home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



«Український Чапаєв»

Розповідають, що коли Довженкові вручали орден Леніна, Сталін подав репліку: «За ним борг – “Український Чапаєв”!». На той час фільм братів Васильєвих[43] «Чапаєв» уже гримів по всій країні. Слова Сталіна були наказом, і, відклавши мрію про сценарій гоголівського «Тараса Бульби», Олександр Петрович береться за історію героя громадянської війни Миколи Олександровича Щорса. Був маленький нюанс, який давав режисеру надію. В одній зі статей він написав: «Незабаром я вернуся на київську фабрику «Українфільму» для постійної праці. На цій фабриці я почну оборонний фільм “Український Чапаєв”». Довженко вірив, що цей фільм допоможе йому повернутися в Україну. Треба було тільки доробити «Аероград».

Навесні 1935 року Олександр Петрович здійснює поїздку на Батьківщину, іще більше захоплений ідеєю «Українського Чапаєва», якого планує знімати в Україні. Швидко й продуктивно триває робота над «Аероградом», про завершення якого газета «Вечерняя Москва» повідомила у жовтні і який було випущено на екрани вже в листопаді. Прийнявши перші оплески, схвальні й критичні відгуки, надрукувавши необхідні статті й роздавши інтерв’ю, Довженко вже наприкінці листопада їде в Україну, щоб продовжити роботу над сценарієм фільму про Щорса.

Якщо в попередніх фільмах герої Олександра Довженка – витвір авторської фантазії, то Щорс – особа конкретно історична, реальна і мала діяти у фільмі в реальних обставинах. Саме для цього Олександр Петрович зустрічався з людьми, які знали Щорса, довго й ретельно вивчав архівні документи в музеях та бібліотеках. Він розповідав: «Комісія «Українфільму» зібрала багато історичних матеріалів про Щорса. Ці документи складають 24 комплекти. Мене, як режисера майбутнього фільму, матеріали не зовсім задовольняють. Очевидно, збирати матеріал для художнього фільму повинен або сам режисер, або той, хто добре знає творчий метод автора, хто повністю усвідомлює собі завдання і складність даної теми. Серед зібраних матеріалів мало розповідей рядових бійців… Люди, які ділилися враженнями, як правило, говорили дуже загально, про всіх і про все. Внаслідок цього у стенограмах виявилось багато повторів, мало барвистих фактів, окремих яскравих деталей, цікавих подробиць, таких необхідних для обрисування образів і побудови фільму». Записи не задовольняли митця, він категорично зауважив: «Я сам розмовлятиму з командирами й бійцями». Робота Олександра Петровича над сценарієм була титанічною. У газеті «Пролетарська правда» розповідалося, що режисер одержав понад 13 тисяч листів-спогадів бійців, соратників Щорса – з усіх кінців Радянського Союзу: «З купи листів і оповідань О. П. Довженко добуває часто одну фразу, один натяк, що допомагає режисерові в розкритті образу Щорса, що дає нитки до точного відтворення історичної обстановки. Довгими годинами О. П. Довженко розмовляє з Григорієм Щорсом. Серед тиші свого робочого кабінету, оточений документами, портретами, книгами про Щорса, режисер жадібно ловить кожне слово брата героя, ділиться з ним своїми міркуваннями про майбутній сценарій, про весь майбутній творчий процес створення фільму».

Олександр Петрович починає знімати фільм узимку 1937 року. «За останні два роки у Довженка розвилася серцева хвороба, яку лікарі вважають невиліковною <…> Він справляє враження зовсім засмиканої, змученої людини, що стоїть на межі душевної хвороби», – це уривок з оперативного повідомлення НКВС тих часів, коли Олександр Петрович знімав фільм «Щорс». Тих самих часів, про які пізніше енциклопедії будуть пафосно писати як про «етап у творчості Довженка». А от ще кілька фрагментів – з того ж повідомлення під грифом «абсолютно секретно»: «Режисер Довженко під час обговорення на нараді його роботи над фільмом “Щорс” висловився так: він, Довженко, “не хоче більше жити”, “не може більше жити” <…>» У «Щоденнику» митця знаходимо згадку про ці слова, записану 1945 року: «Один лише раз, коли десь на фабричних зборах заявив я, що хочу вмерти, прислали до мене молодого лакея узнати, чому саме я забажав умерти і чому я прилюдно про се заявляю». Співробітники НКВС додавали: «Дружина Довженка скаржилася, що Олександр не спить ночами й увесь час говорить про те, що його переслідують і йому загрожує загибель». У листі до В. Вишневського[44] Довженко пише про своє здоров’я: «У меня со склерозом сосудов, особенно головных и аорты, дела плохи. Я быстро устаю и не всегда остро уже думаю…» З одного боку – наради, збори, виступи, розповіді, робота, робота, робота… А з іншого – підупале серце, виснаження, постійний душевний біль. Таким у ту пору було життя Олександра Петровича. Час від часу Довженко переривав зйомки через хворобу. Мабуть, найприємнішим у роботі над фільмом «Щорс» було те, що режисер, а потім режисер зі знімальною групою, їздили Україною: Київ, Харків, Чернігів, Велика Багачка, Яреськи… Кілька разів Довженко переробляв сценарій, намагаючись удосконалити свій твір.

Нарешті у березні 1939 року в Комітеті у справах кінематографії відбувається прем’єрний перегляд такого очікуваного, вистражданого режисером кінофільму «Щорс». Після перегляду фільму в Будинку кіно серед інших виступив В. Мейєрхольд, який зазначив, що Довженко – це «універсальний художник. Не лише діяч кінематографії, але й чудовий письменник <…> Проте письменник, якщо він не поет, – ще не є письменником. Довженко прекрасний тим, що він – поет. Довженковий стиль оптимістичний…» А друг Олександра Петровича, письменник В. Вишневський оголосив рішення Спілки письменників прийняти О. П. Довженка до своїх лав. Виступивши із заключним словом, Олександр Петрович зазначив, що тепер, ставши членом Спілки радянських письменників, він обов’язково напише книгу про Миколу Щорса. Віктор Шкловський[45] написав, що С. Ейзенштейн в «Олександрі Невському» безмежно поглибив екран, а О. Довженко в своєму новому фільмі безмежно розсунув його.

Пізніше Довженко напише про цей фільм: «“Щорсу” я віддав весь свій життєвий досвід. Всі знання, набуті за дванадцять років роботи, знайшли в цьому фільмі своє повне відображення. Я робив його з любов’ю і великим напруженням всіх своїх сил, як пам’ятник народу, як знак своєї любові і глибокої поваги до героя великого українського Жовтня…» Це було написано щиро й захоплено, але ж зауважмо, що нотатки до майбутнього сценарію омріяного «Тараса Бульби» припадали порохом десь у столі митця, а здоров’я підводило все частіше й частіше саме під час зйомок замовленого Сталіним «Українського Чапаєва».

За фільм «Щорс» О. Довженко був удостоєний Державної премії СРСР (1941 рік).


На Далекому Сході. «Аероград» | Олександр Довженко | Визволення