home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement





FINALE


Прокинувшись уранці й побачивши побіч неживого Єву, Адама заверещала й заголосила. Але довго це не тривало, бо кинула поглядом на стільця, де ще лежало кілька таблеток і перекинутий кухлик. І щось миттю збагнула, тобто те, що Єва повірив у її розповідь та підозри. Тоді хутенько ті таблетки зібрала, підняла кілька з підлоги, навіть під ліжко зазирнула, де знайшла ще одну, й усе те надійно сховала до кишені. Вискочила на двір і знайшла там ще сплячих Партизана, Обертаса і Кашу. Миттю їх розштовхала, Обертаса послала в поліклініку по медичну довідку. Партизана — по вулиці, щоб зібрав на похорон, а Кашу залишила біля себе, наказавши наносити води. Всі вони безмовно скорилися і розійшлися.

Нагріла принесеної води, випрала шмаття, в яке мали одягти Єву, тобто що було пристойніше; Каша як автомат виконував її веління, а коли тих тимчасово не було, сидів на лавочці й мовчки кушпелив. Шмаття вивісили на шворці, і воно матилялося під свіжим вітерцем.

Прийшов Партизан із зібраними грішми, відтак дочекалися Обертаса з довідкою. Тоді Адама послала Обертаса з Партизаном у похоронне бюро, а сама все вичистила в хатці, сінях та в подвір’ї, а тоді ще раз добре вимила Єву. Коли ж просохло шмаття, прибрала його. Вулиця до цього похорону інтересу майже не виявила, прийшло кілька баб із тих, які не пропускали жодного, але й ті невдовзі пішли. Відтак коли приїхав похоронний автобусик (Єва тоді вже лежав із просвітленим лицем у труні), зійшлося з десяток сусідів, та й ті чомусь стояли віддалік і жодне до автобусика не сіло. Але Адама тим не переймалася, головне, що гроші на похорон вони дали. Відтак до автобусика сіло їх четверо: дружбани й Адама. Та й далі все вчинили, за Адаминим висловом: «Як полагаєця». І коли могила була засипана, Адама виконала останнього обряда — пієту, чи голосіння. Вона здіймала руки, примовляла, голосячи, і вдаряла себе по грудях та голові. Дружбани стояли мовчазні із задубілими лицями, бо вже й байдужими — Єва з їхнього життя пішов. Відтак рушили разом до курсового автобуса, приїхали до околиці, а тоді й розійшлися, адже поминки уже справили наперед, а на нові коштів ні в кого не віднайшлося. Бо на ті гроші, котрі лишилися після всіляких потрібних клопотів (їх вистачило лише на чвертку), чвертку й купили і за спільною згодою поклали Єві в труну.

На цьому можна було б натиснути на кнопку, яка спускає чи засуває завісу, але був ще один епізод у цій історії. Річ у тім, що згадана не раз Маруська після того, як виселилася з околиці, знайшла собі помешкання біля цвинтаря. Отож її пес, саме той, якого Адама назвала «чучварою, що й глянуть гидко», став прихильником особливого виду спорту. Був він ненажерний, і тільки часом Маруська забирала його з собою на роботу — там його Адама й побачила. Але здебільшого пес залишався вдома, тоді й лазив між могилок, винюхуючи покинуту їжу. Отож, лазячи в такому промислі цвинтарем, він надибав на ту, в якій покоївся Єва, понюшкував, але, нічого пожиточного не знайшовши, підняв лапу й оросив свіжу землю, властиво пісок, своїм аміаком. Тоді зневажно пирхнув і сказав, іронічно імітуючи Євиного голоса:

— Всьо в мирі їрунда! І ти, Єво, їрунда, і я, і всі другії. А от Маруська не їрунда, бо мені хавку дає, і за це я її люблю. Я її люблю, а вона мене уважає! От!

Пес весело ошкірив зуби, очі його на мить спалахнули золотом, відтак побіг собі геть.

Важко сказати, чи й цей епізод був задуманий головним балетмейстером, але як він відбувся, то напевне. І головні балетмейстери часом мають лихий гумор. А ще, вив’язуючи сітки своїх історій, вони люблять міцно стягувати вузли, щоб сплетена ними сітка, Боже борони, не розлізлася. А що йдеться про бал-маскарад із собаками, то й у цій історії Пес мав протанцювати і свою заключну партію. І він те без ремства вчинив.


предыдущая глава | Фрагменти із сувою мойр. Частина 2. Театр прози | Преамбула