home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add



КОРОЛЕВА ФЕЙ

Жив собі король на ім’я Пінгвін; без сумніву, найкращий король на землі, якому не треба було нічого, крім любові і простоти (стверджують, що він навіть, сякався в рукав свого камзола), до того ж наш достойник зовсім не поспішав одружуватись, але, оскільки рід Пінгвінів був дуже старовинним, — народ прагнув бачити його продовження. Обговорювались всілякі варіанти шлюбу, однак щоразу виникали нездоланні перепони. Одна із сусідніх королівен на ім’я Уррака мала вельми підходящі для короля Пінгвіна володіння, проте Уррака завжди висловлювала відразу до заміжжя й залишалась цілком байдужою до женихання багатьох вельмож і особливо графа д’Уржель, який з усіх сил намагався завоювати її прихильність.

Всепоглинаючою пристрастю королівни була астрологія, і Уррака зважилась на заміжжя лише тоді, коли дізналася з допомогою зірок, що стане матір’ю доньки дивовижної краси і доброчесності, котра здійснить безліч гарних справ, не маючи іншої турботи, крім винагороди скривджених. Це примусило Урраку уважно вивчати пропозиції, що надходили до неї звідусіль. Її годувальниця часто намагалася схилити королівну до шлюбу з графом д’Уржель, який своєю щедрістю зробив жадібну жінку захисницею своїх інтересів, але Уррака, схожа натурою на більшість жінок, чутливих лише до високого становища у світі, воліла бути королевою, а не графинею д’Уржель.

Короля Пінгвіна сповістили про сприятливі настрої королівни, і він направив послів з дорученням одружитися з нею і водночас надіслав королівні золотий пояс, пакунок шпильок, маленький ножик і ножиці — звичайні для того часу весільні дарунки. Невдовзі шлюб було взято, відбулась весільна церемонія. Нова королева вважала, що чоловік приїде за нею сам і погостює деякий час в її володіннях перед тим, як повезе до свого королівства. Але король Пінгвін мав іншу думку, він запропонував, щоб королева приїхала до нього сама. Горда Уррака не послухала суворого наказу, а зла годувальниця, не отримавши від Пінгвінів ніякого подарунку, всіляко заохочувала впертість своєї господині, отож така ситуація тривала понад рік.

Граф д’Уржель, який завжди мав можливість бачити Урраку, хоча сама вона про це і не здогадувалася, давно кохав свою горду сусідку, він і далі щедро обдаровував годувальницю, щоб знати про настрої і найнезначніші заняття коханої. Гордий характер королівни не залишав графу ніякої надії, але кохання не дозволяло йому відступати, й він сподівався успішно здійснити свої наміри завдяки жадібності хитрої годувальниці. Хоча в ті часи натури були далеко не такими зіпсованими, як в наші дні, кохання завжди відзначалося кмітливістю й винахідливістю; воно і підказало графу нечувану хитрість: умовити годувальницю привести його до королеви під виглядом короля Пінгвіна, який нібито прибув побачитись із нею інкогніто. Цей задум видався йому тим більш легко здійсненним, що королева ніколи не бачила свого чоловіка. Він виклав свій план годувальниці, разом із капелюшком, повним золотих пінгвінів, які були на той час великою дивовижею.

Засліплена дорогим подарунком, годувальниця пообіцяла виконати все, про що він просив, і вони домовились: граф вирядить одного із своїх пажів у ліврею короля Пінгвіна, паж піднесе королеві гірлянду з квітів і скаже, що оскільки обставини не дозволили королю побачитися з дружиною відкрито, як належить монарху, він побажав зустрітися з нею таємно й послав служника спитати на це її дозволу. План вдався повністю. Годувальниця невпинно вихваляла перед Урракою гречність короля Пінгвіна, так що бідолашна королева зрештою завагітніла і через дев’ять місяців народила прекрасну королівну. І оскільки після цього не одержувала більше ніякої звістки від короля Пінгвіна, то послала до нього гінця з повідомленням про народження дочки. Дізнавшись про цю новину, король Пінгвін страшенно розлютився й хотів стратити посланця, але проти виступила королівська рада й відправила гінця назад із вельми образливим для честі королеви листом.

Але оскільки рід Пінгвінів був дуже старовинний і мав девіз: краще смерть, ніж неслава, то весь королівський дім глибоко вразила така образа. Особливо ж не міг заспокоїтись сам король, він погрожував заморити себе голодом (о, брутальний вік, коли чоловіки, менш люб’язні, ніж наші сучасники, відзначались такою простодушністю, що карали самі себе за гріхи своїх жінок!).

Однак повернемось до короля Пінгвіна, який мало не збожеволів, коли, прогулюючись одного чудового дня вздовж садової алеї, почув звідкілясь підступний голос: «Ку-ку, роги несу». На той час то була найстрашніша образа для одруженого чоловіка. Розлючений король викликав сторожу й наказав схопити й розірвати зухвальця на шматки, але той голос не змовкав, а ловити було нікого: королю доповіли, що це лише птах у гущавині так кричить. Проте короля ця звістка не заспокоїла, а ще більше розлютила, і він весь час скаржився, що про його нещастя вже базікають усі навкруги, аж до птахів. У своїй люті король наказав винищити всіх птахів свого королівства, а оскільки його помста не вдовольнилася цією жорстокістю, він побажав також, щоб птахів вживали як страву. Придворні покірно почали їсти птахів, і ті видалися їм такими смачними, що з того часу так і повелося, хоча раніше людина, яка вживала птахів, викликала загальний осуд. Що ж до короля — то насолода, яку він одержував від здійснення своєї помсти, вельми похитнула його рішимість померти з голоду.

Тоді як король Пінгвін винищував безневинних птахів, королева, чекаючи на повернення гінця, сама годувала маленьку дочку, остерігаючись, що та з молоком простої годувальниці може перейняти також і погані нахили простолюду. У ті часи феї завжди втручалися в людські справи і долі, й королева попросила фею на ім’я Белсунсіна, яка жила в Піренеях і підтримувала з нею дружні стосунки, стати хрещеною матір’ю маленької королівни. Задоволена великою честю, фея нагородила дівчинку винятковими чеснотами й назвала Меридіаною. Королева влаштувала на честь феї чудове свято, яке тривало б багато днів, коли б не повернення гінця з образливим листом короля Пінгвіна.

Ні про що не здогадуючись, нещасна королева мало не вмерла, коли дізналася, що король Пінгвін відмовляється від дитини й висловлює до неї величезну зневагу. У відчаї вона не знайшла кращого виходу, ніж скликати раду, перед якою виклала все так, як воно було насправді, запевняючи, що годувальниця — вірний свідок усього, що сталося; підсумовуючи, королева просила захисту від зневаги короля Пінгвіна. Рада одностайно прийняла рішення оголосити йому війну. Хоча володіння й сила Пінгвіна були могутнішими, ніж можливості королеви Урраки, її піддані настільки вірили у підступність короля і невинність королеви, що заприсяглися поставити на карту своє благополуччя і навіть життя, аби відплатити за вчинену образу. Королю Пінгвіну оголосили війну і зібрали військо, серйозно готуючись до майбутньої битви.

Ця незвичайна подія була в усіх на устах; ті, хто знав простоту короля Пінгвіна і малий його інтерес до дам, схилялись до думки, що дитина не його, вважаючи короля не здатним на подібну подорож і залицяння в такий спосіб. У королеви ж була слава найдоброчеснішої жінки на землі, і що більше міркували над її вчинками, то менше знаходили причин не вірити їй. Багато сусідніх монархів намагалися помирити подружжя, але Пінгвіни, вельми вимогливі у питаннях честі, відхилили всі пропозиції визнати дитину, а королева, вважаючи, що з нею поглумилися під приводом шлюбу, воліла загинути разом з усіма своїми підданими, якщо король Пінгвін не визнає своєї провини і не попросить пробачення за свою підступність.

Граф д’Уржель перебував серед тих, хто особливо побивався, аби владнати справу полюбовно, а оскільки все ще кохав королеву й не дуже потерпав за Пінгвінів, не бажаючи до того ж, щоб проливалася кров багатьох народів, то запропонував розв’язати суперечку в особистому двобої, зголосившись захищати честь королеви як її лицар. Ну, а через те, що король Пінгвін на це не погоджувався, його брат, королевич Іноходець, який відзначався відвагою, гідною давніх Пінгвінів, попросив Асамблею свого королівства дозволити йому поєдинок із графом д’Уржель, оскільки йшлося про загрозу втрати королівства. Асамблея охоче дозволила йому взяти участь у двобої.

У призначений день озброєний до зубів королевич попрямував до столиці королівства Урраки, де зустрів графа д’Уржель, той усім своїм виглядом показував, що глибоко зневажає супротивника, як не гідного своєї великої доблесті. Двобій відбувався в присутності королеви та її ради, і чи то королевич Іноходець виявився спритнішим за графа д’Уржель, а може, тому, що завжди перемагає істина, він звалив графа смертельним ударом списа. Коли до графа підбігли судді, він заявив їм перед лицем смерті, що обманув королеву за допомогою годувальниці. Негідну жінку схопили, і в неї не вистачило зухвалості заперечувати те, в чому зізнався повержений граф.

Дізнавшись про таємницю, яка, попри всі добрі наміри, виставляла її у непривабливому світлі, бідолашна королева, мабуть, померла б з горя, якби за порадою Белсунсіни не поборола свій відчай заради любові до Меридіани. Вона наказала віддати годувальницю на розправу королевичу Іноходцю й повернула йому також золотий пояс, шпильки, маленький ножик і ножиці, подаровані їй королем Пінгвіном. Королевич Іноходець поїхав переможцем і був прийнятий у володіннях свого брата з невимовною радістю. Годувальницю посадили до залізної клітки, довго возили вулицями, а потім кинули в море. Король Пінгвін, який відмовився прийняти виклик графа д’Уржель, був острижений і ув’язнений, а королевич Іноходець піднявся на престол.

Соромлячись свого нещастя і не насмілюючись показатись на очі своїм підданим, Уррака усамітнилась зі своєю дорогою дочкою і феєю Белсунсіною в Піренеях, на вершині найвищої гори, названої Південним піком. Вона присвятила себе тому, щоб добре виховати Меридіану, викликати у неї презирство до чоловіків і передати всі свої знання з астрології. Юна особа з кожним днем ставала все приємнішою і відзначалася набагато гострішим розумом і розсудливістю, ніж звичайно діти в її віці. Белсунсіна любила її так само ніжно, як і рідна мати; і та, і та навчали її, Уррака — своєї науки, а фея секретам надприродного. Королівна пам’ятала почуте хоча б один раз й відзначалася такою м’якою натурою, що без найменшого заперечення виконувала все, чого від неї вимагали.

Надзвичайна краса Меридіани, слухняність, постійні успіхи в науках і вивченні секретів чарування дуже втішали її сумну матінку. Але щастя триває в людському житті недовго, й інша фея на ім’я Барбаста, заздрячи красі й незвичайним талантам юної королівни, таємно викрала Меридіану і, побоюючись, щоб Белсунсіна не знайшла її схованки, спалила на своєму шляху ялівець, а потім зачинила королівну в надзвичайно високій вежі замку По, розташованому біля підніжжя Піренеїв. Фея доручила їй набирати воду з дуже глибокої криниці й носити решетом, піднімаючись п’ятьмастами сходинками аж на верхівку башти в невеликий сад, і поливати його.

Королева Уррака, і так пригнічена своїми незгодами, не змогла пережити втрати дорогої дочки й невдовзі померла.

Тим часом Меридіана, зовсім не скаржачись на тяжку роботу, виконувала її вельми успішно, вміло допомагаючи собі чаклунськими секретами, яким навчила її Белсунсіна, а Барбаста про це не здогадувалась. Щоразу, коли зла фея з’являлася перед Меридіаною, королівна зустрічала її надзвичайно привітно, благаючи дати ще якесь доручення, і запевняла, що згодна виконувати найтяжчу роботу, аби догодити найдобрішій феї.

Здивована терпінням королівни, Барбаста щодня вишукувала для неї нові, все складніші завдання, як, наприклад, збирати по зернині міру проса, загрожуючи жахливими муками, якщо Меридіана не дорахується хоч одного зернятка. Королівна завжди справлялася з будь-якою роботою, не забуваючи при цьому дякувати феї за її ласку.

Переможена слухняністю Меридіани, зла фея втомилася дошкуляти їй тяжкими завданнями і, завітавши якось до Белсунсіни, яку знайшла у вельми пригніченому стані, спитала про причину такого смутку. Добра фея, не криючись, повідала їй про своє горе, вихваляючи до небес красу, характер і чудові таланти Меридіани, й залилася сльозами, розповідаючи про це. Барбаста, яка і сама вже впевнилась у перевагах королівни, розчулилась, уздрівши сльози подруги, й пообіцяла привести її на Південний пік за умови, що Белсунсіна примусить чарівну королівну любити і її.

Добра фея пообіцяла виконати все, що просила Барбаста. Вже наступного дня зла фея прибула на Південний пік у супроводі королівни, і Белсунсіна мало не вмерла від радості, побачивши милу дівчину. Вона намагалася розрадити Меридіану в тяжкому горі, викликаному смертю матері; обидві феї, ніжно обійнявши королівну, пообіцяли замінити їй матінку і не приховувати від неї жодного із своїх секретів. Чаклунки одразу ж подарували їй перстень, який захищає від усіляких підступів заздрісних фей.

Довго ще оплакувала Меридіана свою дорогу матінку і згодом побудувала для неї на вершині гори мавзолей. Ця втрата змусила королівну замислитись над нещасною долею смертних, яким загрожує безліч небезпек і лихих пригод, бо навіть великі світу цього не можуть уникнути фатального перебігу змін у своїй долі; тоді вона остаточно зміцніла на думці, яку так часто навіювала їй мати-королева: вести доброчесне життя, відмовитись від спілкування, з людьми і, користуючись прихильністю фей, докласти всіх зусиль до вивчення планет. Перейнята цими думками, вона Ще дужче прихилилася до Белсунсіни, яка вчила її всьому тому, що знала сама.

Барбаста тепер любила королівну не менше, ніж її подруга, і теж розкрила їй свої секрети. Меридіана відвідувала зібрання фей, де всі добре ставились до неї, оскільки переконались — вона посвячена в таємниці чаклунства й цілком відчужена від мирського життя. Отже, феї вирішили прийняти її до свого товариства. Меридіану зворушила подібна честь, однак, коли під час церемонії їй запропонували прибрати подобу дракона, аби мати дар ілюзії, вона відмовилась, не маючи бажання когось вводити в оману.

Ставши феєю, Меридіана думала тільки про те, як скористатися знаннями чаклунства, щоб допомогти пригніченим людям. Своїм житлом вона обрала печеру біля підніжжя Піренеїв, прикрасила її безліччю довершених статуй — те помешкання й до цього часу називають Печерою Меридіани. Вона побувала у всіх частинах світу під приводом відвідин фей, своїх подруг, яким підносила багаті дарунки, але насправді пустилася в мандри для того, щоб дізнатися про життя усіх народів світу. Із прикрістю молода фея побачила: усюди злостивість, невірність, безсилля, лукавство, і нема жодної людини, яка була б цілком щаслива і не бажала більше нічого на світі. Це викликало у Меридіани велике співчуття до людських бід і зміцнило намір завжди допомагати нещасним.

Під час своєї подорожі Меридіана ніколи не пропускала нагоди зробити добро. В Індії, у феї Мальмек, королівна помітила в палаці дівчину дивовижної краси, яка мусила готувати підстилку для п’ятдесяти верблюдів. Здогадуючись, що тут криється щось незвичайне, Меридіана спитала у дівчини, хто вона. Красуня зізналася — є дочкою короля Мономотапи, а мачуха, бажаючи помститися за те, що королівна не захотіла вийти заміж за одного з її братів, попросила фею Мальмек викрасти її. Фея зачарувала королівну на триста років, з яких минуло лише двісті; сказавши це, дівчина розплакалась і попросила Меридіану не відволікати від роботи, бо коли не закінчить своєчасно, чотири старі наглядачки поб’ють її: від першої вона дістане п’ятдесят ударів палицею по п’ятах, від другої — стільки ж по плечах, від двох інших по двадцять п’ять по животу і сідниці. Жахнувшись від такої жорстокості, Меридіана вдарила чарівною паличкою по каменю, тієї ж миті в стійлі верблюдів з’явилися нові підстилки. Прекрасна індуска, вражена таким дивом, вирішила, що Меридіана — велике божество, і умиваючись сльозами, благала фею зглянутись над нею. Меридіана заспокоїла її і обіцяла допомогти. Поговорила про неї з Мальмек і вельми наполегливо просила змилуватись над нещасною, на що фея погодилась. Меридіана поспішила до королівни й повідомила, підносячи тій біле плаття, що за годину вона опиниться у кімнаті, звідки була викрадена, в тому ж вбранні і такою ж юною й прекрасною, як і двісті літ тому. І справді, королівна потрапила до палацу свого батька, але оскільки за такий тривалий час багато чого змінилося і королівство перейшло до іншого роду, ніхто її не впізнав.

Король, який мав багато своїх дітей, дуже здивувався, побачивши королівну; усі захоплювалися її вродою, але оскільки йшлося про передачу їй королівства, ніхто не наважувався підтримати дівчину. Вивчивши архіви, виявили: справді королівна була викрадена феями, але хто може довести, що саме її повернули через двісті років? Одне слово, король не побажав заглиблюватися в суть справи, бо міг позбутися всього.

Але всі народи люблять новизну, і жителі Мономотапи згоряли від нетерпіння побачити таку незвичайну особу. Радники короля застерегли його: слід остерігатися можливого повстання на підтримку королівни, отже, щоб мати спокій і забезпечити корону своїм дітям, політичні інтереси вимагають стратити її.

Інші, менш жорстокі, підказували: прекрасну королівну слід віддати заміж за старшого королевича, але жадібний король чекав прибутку від одруження сина, тому відхилив другу пропозицію й вирішив звести зі світу королівну, звинувативши в тому, що вона нібито сіє в народі смуту.

Королівну схопили, і поки вершили над нею суд, старший син короля, зачарований її красою, заявив батькові: якщо стратять королівну, то він кинеться у те ж саме багаття, яке розкладуть для неї. Короля дуже образила заява сина, але це лиш прискорило приготування до страти.

Однак фея Меридіана, вгадуючи перебіг подій, відвідала королівну у в’язниці й пересвідчилась, що та набагато більше засмучена рішенням королевича померти разом із нею, аніж своїм власним нещастям. Фея була вельми вдячна королівні за великодушність і, пообіцявши ніколи не покидати, повідомила, що батько її сховав колись багатий скарб, вона покаже його… А теперішній король радо погодиться на шлюб свого сина, дізнавшись про цей скарб.

Потім фея проникла до кабінету короля, мала з ним грізну розмову, переконуючи, що для нього надто велике щастя — шлюб сина з прекрасною королівною, яка володіє більшими скарбами, ніж усі королівни Індії разом узяті.

Проказавши це, фея зникла, а короля, наляканого цим видінням, терзали суперечливі думки. Але через те, що гору над усіма іншими почуттями взяла жадібність, він вирішив з’ясувати у самої королівни, чи й справді вона володіє незліченним багатством. Подумавши, що королеві легше буде випитати у дівчини таємницю, він послав її до в’язниці з цим дорученням.

Королева хитро полестила дівчині, приголубила її, називаючи своєю дорогою невісткою і перебільшуючи й без того сильну синову пристрасть до неї. Королівна, яка вже не раз бачила молодого принца й знала про його намір віддати життя за неї, запевнила королеву-матір: вона з радістю збереже їй дорогого сина, і якщо для цього недостатньо її прав на корону, то вона подарує йому ще й безцінний скарб. Королева тисячу разів поцілувала її, а коли у вказаному феєю місці був знайдений і сам скарб, то, на велике щастя обох закоханих, з небувалою пишністю відсвяткували весілля.

З радістю завершивши цю справу, Меридіана повернулася до своєї печери в Піренеях, але пильність і добре серце не дозволили їй довго перебувати у бездіяльності; вона була присутньою при пологах усіх королев, і не задовольняючись тим, що ставала на перешкоді шахрайству інших фей, нагороджувала королівен незвичайною вродою, а королевичів великою доблестю й іноді робила їх невразливими. Слава Меридіани ширилась по всьому світу, і хоч як заздрили їй інші феї, вона ставилась до них так приязно і вміла робити такі приємні й доречні подарунки, що майже не мала ворогів й користувалась у корпорації фей загальною повагою.

Послуги, які Меридіана надавала вінценосним особам, не заважали їй допомагати простим людям, і якщо зустрічала бідну пастушку, у якої не вистачало сили захищати своїх овечок від голодного вовка, вона поспішала зарадити лихові, переводила отару на пасовище, де вовки не наважувалися з’являтись. Якщо лісоруб губив свою сокиру, вона не гребувала принести її, а коли бідний мандрівник потрапляв до рук розбійників, захищала його від їхньої жорстокості. Нарешті, будь-яка людина, звертаючись по допомогу до Меридіани, була певна, що матиме її. Подібними добрими справами вона завойовувала серця багатьох людей, отримуючи справжнє задоволення від того, що ставала на заваді зла.

Оскільки на світі немає людини, яка не схвалювала б шляхетних вчинків, хоч далеко не всі здатні на них, феї були в захопленні від усього доброго, що вони чули про свою подругу, і з задоволенням помітили: жах, який вони колись викликали у людей, поступився місцем симпатії. Всюди їх зустрічали дуже радо, запрошували на королівські наради й навіть до приватних осель. Белсунсіна і Барбаста невтомно повторювали, що цим вони зобов’язані прекрасній Меридіані, з чим погоджувалися і всі інші феї.

Честолюбство, що панує в усіх державах, породило у фей бажання вибрати собі королеву: тоді їхня корпорація стане шанованішою, бо головна фея посяде гідне місце серед інших коронованих осіб. Отже, цей задум з ентузіазмом підтримали всі й призначили день виборів. Вони відбувались досить бурхливо, було запропоновано обмежити владу майбутньої королеви, але оскільки вибирали Меридіану, яка здобула своєю чесністю загальну повагу й довіру, її наділили необмеженою владою і навіть можливістю забороняти діяльність підступних фей.

Незабаром Меридіану коронували. Її люб’язне ставлення так усіх зачарувало, що вони охоче підкорялися їй. Встановивши свою монархічну владу, нова королева відправила фей по домівках, наказавши регулярно сповіщати про все, що відбувається в різних країнах, а сама повернулася до своєї печери в Піренеях, де прийняла безліч послів від багатьох зобов’язаних їй державців, які поздоровляли Меридіану з високим саном.

Піднесення додало їй клопотів. Не шкодуючи себе, вона завжди поспішала в ті місця, де, на її думку, могла бути корисною; не терпіла, коли їй уклінно дякували за благодіяння, і стверджувала: має набагато більшу насолоду, творячи добро, ніж інші, одержуючи його. Вона засуджувала великих за те, що ті мало піклуються про благоденство своїх підданців, адже це коштує їм так мало; вона вибачала всім їхні гріхи й не розуміла, як можна зважитись на погану послугу, вчинити з кимось зле. І, нарешті, не було у світі нікого, хто більше, ніж вона, шанував би доброчесність і так би поблажливо ставився до людських слабкостей. Фею бачили то в печері, то на вершині Південного піка, то ще деінде, вона вислуховувала всіх, допомагала всім і навіть роздавала бідним знайдені нею скарби.

Одній маркізі, яка вже багато років була заміжньою, але не мала дітей, пощастило, нарешті, народити дитину. Годувальницею своєму синові вона вибрала надійну жінку, котра служила їй раніше. Але та вельми спритно поміняла місцями свого сина й сина маркізи. Згодом у юнака, котрий виховувався в палаці маркіза, виявилися дуже низькі нахили, й він завдав удаваним батькам тисячу прикрощів. Дійшло навіть до того, що маркіз звинуватив свою дружину в невірності, бо не міг і подумати, що саме він — батько такого зіпсованого молодика. Маркіза, якій не було за що картатися, безнастанно лила сльози, бо чим старшим ставав підставний маркіз, тим його погані нахили виявлялися все виразніше.

Маркіза чула про королеву фей та її чудесні справи. Це спонукало нещасну матір здійснити подорож у Піренеї, щоб благати Меридіану про допомогу: маркіза кинулась до ніг феї, заклинаючи позбавити її життя, але змінити натуру сина. Фея вельми ласкаво підняла нещасну й сказала, що маркіза не має підстав скаржитись на сина, бо він дуже схожий на неї і душею, і тілом. Приголомшена маркіза, почувши відповідь, що видалась їй досить образливою, спалахнула від сорому і вже збиралась їхати додому, коли Меридіана обняла її й розповіла, яким чином годувальниця підмінила їхнього сина і як легко буде пізнати його за маленькою жовтою відмітиною на лівій руці. Маркіза одразу ж згадала про цей знак (що його колись помітила у немовляти і який, як вона гадала, щез сам по собі) й заквапилася додому, бо їй не терпілось розшукати сина.

Маркіз мало не помер на радощах, почувши розповідь дружини, і першим його пориванням було вбити підступну годувальницю, але дружина заспокоїла його, і вони рушили в один із своїх маєтків, де жила ця жінка. Спочатку розпитали її про сина і та, плачучи, відповіла, що це найнегідніший хлопчисько в усій окрузі: завжди в нього розбрідається череда, а сам він цілісінькі дні пропадає на полюванні, і додала, що йому більше б личило бути маркізом, аніж пастухом.

«Чи не хочете ви обміняти його на нашого? — спитала її маркіза».

«Ви глузуєте з мене, — відповіла хитра жінка, — можливо, за інших умов він виявив би кращі нахили, але зробіть інакше — візьміть обох».

Під час цієї розмови з’явився і сам молодий мисливець, навантажений дичиною: він підніс її маркізу з поштивістю, гідною його народження. Маркіза, якій видалось, коли вона глянула на юнака, що бачить у дзеркалі своє відображення, не могла більше стримувати природні поривання й кілька разів поцілувала його зі сльозами на очах.

«Ми вели розмову про те, — сказав йому маркіз, — щоб обміняти вас на мого сина, це не засмутило б вас?»

«Якби так могло статися, — відповів юнак, — без шкоди для вашого сина, я відчуваю у собі достатньо сміливості, щоб підтримувати такий високий ранг».

«Добре, — вів далі батько, — але щоб бути маркізом, треба мати жовту мітку на лівій руці».

Юнак одразу ж закотив рукав і показав жовту мітку. Маркіз і його дружина, не сумніваючись більше, обняли його, а годувальниця, побачивши, що таємницю розкрито, в усьому зізналась.

Такими справами королева фей заслужила повагу безлічі людей. Феї також захоплювались її великодушністю. Проте були ще на світі горбаті старі чаклунки, що живилися лише сльозами королівен, яких жорстоко переслідували, не бажаючи припинити своїх підступних витівок.

Бачачи, що погані звички беруть гору і цих чаклунок не виправити, Меридіана вирішила нарешті скористатися наданою владою, щоб заборонити їм виконувати свої обов’язки протягом терміну, який вона визначить. Вона зібрала їх разом і висловила глибоке незадоволення тим, що ці феї, яких завжди шанували, немов божества, коли вони слугували добру, тепер думають лише про переслідування людей, хоча смертні вже й так досить нещасні через швидкоплинність свого життя, хвороби, брак грошей, безліч нещасних випадків.

Усе це так несправедливо, що вона вирішила заборонити їм чаклувати протягом трьох століть, залишаючи тільки свободу робити добро. Тепер вони матимуть досить часу для добрих справ і викорінення злостивих рис свого характеру. Потім Меридіана наказала їм прибути в останній рік третього століття до просторого залу замку Монтаржі, щоб прозвітувати перед нею, обіцяючи відновити у правах усіх тих, хто достойно поводився і здійснив благородні вчинки.

Цей грізний вирок викликав нарікання, однак довелося підкоритись. Злі феї залишили гори й оселилися в старовинних замках, де займались рукоділлям, чекаючи на кінець заборони. З тих пір не чути було ні про викрадення, ні про інші утиски з боку фей, і сама згадка про них стерлась би з людської пам’яті, якби не чарівні казки.

Постійно прагнучи творити добро, королева Меридіана здійснила мандрівку до благодатної Аравії, звідки привезла хіну, шавлію, буквицю і багато інших трав, які мають властивість подовжувати життя. Вона посадила їх у Піренеях, де ці рослини трапляються й сьогодні, а потім влаштувала на вершині Південного піка чудовий квітник. Навіть час не міг зруйнувати цей чудовий витвір, він зберігся до наших днів, і цікаві частенько приходять помилуватися ним. Потім Меридіана присвятила багато років вивченню джерельних вод у Піренеях. Вона вирішила, якщо провести їх річища через поклади золота, сірки та інших мінералів, які залягають у цих горах, то вода збагатиться їхніми властивостями й допомагатиме від різних хвороб. Завдяки турботам славетної феї ми маємо води Баньєр, які лікують від лихоманки, води Бареж, які зцілюють рани, води Котер, які допомагають шлунку, води Егбон — від виразок, води Егкот — від ревматизму.

Хоча Меридіана ставилась до всіх виключно доброзичливо, особливу прихильність відчувала до своєї батьківщини, і думаючи про те, що більшість тогочасних королів були чи то неробами, чи то дурнями, щиро співчувала людям, котрими керували такі монархи. Її глибока впевненість у тому, що всі жителі її країн схильні до добра, переконаність у їхньому здоровому глузді нерідко викликали в неї бажання, аби, скажімо, королевич з Беарна хоч кілька днів поцарював у прекрасному королівстві Франція. Та оскільки вона була ворогом несправедливості, а таке бажання не могло здійснитися без повалення законних королів, фея надовго відклала втілення свого задуму в життя. Нарешті вона знайшла для цього нагоду завдяки шлюбу Антуана Бурбонського з Жанною д’Альбре, спадкоємицею Наварри і Беарна; фея налаштувала всіх так сприятливо до цього шлюбу, що задуманий нею план здійснився.

Нова королева народила чотирьох дітей, яких фея, маючи великі плани на майбутнє, залишила на розсуд їхньої долі, вважаючи, що вони не мають необхідних для її намірів якостей; але, нарешті, коли молода королева народила вп’яте, фея дарувала дитині прекрасний розум і велику доблесть і вчинила так, що хлопчик виховувався вельми просто, як діти звичайних людей. Саме цей королевич завдяки своїм достоїнствам і, звісно, не без втручання феї зайняв згодом французький престол.

Отже, король мав сина, котрому фея дарувала розум, доблесть і справедливість, але, забувши нагородити їх обох довгим життям і впевнившись у тому, що людям необхідно, аби приклади, які пробуджують у них доброчесність, тривалий час були в них перед очима, фея вирішила виправити цей недогляд за першої зручної нагоди. І справді, вона наділила сина останнього королевича справедливістю батька і мужністю діда, додавши до цього велику побожність і довге життя.

Задоволена такою кількістю добрих справ і особливо думкою про те, що беарнці, яких вона дуже шанувала, в майбутньому матимуть можливість виявити свої таланти й розум завдяки заступництву королів, своїх співвітчизників, Меридіана захотіла стерти з людської пам’яті спомин про фей і усамітнилася в печері, де перебувала багато років.

До закінчення трьох століть заборони діяльності злих фей залишалося всього два роки, коли вона, призначивши феям зустріч у замку Монтаржі, помітила, що той перебуває у великому запустінні і не може прийняти таку вишукану компанію. Однак зважаючи на те, що розташування цього замку було дуже вигідним, до того ж там був вельми просторий зал, чарівний краєвид з нього, великий ліс, прекрасна річка, Меридіана хотіла, щоб зібрання фей відбулося саме тут. Але не маючи бажання вдаватися до свого мистецтва, щоб відбудувати його, згадала, що великий королевич, володар замку, народився поблизу Піренеїв, і їй було відомо, що він вміє прикрашати будинки з такою ж легкістю, як і вигравати битви. Вона вельми доречно скористалася цим знанням і підказала королевичу думку відновити замок Монтаржі; все було виконано так швидко, ніби над цим працювали феї, і занедбана протягом багатьох років будівля перетворилася на чарівний куточок. Коли Меридіана прибула до замку, всі феї, які з нетерпінням чекали на відміну заборони, рушили туди слідом за нею.


Чарівні казки

Привітно зустрівши своїх підданих, королева висловила велику радість з нагоди цієї зустрічі і першою звітувала перед ними про свої добрі діла протягом трьох століть. Скромність Меридіани змусила її дуже стисло викласти все здійснене нею. Вона сказала про нетерпіння, з яким чекала на побачення з феями, певна того, що кожна з її сестер творила добро і поводилася достойно.

Низько вклонившись, Мерлузіна запевнила королеву, що ніколи не пропускала нагоди робити добро тим, хто належав до її дому, а також багатьом іншим, і хоча вже багато років жила в горах Дофіне, поступилася своїм притулком ченцям-картезіанцям й подалася до замку Сассенаж, де таємно теж творила все те добро, на яке тільки була здатна. Королева повелася з нею вельми люб’язно, і віддаючи належні почесті, складаючи щиру подяку, зняла свою заборону.

Стара, незграбна фея з гнійними очима, поставши перед королевою, заявила, що оселилася в замку Пьєрансіз, де всіляко заважала в’язням одержувати листи і стежила, щоб ніхто з них не втік з цієї жахливої в’язниці. Вона вимагала від королеви у винагороду дозволу чаклувати, як і раніше, але Меридіана відповіла: коли вже посада тюремниці припала їй до смаку, вона наказує й надалі займатися цим, не втручаючись в інші справи. Всі вітали цей присуд.

Тоді до королеви наблизилась фея з добрим обличчям і повідомила, що вибрала собі притулком замок Монкальє-сюр-ле-По, де була присутня при народженні великої герцогині, шанованої нарівні з королевами. Вона нагородила маленьку королівну великим розумом, непохитною доброчесністю, найпрекраснішими у світі очима, чудовим кольором обличчя і відмінною поведінкою, починаючи з раннього віку, бо з народження визначила їй зайняти найвеличніший трон на землі. Потім вона хотіла розповісти про багато послуг, наданих своїй країні, але королева, зрозумівши, що та вдається до вельми делікатних подробиць, перебила її розповідь і запевнила: лише благодіянь стосовно чарівної королівни цілком досить, аби заслужити право виконувати обов’язки феї так само вільно, як робила це до заборони. Бажаючи показати, як високо цінує вона поведінку цієї феї, королева зняла заборону з її подруги, яка нічим не заслужила такої ласки.

Потім з’явилася інша фея, яка мала вельми бундючний вигляд і повідомила, що давно вже усамітнилася в замку Ферраре й завжди перешкоджала сусіднім королевичам захопити його, проте релігійний запал примусив її віддати це прекрасне герцогство до рук Папи. Королева розгнівалась на фею, бо з її вини згас древній рід герцогів Ферраре, і з тим відправила додому.

За нею виступила фея в чорній оксамитовій шапочці й сказала королеві, що живе в замку Боссю у Фландрії. Бажаючи вершити добрі справи, подібно до королеви фей, вона вирішила очистити світ від незліченної кількості розпусників і, щоб здійснити свій задум, кожні два роки приводила до свого замку багато тисяч людей різних націй, котрі, як на її думку, мали ці недоліки, і нищила їх. Така жорстокість жахнула королеву. Звинувативши фею в загибелі багатьох героїв, вона заборонила їй з’являтися на очі.

Інша фея в мисливському вбранні, поставши перед королевою, повідомила, що жила в замку Фонтенбло задовго до того, як Франциск І його розбудував; вона стала жертвою жорстоких наклепів, її вважали привидом, бо інколи полювала в лісі. Вона стверджує перед її чарівною величністю, що ніколи й нікому не робила шкоди, не лякаючи навіть пастушок, і мала радість бути присутньою при перших пологах мудрої королеви й наділити її малюка усіма доблестями героїв, а особливо добротою матері-королеви. Фея із задоволенням пересвідчилася: королевич ніколи і ні в чому не принизив своєї гідності, і тоді, як батько-король поставив його на чолі своєї армії, і коли виконував інші доручення. Меридіана, яку дуже цікавив цей королевич, зняла свою заборону і навіть похвалила чарівницю.

Ще одна фея з’явилася перед ними, кинулася до ніг королеви і розповіла, що живе в замку Шамбор, де їй майже не випадало нагоди робити добро чи зло, однак вона завжди мала добрі наміри і, не знаходячи для них іншого застосування, оберігала фазанів від лисиць. Фея зізналася також, що єдиною хитрістю, яку вона собі дозволила, було з’явитися перед мисливцем у подобі лисиці й примусити його багато разів вистрелити з рушниці, а потім у тому ж вигляді повернутися до горопашного й спитати в нього, чи не бачив двох її маленьких друзів. Почувши таке, товариство розсміялося разом із королевою. Коли ж фея попросила Меридіану поновити її у колишніх правах, та погодилась, але обмежила їх можливістю робити шкоду лисам, вовкам, котам та іншим тваринам, які живляться дичиною.

Фея із вельми розумним обличчям постала перед королевою і повідомила, що оселилась у замку Шантільї, де брала участь у вихованні багатьох великих героїв, а останнім часом особливо піклувалася опорядженням будинку й саду. їй пощастило привабити туди таку чарівну королівну, що навіть її самої, без водойм і садів, було б досить, аби перетворити цей замок на найприємніше місце на світі. Королева, вельми полюбляючи справи, в яких виявлялися доброчесність і винахідливість, дозволила феї займатися чаклунством, як і раніше.

Нова фея постала перед королевою у досить незвичайному вбранні і сказала, що колись мешкала в замку Хайдельберг, але інші феї, вороги дому Палатіни, були присутні при пологах Обраниці й напророкували багато поганого народженим нею королевичам і королівнам. Вона опинилася там випадково лише раз, коли Обраниця народила королівну; фея наділила її великою доброчесністю, порядністю, шляхетною душею та вродою. Але тепер, сягнувши зрілості, її підзахисна королівна перейшла до інших володінь, далекого відгалуження роду, де фея нікого не знала, тому вона твердо вирішила не повертатися більше до Хайдельберга, благаючи королеву призначити їй для житла інший замок і скасувати свою заборону.

Задоволена щиросердістю німецької феї, королева відновила її у колишніх привілеях і призначила місцем постійного мешкання замок в лісі Монтаржі.

Інша, вельми огрядна фея, простершись перед королевою долілиць, сказала, що мешкає в замку, розташованому в лісі Амбуаз, і якось, купаючись в Луарі, відвернула корабельну катастрофу. Але Меридіана, згадавши, що ця фея брала участь у змові в замку Амбуаз, відправила її додому, не бажаючи більше слухати.

Фея із замку Блуа, поставши перед королевою і заявивши, що її головною турботою було зберегти в Блуа чудову мову і смачні вершки, вимагала поновити її у правах, але королева згадала: її піддана стала призвідницею останніх подій у володіннях Блуа (до того ж у пам’яті Меридіани ще свіжі були згубні поради феї великому королевичу, який жив у цьому замку), наказала їй і надалі покращувати якість блуазьких вершків і назавжди заборонила займатись чимось іншим.

Потім з’явилася фея у вельми простому вбранні і сказала, що є однією з найстаріших фей на світі, мешкає в замку Пон у Сентонжі. Із прикрістю спостерігала вона, як часто змінюються його власники, і побоюючись, щоб він, зрештою, не потрапив до поганих рук, передала його королевичу, не менш відомому своїм розумом й численними чеснотами, ніж високим походженням. Вдячна за цю добру справу, королева дозволила феї чаклувати, як і раніше.

До королеви наблизилась фея із замку Єпаньї в Бургундії і розповіла, що право володіти ним вона передала великій королівні; та своєю дивовижною красою, величним виглядом і доброчесним життям заслуговує порівняння із самою королевою фей, бо слава про неї поширилась по всьому світу, аж до того, що народи, які живуть на краю землі, вшановують королівну немов божество. Фея попросила поновити її у колишніх правах і додала, що жодного разу не зробила шкоди, за винятком випадку, коли зламала в замку підйомний міст, щоб надовше затримати найвишуканіше товариство, яке там зібралося. Королева сприйняла це як жарт доброго смаку і зняла свою заборону.

З’явилася інша піддана королеви, яка відзначалася стриманістю манер, і сказала, що живе в замку Нансі, де завжди шкодувала про відсутність королевича, хазяїна. Єдиною її розрадою був його шлюб з королівною найяснішого роду, доброчесною і побожною. На деякий час фея залишила замок Нансі, щоб встигнути до перших пологів молодої королеви, і наділила хлопчика вродою, мужністю й великим бажанням повернутися до своїх володінь. Коли той досяг повноліття, вона вельми вдало влаштувала його справи, підшукавши молоду королівну, в роду якої були тільки королі й імператори, але значно шанованішу за свою слухняність, розум і шляхетні манери, ніж за високе походження.

«Я сподіваюсь, велика королево, — вела фея далі, — що заради цього славного подружжя ви поновите мене у колишніх правах, бо, запевняю вас, першу дитину, яка народиться від цього найяснішого шлюбу, щедро обдарую».

Королева розсміялась і скасувала свою заборону.

Цю фею змінила інша, яка розмовляла ламаною французькою мовою. Вона розповіла, що мешкає в замку Рісвік, куди привабила завдяки своїй винахідливості послів наймогутніших королів землі і після багатьох нарад примусила їх, нарешті, укласти міцний мир. Вона хотіла продовжити розповідь про заслуги королевичів дому Насау, яким належав цей замок, але королева, і без того анітрохи в цьому не сумніваючись, запевнила фею, що не потребує інших доказів для зняття своєї заборони. Вона щиро похвалила старанність феї і не тільки поновила в усіх правах, але й обіцяла зробити таку ж ласку будь-якій іншій феї за її вибором.

Після цього перед королевою з’явилась дуже стара фея із замку Лош, де ніколи, завдяки її клопотам, не відбувалося нічого, супротивного правлінню королевича. А коли англійці взяли замок в облогу й довели його мешканців до скрути через нестачу продовольства, вона заходилася рохкати вдень і вночі на фортечних мурах, немов порося, і ворог, збитий з пантелику, повірив, що в замку є ще великі запаси провізії, і зняв облогу.

До того ж фея виявила таку делікатність у виборі губернатора фортеці, що допускала на цю посаду лише великих достойників, і навіть останнім часом, коли в замку не стало ні гарнізону, ні укріплень, вона не робила ніяких поступок щодо бездоганної порядності управителя. Королева, високо шануючи вияви честі й доблесті, поновила фею в колишніх привілеях.

Наступна фея зізналась королеві: мешкає в замку Барселони і завжди була небайдужою до подвигів на полі битви, тому, хоч би яку прихильність відчувала вона до своєї країни, її так вразила надзвичайна мужність двох королевичів, котрі атакували укріплення, що вона не захотіла перешкодити їм, і ті захопили замок.

Королева зауважила, що всі жінки були б доброчесними, якби їх обходила чиясь доблесть, і коли вже вона віддала перевагу двом героям перед своїм обов’язком, нехай залишить замок Барселони і оселиться в замку Ане, де зможе взятися за його благоустрій. Для цієї справи королева надала їй можливість користуватися усіма колишніми привілеями.

Меридіана вже збиралася закрити зібрання, коли з’явилася фея в турецькому вбранні й сказала, що давно живе в замку Адріанополя, де нерідко підносила рабиню до рівня султанші. Щоб догодити королеві фей, вона охороняла Оттоманських королевичів, викоренила варварський звичай задушення молодших заради безпеки старшого, тому три брати мали можливість царювати, змінюючи один одного, а потім син першого з них наслідував своєму батькові й дядькам.

Королева зняла свою заборону і гаряче похвалила пильність цієї феї, сказавши, що всім іншим не завадило б виявляти таку ж увагу, недремно оберігаючи життя великих королевичів. Меридіана поскаржилась на те, що не знайшося жодної доброчесної феї, аби поїхати до Іспанії і дбати про королівський дім. Але феї відповіли їй: вони вибирали собі притулком лише старі замки, а її величності добре відомо, що в Іспанії таких не було.

Потім з’явилося багато чужоземних фей, одначе королева, знаючи про великі неподобства, вчинені ними в їхніх країнах, не побажала їх слухати і після прекрасної промови, в якій напучувала тих, хто ще залишався під забороною, віддати всі сили на добрі справи, закрила зібрання. Але перед тим наказала феям через три століття прибути до замку По, щоб звітувати про успіхи на ниві доброчесності.


Чарівні казки


НЕЗРІВНЯННИЙ | Чарівні казки | Примітки