнути.


Але основна суперечність читання полягала навіть не у відмінності між справді глибокими і поверховими текстами і навіть не у доцільності їх існування. Найважливішим було вміння досягнути внутрішньої готовності для сприйняття того чи іншого тексту, і саме це вміння було найважчим. Ще в університетські роки Сарона пробувала збагнути феномен так званого систематичного читання. Це здавалося таким зручним і правильним — просто читати книги у наперед визначеній кимось послідовності й очікувати таких же гарантованих результатів. Але щось не спрацьовувало, і зусилля, яких вона докладала, аби подолати книги, які треба було читати зараз, попри те, що хотілося читати щось зовсім інше, або не хотілося читати взагалі, ці зусилля виявлялися марними. Минало зовсім небагато часу, і вона ловила себе на тому, що пам’ятає про ту чи іншу книгу зовсім не те, що їй би хотілося. Пам’ятає густе і насичене пилюкою повітря читального залу, промені призахідного сонця, переломлені під високою стелею, які потрапляли сюди ніби випадково і так само швидко зникали, мало ким помічені, ніби відчували недоречність власної грайливості на фоні загального поважного зосередження. Пам’ятає біле, як тісто, обличчя бібліотекарки дитячого зросту із опухлими ногами і дуже виразною косоокістю, бібліотекарка завжди повертала голову трохи праворуч, щоб бачити людину, з якою розмовляє, і знала напам’ять увесь велетенський каталог університетської бібліотеки. Пам’ятає рипіння дощок підлоги і запах старих словників, столи, за якими поміщалося десяток студентів, велетенські люстри під стелею і масивні перила з облущеним лаком. Пам’ятає такий недоречний у цій всій розкоші радянський лінолеум, постелений у гардеробі, сморід каналізації, відсутність води і діряві брудні рукомийники, пам’ятає радіоприймач при вході, біля вахтерського столика, і самого вахтера, який просиджував тут цілими днями, мабуть, лише для того, аби час від часу вмикати свій приймач, а потім раптово струшувати сонливість, вихоплювати поглядом котрогось зі студентів і вимагати у нього читацьке посвідчення. Студент показував, хоча і не приховував свого здивування від раптового пожвавлення вічно сонного дядька. На Сарону його вибір за багато років так ні разу і не впав, мабуть, вона не була схожа на людину, яка намагатиметься проникнути до читацького залу бібліотеки без посвідчення.

Зовсім по-іншому виглядали її спогади про книги, які вона читала без жодної системи, просто відчувши у якийсь певний момент потребу прочитати саме це.

Таке читання було дуже схоже на проживання тексту, і Сарона ще кілька днів після того, як дочитувала книгу, ловила себе на тому, що подумки дискутує з кимось із героїв чи з автором. Тоді її зовсім не втомлювали складні і довгі описи, шматки тексту, які доводилося перечитувати по кілька разів, аби зрозуміти. Навпаки, у неї з’являвся майже спортивний азарт докопатися до самого дна кожного речення, а за кожним новим прочитанням відкривалися численні можливості розуміння, інтерпретації порівнянь із прочитаним, продуманим, прожитим раніше. Ці книги теж забувалися, але забувалися значно повільніше і по-іншому. Зникали з пам’яті другорядні деталі, або навпаки, лише вони і залишалися, але щоразу ці деталі, описи і порівняння пригадувалися їй у певних життєвих ситуаціях і раптом ставали узагальненою моделлю такої ситуації, або навпаки, спонукали сприймати дійсність як модель для створення значно переконливішої чи багатограннішої паралельної реальності книг. Така гра з постійним перетворенням дозволяла їй відчути дистанцію до дійсності, сприймати її як вигадку і відчувати себе у такий спосіб значно більш захищеною.


Впертість власної пам’яті, яка відмовлялася зафіксувати те, що у даний момент видавалося їй неактуальним, а потім поверталася до цього з якоюсь на перший погляд цілковито алогічною мотивацією, спершу дратувала Сарону, і вона продовжувала робити спроби упорядкувати механізм власного сприйняття. І часом їй це навіть удавалося, але кількість затрачених зусиль була настільки неадекватною до результатів, що Сарона здалася, і основним критерієм для читання того чи іншого тексту стало схоже на примху бажання прочитати саме це і саме зараз.

Тоді Сарона вперше зіткнулася з дивною закономірністю, якої не помічала раніше. Їй завжди здавалося, що підпорядковувати власні бажання необхідності чи прийнятому рішенню набагато складніше, ніж дослухатися до власних бажань і жити у відповідності з ними. Вона вважала набагато важчою для себе потребу виконувати чітко розплановані заздалегідь дії, аніж самостійно і спонтанно визначати перебіг дня залежно лише від власних потреб. Коли їй доводилося встати вранці, піти до бібліотеки і цілий день працювати над якоюсь наперед заданою темою, це здавалося страшною несправедливістю, і було дуже шкода втратити численні гіпотетичні альтернативи, які могли б зробити цей день набагато приємнішим, цікавішим, змістовнішим, якби тільки вдалося позбутися нудної рутини.

Але раптом виявилося, що для неї, як і для більшості людей, долання цього спротиву насправді є набагато легшим, ніж необхідність щомиті приймати рішення, які визначають подальший перебіг дня, ризикуючи вчинити неправильно, даремно втратити час, зіпсувати собі настрій власною контрапродуктивністю чи просто забути щось важливе і термінове. Коли всю відповідальність за помилки і невдачі доводилося нести самостійно, кожна дрібниця раптом обростала масою складних і неоднозначних рішень, різноманітних небезпек і наслідків, про які можна було не думати, просто виконуючи поставлені кимось завдання.

Колись давно, ще у шкільні та студентські роки Сарони, у них вдома не було вибору поміж тим, що саме пити під час сніданку — каву чи чай, бо дефіцитна розчинна кава подавалася до столу тільки на святкові оказії, а для щоденного вжитку існував дрібненький цейлонський порошок, багатократно залитий кип’ятком. Це здавалося їй несправедливим, але вимагало лише звички, яка приходила автоматично. Схожа обмеженість стосувалася і решти доступних тоді продуктів, а відповідно, і приготованих із них страв. Це було одноманітно, але зате не вимагало зусиль, пов’язаних зі здійсненням вибору. Про це тепер Сарона згадувала, коли розгублено стояла поміж полицями в супермаркеті і вагалася поміж тим, що купити їй просто хочеться, а що справді потрібно, і як визначити межі цієї потрібності, доступності і важливості того чи іншого бажання. На ці сумніви їй часто доводилося витрачати стільки душевних зусиль, що придбане врешті-решт, як і його споживання, не давало їй жодної приємності.

Схоже відбувалося і з книгами. Відмова від примусово систематичного читання спершу привела її до хаосу майже бездумного поглинання тексту, коли йшлося лише про можливість розслабитися і відпочити, схожого терапевтичного ефекту вона могла б досягнути і завдяки плетенню шкарпеток. Тепер вона сприймала це як своєрідну помсту свідомості за спроби дисциплінувати її. Потім цей бунт свідомості минув, і Сарона відчула потребу читати по-іншому, щоразу відшукуючи тонкий баланс поміж бажанням сприйняти текст, готовністю до цього сприйняття і можливістю належно зрозуміти прочитане. Так само як несподівана широта вибору продуктів спершу примушувала хаотично пробувати все підряд за нав’язаними ззовні критеріями, а лише потім прийшло спокійне усвідомлення власних смаків, яке обмежило вибір, але це обмеження вже було зовсім іншим, не штучним, нав’язаним іззовні, а свідомим і добровільним.


Потреба дистанції | Комашина тарзанка | Інтенсивність