home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



В Україні

Сумуючи без роботи, Олександр Петрович хотів знову вирватися в Україну. Він пише до секретаріату Спілки письменників прохання надати йому творче відрядження на три місяці в район Каховсько-Кримського гідробудівництва: «Я пишу киносценарий. Прошлогодние мои наблюдения в период начала строительства были недостаточны. Теперь я думаю поработать в районе строительства до глубокой осени». У серпні 1952 року митець вирушає до столиці УРСР. Приїхавши на Батьківщину, Довженко милується Києвом, планує відвідати Харків, насолоджується рідними краєвидами і навіть насмілюється повірити, що колись буде тут жити. Він пише дружині: «Старые вербы и удивительно прекрасный пруд… Старики с удками сидят в челноках, а дальше за широким зеленым чистым лугом Киев на горе, весь в голубом мареве. Я подумал: может быть, и я через несколько лет буду сидеть еще здесь, вспоминая былое». Сьомого вересня у Каховці митець розпочав першу записну книжку з матеріалами до «Поеми про море». Рукописи з варіантами, чернетки, правки, ескізи, малюнки підтверджують, яку титанічну роботу проводив Олександр Довженко в період збирання матеріалу і створення літературної основи майбутнього фільму. Він зустрічався з робітниками, бригадирами, керівниками; їздив усюди, придивлявся, розпитував, занотовував… Величність задуму, широта художніх і філософських узагальнень дивували, а декого і насторожували – як усе це можна втілити в екранні образи? Усі свої фільми він створював до останнього метра, до найменших подробиць ще в сценарії – з тим, щоб усі його частини були «домірні, як в архітектурі або музиці». Численні малюнки до фільмів, портретні зарисовки майбутніх героїв, графічні пошуки мізансцен, композиції кадра, візуально-сюжетні розробки епізодів вводять нас в унікальну творчу лабораторію майстра. Не забуваймо, що Довженко був художником! Він планував намалювати весь фільм «Поема про море». Збереглися ескізи – «Хата Федорченків», «Приїзд генерала Федорченка», «Спогади про минуле», «Зрубування груші», «Чумаки їдуть з Криму», що становлять значний інтерес і як самостійні твори графічного мистецтва. У листах до дружини Олександр Довженко розповідає про людей, з якими зустрічався, про задум нового фільму, а також наголошує: «Нужно мне много здесь потрудиться». Але письменник був певен, що задуманий твір буде кіносценарієм, він пише: «По сей день я больше готов к написанию романа, чем сценария, и записи, которые я делаю, это записи большого литературного полотна еще, а не кинематографического…» На перший погляд, сумне зауваження у листі до Юлії Іполитівни: «Я буду здесь долго…», мабуть, є радісним вигуком душі, бо Олександр Петрович знову був в Україні. Нехай не назавжди, але ж надовго! Нехай він поки не знімав, але ж писав, готував матеріал для зйомок! Нехай йому треба було повертатися, але ж він уже почав обмірковувати, де вони з Юлією поселяться, приїхавши в Київ! У «Щоденнику» Довженко так описав свої враження: «Починається трудовий день… Я вийшов спозарання з дому. Щось таке чарівне в м’якому теплому повітрі, така бадьорість ласкава і легка. Перша моя думка цього раннього ранку: як добре тут, серед простих людей-трудівників, серед пісків і виноградних нив на березі широкого й глибокого Дніпра. І ніби нікуди мене не тягне. Трудивсь би тут, над рідною рікою, до кінця всіх днів моїх укупі із народом, будував би греблі з ними, лікував Дніпро, канали б рив, ставши за кермо могутніх і розумних машин. Радувався би чужій молодості, любові юнаків і юнок, їх праці, сваркам і згоді, милувався б їхніми красивими дітьми і плодами їх великих діл. І сам би зливсь із чистим потоком людських сил, творячи своє посильне діло…» У кожному записі, в кожному слові звучить захоплення красою рідної землі. Однак, милуючись красою, Довженко нібито мусив радіти її спотворенню, створенню штучного моря. Що відчував митець насправді? Чи дійсно Олександр Петрович був такий захоплений створенням штучних морів? Затопленням українських земель? Із щоденникових записів митця зрозуміло, що думки про доцільність цього не давали йому спокою. У часи ейфорії від будівництва штучних морів Олександр Довженко все міркував, чи не навмисно Хрущов пускає під воду мало не чверть України, причому найродючішої, чорноземної: «Інші греблі? Зокрема Кременчуцька? Та сама, яка повинна затопити 45 000 домів серця України? Чи потрібна вона? Чи така вже вона необхідна? Для чого вона? Для постачання запорізьких турбін? А може, плюнути нам на ці турбіни, на сії вісім тощих фараонових корів? Чи не надто дорого обійдуться сії запорізькі їхні кіловати?» (1954).

Коли подивитись на літературну творчість Олександра Довженка останнього п’ятнадцятиліття – воєнні оповідання, «Україна в огні», «Щоденник», «Повість полум’яних літ», – вся вона є літописом національної катастрофи України. Останній акорд цієї теми – «Поема про море». Головна змістова домінанта твору – перемога фарсу над справжнім життям. На місці колишньої казки, порослих лісами знаменитих дніпровських плавнів із мальовничими озерами, затоками й густими комишами, царства риби, дичини, комарів – величезна плоска й гола рівнина: мовляв, «замість минулої краси нова ще не прийшла». Сам'e будівництво штучного моря є профанацією життя. Хто йде його будувати? Річард Гусак, який перестав «любити хліборобство». Чому він покидає село? Бо села, власне, нема, замість нього колгосп. «Садиби розгороджені, нудьга», – говорить Гусак. З ним солідарний водій «віліса»: «Гармонія порушилась, розумієш? Неінтересно!» Якщо в «Землі» будівничі нового життя розорювали межі, то в «Поемі про море» вони заходять у двір і (апофеоз руйнування!) беруться ламати вже хату: ось, мовляв, «ввітремо її глинобитні стіни в землю веселим бульдозером, і стане раптом так, немовби й не було її ніколи на землі, і не народжувався ніхто в ній, не радів, не вмирав». Іменем прогресу апостоли цивілізації збираються зрубати грушу в родовому гнізді Антоніни, а їй «так хотілось під грушею вмерти колись. Гарно як…» Художнім фактором катастрофи селянської Атлантиди служить кінематографічна, специфічно Довженкова деталь: під грушею стоїть стіл, а до її гілки підвішено дитячу колиску.

Сценарій «Поеми про море» Олександр Петрович почав писати у жовтні 1952 року. Спеціалісти стверджують, що «Поема про море» – найскладніший з усіх Довженкових сценаріїв. Користуючись музикознавчою термінологією, сценарій «Поеми про море» можна було б визначити як пісню-симфонію. Про свій майбутній фільм автор напише в «Щоденнику»: «Се мусить бути велетенський фільм. Усе, що є в мені святого, весь досвід, талант, усі думки, і час, і мрії, і навіть сни – все для нього». Ніби передчував, що життя його так прискорено-жорстоко вечоріло, що «Поема про море» може стати його лебединою піснею. У листопаді 1952 року Олександр Петрович повертається до Москви.


Подальша робота | Олександр Довженко | «Я не геній…»