«Мовчи! Лікуйся і мовчи!

Здавай аналізи сечі,

На скельце плюй і в животі

Носи гидотні препарати,

Але ніколи у житті,

О, мій нещасний, хворий брате,

Не смій у лікаря питати,

Що є у того на меті,

Коли він стука, дме, згинає.

По-перше, він того не знає.

По-друге, твій здоровий стан —

Це річ настільки ефемерна,

Така тонка, така мізерна,

Як той невидимий туман,

Що піднімається зрання.

Рецепт написаний — брехня!

Діагноз — взагалі формальність.

Непевний крок — і вже летальність,

І крапель більше не лічи.

Отож, лікуйся і мовчи…»

Так думав молодий гуляка,

Що мчав по степу мерседес

До свого дядька в Кобиляки,

Якого мучив діатез.

І мій герой в мені озвався,

І все згадалося умить:

Я так завзято цього року лікувався,

Як дай вам Бог, кохана, не хворіть!