home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



Зустріч

Таємницю Олександра Довженка звали Юлія. Режисер відкрив її для себе в 1928 році. Одеса тоді була кінематографічним центром України, таким собі Голлівудом на березі Чорного моря. Юрій Яновський ризикнув запросити на головну роль у новий фільм молоду московську актрису, яка чудово зіграла марсіанку Аеліту у фільмі Я. Протазанова[19] за однойменним романом Олексія Толстого[20]. Ім’я Юлії Солнцевої тоді гриміло на всю країну. й присвячував вірші Микола Асєєв[21], її красою захоплювалися Брюсов,[22]

Бальмонт[23], Андрій Бєлий[24]. Одного ранку Юлії принесли букет червоних та білих троянд із запискою: «Земній актрисі космічної краси із вдячністю й захватом від побаченого на екрані. Володимир Маяковський». Ідею Яновського на кіностудії не підтримували, мало хто вірив, що московська актриса, яку запрошували працювати до Голлівуду, приїде в Одесу. «Від американського Голівуда відмовилася, а від нашого, дивишся, не відмовиться», – пожартував Юрій Іванович, який, як кажуть, був заочно закоханий у прекрасну Аеліту і сподівався, що тісне спілкування на знімальному майданчику розпалить взаємне почуття. Солнцевій послали телеграму – відповідь прийшла незабаром: «Приїжджаю!»

І вона приїхала – столична зірка, богиня, красуня двадцяти шести років. Правильні риси обличчя, величезні чорні очі, чарівна посмішка. Від нової прими Одеської кінофабрики втратили розум одразу двоє – друзі Яновський і Довженко. Обидва гарні, розумні, талановиті… Юлія Солнцева вибрала Довженка. Її вразив матеріал фільму «Звенигора». Вона, мабуть, перша зрозуміла, що Олександр Довженко – великий режисер. «Людина, що поставила такий фільм, – геніальна», – сказала актриса після перегляду. Юлія Іполитівна згадувала, що познайомилися вони випадково: «…я сиділа на кіностудії й переглядала свої фотографії. Чую, позад мене хтось підійшов, зупинився. З-за спини простяглась рука, і хтось, показуючи на фотографії, мовив: «Це пройде. Це кепсько, викиньте». Я оглянулась. Поруч зі мною стояв Довженко».

Саме в цей час Майстер виношував план нового фільму. В одному з листів він пише: «Зараз я працюю над сценарієм, який думаю через 2 тижні ставити… Думаю побить “Звенигору” і вже навіть певний, що поб’ю. Фільм називатиметься “Арсенал”». В основу нового твору режисера був покладений відомий історичний факт: 26 січня 1918 року в Києві почалося збройне робітниче повстання на заводі «Арсенал»[25], до якого приєднались робітники інших підприємств. Йшли жорстокі бої, і Олександр Довженко був безпосереднім свідком тих пам’ятних подій. Коли створювався «Арсенал», світ уже мав «Броненосець “Потьомкін”» і «Жовтень» С. Ейзенштейна, «Мати» В. Пудовкіна. Довженків «Арсенал» виростав з народного епосу, фольклорної поетики, руйнуючи усталені канони, штампи. Автор майже зовсім не звертається до титрів. Слово на екрані він використовує для поглиблення літературного образу у взаємодії із зображальним рядом. Після перших кадрів – показу невтішного горя матері – напис з народної думи: «Ой, було у матері три сини…». Іде військовий ешелон з солдатами: «Була війна…». Самотня хата, солдатка й босонога дитина. Напис: «Нема у матері трьох синів…». На екрані з’являється літня жінка – вона засіває сумне поле. Такий асинхронний монтаж слова й зображення породжує асоціативність, художній підтекст. Анрі Барбюс назвав «Арсенал» «великим фільмом». Його вразила картина про історію повстання робітників, події у якій набувають «іноді геніального розмаху». Нагадує він і про те, що Олександр Довженко працював карикатуристом, що позначилося на його фільмі, – йому притаманне гостре відчуття жесту, ракурсу. «Арсенал» цілком справедливо був визнаний глядачами і критикою кращим фільмом 1929 року. Довженко в одному з численних інтерв’ю того часу казав: «Свою назву «Арсенал» я вважаю не тільки за назву конкретного Арсеналу, а в більш широкому розумінні: арсенал сили, арсенал волі й прагнень до перемоги…» Фільм демонструвався не лише на екранах Радянського Союзу, але й далеко за його межами. Окрилений тріумфом Довженко починає роботу над сценарієм нового фільму, назву якому вигадує одразу – «Земля».

Однак не лише успіх нової кінострічки так надихав режисера, розквітав і міцнішав його зв’язок з коханою жінкою. Натурні зйомки «Арсеналу» проходили в Києві, а таємний роман Довженка з Солнцевою був у розпалі. Юлія Іполитівна згадувала: «Коли Довженко почав знімати «Арсенал», поїздки його в Київ стали обов’язковими. А потім я й сама поїхала в Київ. Тоді Олександр Петрович почав з’являтися там набагато частіше. Іноді він їхав з Одеси таємно». Вона зустрічала його на київському вокзалі. Це був старий одноповерховий дерев’яний барак без зручностей. Закохані сідали на брудний вокзальний ослін, Довженко цілував їй руки й дивився захопленими очима. Потім вони їхали на бульвар Шевченка й усамітнювалися в номері готелю «Палас». «Його асистенти й помічники, – розповідала Солнцева, – спочатку довго не могли здогадатися, куди це зникає Довженко по неділях. Але потім зрозуміли, що в Київ. І одного разу прийшли ранком всією трупою зустріти його на вокзалі. Так Довженко був викритий». Їхній зв’язок перестав бути таємницею.


Шедеври | Олександр Довженко | Юлія чи «Юлька»?