на главную | войти | регистрация | DMCA | контакты | справка | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


моя полка | жанры | рекомендуем | рейтинг книг | рейтинг авторов | впечатления | новое | форум | сборники | читалки | авторам | добавить

реклама - advertisement



УПР обирає курс на війну з поляками

Радикальна антипольська позиція Петрушевича стала набувати ознак політичної реальності восени 1918 р., напередодні державницького краху Габсбурзької імперії. Близько 500 представників українських політичних партій під проводом найстаршого українського парламентарія, віце-президента австрійського парламенту Юліяна Романчука ухвалили резолюцію з вимогами якнайшвидше ратифікувати Берестейський мир, відокремити українські землі від польських, забезпечити їхню національну автономію та політичне рівноправ'я, передати до складу Наддніпрянської України Холмщину і Підляшшя. На думку о. Нагаєвського, такі вимоги були реакцією на урядові плани забезпечити прихильність поляків в обмін на обіцянку прилучити Галичину і Холмщину до майбутньої Польщі, яка мала стати складовою частиною федерації з Австрією. Президія УПР під проводом Митрополита Андрея виступила з різким протестом проти цього плану. Власне, це був чи не перший публічний виступ першоієрарха УГКЦ з проблеми можливого переустрою двоєдиної монархії.

9 жовтня 1918 р. УПР загострила свою позицію, ухваливши заяву, головною думкою якої було: «наша дорога веде до Києва, а не до Варшави». 10 жовтня (за іншими даними – 12 жовтня), аби поставити імперську владу перед доконаним фактом, УПР ухвалила скликати 18 жовтня т. зв. «з'їзд мужів довір'я», на якому обговорити подальшу долю краю. На цій нараді був присутній і Митрополит Андрей, який підписав це рішення.[232]

Увечері 18 жовтня члени УПР, українські депутати галицького та буковинського соймів, єпископи УГКЦ, а також чільники політичних партій, проголосили створення «конституанти українських земель Австро-Угорщини» – Української Національної Ради. Склад УНРади визначили в 56 осіб, на чолі з Петрушевичем[233]. Ухвалили створити три так званих делегатури: Галицьку (керівник Кость Левицький, осідок – Львів), Буковинську (Попович, Чернівці), Віденську (Петрушевич, Відень). Завдання останньої полягало в тому, щоби «стати не делегацією У. Н. Ради, але таки українським сеймом і від перших днів, коли ми тут перейняли владу, підняти законодатну працю», добитися формальної передачі влади від уряду, опікуватися встановленням стосунків з іншими державами та керувати діяльністю Галицької і Буковинської делегатур[234]. Треба підкреслити: формально в цей момент вони діяли в правовому полі, що існувало, – цісарський маніфест від 16 жовтня гарантував українцям право на самовизначення.


Політична візія Української Парламентарної Репрезентації | Проект «Україна», або Крах Симона Петлюри | Декларація Української Національної Ради