home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add



Розділ п'ятдесят четвертий

ТЕПЕР ПРОТИВНИКИ ЗАХЛИНАЮТЬСЯ ПОХВАЛАМИ


— …Щасливим закінченням дрейфу свого судна, що вмерзло в кригу, наш знаменитий гість доктор Нансен найкраще довів, що його сміливий задум, який ми тут відверто, по-приятельському критикували, був слушний… — почав свою промову адмірал Нерс.

У найбільшому в столиці Англії залі, до якого Королівське географічне товариство запросило Нансена, ледве вмістився семитисячний натовп. У перших рядах сиділи представники королівського двору й уряду Великобританії. За ними тиснувся дипломатичний корпус у повному складі й запрошені з усього світу вчені, полярники та представники преси. Завжди спокійні і стримані англійці громом оплесків і вітальних вигуків зустріли появу на трибуні ясноволосого героя, який наперекір усім труднощам вийшов переможцем у боротьбі з льодами Арктики.

— …Саме завдяки Нансенові на полярні простори пролилося нове світло. Відомості про утворення полярних льодів, про глибини океану і морські течії докорінно перевернули наші уявлення в цих галузях, — вів далі адмірал. — Дрейф «Фрама», першого судна, яке вистояло проти атаки льодів, а також піша експедиція Нансена і Юхансена, що сягнули на північ Землі так далеко, як ніхто, — безпрецедентні в історії пізнання світу… Про доктора Нансена годилося б сказати, що порівняти його можна хіба що тільки… з ним самим.

Промову Нерса раз по раз переривали гучні оплески. Було немало й інших промов. Виступали ті, хто чотири роки тому огуджував чесного молодого вченого, кидав шпильки на його адресу і глузував з нього. Тепер вони з таким же запалом виголошували йому похвалу.

Та Нансен знав їм ціну. Єва, що не зводила променистих очей із спокійного обличчя чоловіка, помічала, як по ньому час від часу пробігав іронічний усміх. Раптом Нансен здригнувся, насторожився. Грім оплесків, мабуть, видався йому гуркотом льодів, що натискали на судно. «Ніхто з вас не знає, як недалеко вже було до того, щоб ми зовсім не повернулися. І тоді Єва у тяжкій жалобі сама вислуховувала б сьогодні ці похвали», — подумав він, дивлячись на ліс голів перед собою.

У залі запала тиша, коли Нансен щиро і просто сказав, що і він, і його колеги тільки виконали свій обов'язок і тепер щасливі, що виправдали сподівання, які покладав на них народ. Він не сумнівався, що кожен на їхньому місці вчинив би так само.

У пресі все ще було повно статей про Нансена. Колишні противники експедиції розсипалися тепер у похвалах. Епітети «чудовий», «великий», «надзвичайний», «неоціненний», «єдиний» до нудоти повторювалися на шпальтах усіх газет.

Стомлений галасом і тріумфальними прийомами, Фрітьоф мріяв про повернення до тиші родинного вогнища. До спокою і праці.

А роботи йому не бракувало. Незабаром він опублікував низку наукових досліджень. Крім того, за надзвичайно короткий час вони з Свердрупом написали і видали два томи спогадів під назвою «Фрам» у Полярному морі», в яких описали дрейф корабля і піший похід по кризі до полюса. Цей твір Нансен присвятив найближчому другові, Єві, — «тій, яка дала ім'я кораблю і мужньо чекала»). Цю книгу одразу ж було перекладено багатьма мовами.


Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море

Єва і Фрітьоф Нансени. 1897 р.


В науковому світі велику сенсацію викликали цінні дослідження експедиції, опубліковані в п'яти товстих томах. Дані вимірювань і спостережень, які постійно провадила експедиція, незважаючи на важкі, несприятливі умови, принципово змінили тогочасні поняття в галузі таких наук, як метеорологія, гідрологія, гідробіологія, гляціологія (наука про лід) і навіть географія.

Не минуло й двох місяців після повернення Нансена з Далекої Півночі, як йому було надано звання професора університету в Крістіанії. Він викладав зоологію, але, аналізуючи наслідки гідрологічних спостережень, проведених під час дрейфу «Фрама», свою основну працю про Північний Льодовитий океан присвятив саме гідрології океану. Крім того, він запропонував почати систематичне дослідження його. План, як це вже стало звичаєм для Нансена, він швидко втілював у життя. На його пропозицію норвезький уряд одразу погодився закупити пристосоване до океанографічних досліджень судно, якому на вшанування заслуг Євиного батька, відомого океанографа, була дано ім'я «Міхаель Сарс».

Нансен не переставав опікуватися експедиціями в глиб Арктики. В цей час відбувалося чимало захоплюючих подій.

Світ охопило «біле шаленство». Нансен повсюди викликав нову хвилю ентузіазму в дослідженні полярних просторів. Тепер усім здавалося, що це легко й доступно. Полюс був усе ще не підкорений і надив людей. Плідні наукові дослідження під час дрейфу «Фрама» і захоплюючого походу по кризі паморочили голову багатьом. Але не кожен мав Нансенову пристрасть відкривача, його надзвичайну здатність передбачати, його стійкість, витривалість і разом з тим безмежну терпеливість. І от знову почалися полярні трагедії.

Шведський інженер Соломон Андре довго готував свою експедицію і добре усвідомлював сміливість і ризикованість плану досягти полюса повітряною трасою. У відповідь на неприхильні голоси його критиків він писав:

«Те, на що я відважився, настільки важко здійснити, що відступ я вважав би за боягузтво».

За кілька днів після явно невдалого старту аеростата із Шпіцбергена рибалки на Баренцовому морі побачили голуба, якого переслідувала зграя зажерливих чайок. Загнаний птах сів на такелажі судна. Під його крилом було знайдено складений аркушик пергаменту, просякнутого парафіном. То був поштовий голуб, випущений з гондоли аеростата.

«Все добре», — сповіщав Андро.

Це була перша й остання звістка від нього.

— Де могла загинути експедиція? На яких широтах її шукати? Куди відряджати рятувальні експедиції? — з такими питаннями зверталися до Нансена, але й він не міг відповісти на них.

— Якщо сіли щасливо, то, може, їм пощастить дістатися по дрейфуючих крижинах до Шпіцбергена або ж, як мені, до Землі Франца-Йосифа, — пояснював Нансен. — Вони можуть повернутися за рік, а то й за два. Якщо, повторюю, сіли щасливо. Якщо ж ні…

Один за одним минали роки — про експедицію Андре не було ніяких вістей. Потім настало забуття. Громадськість почали хвилювати нові полярні експедиції, нові перемоги людини над морем та льодом. І нові трагедії. Світ поволі забув про загадкове зникнення шведської арктичної експедиції. Так минуло тридцять три роки. Аж нарешті влітку 1930 року моряки з норвезького корабля «Братвог» на одному з островів Шпіцбергена знайшли випадково останки загиблих, човен, зброю, амуніцію і запліснявілий щоденник подорожі, по якому вдалося відтворити день за днем трагічну історію перших полярних аеронавтів.



Розділ п\ятдесят третій «ЦЕ Ж ТРЕБА ПО ЛІТЕРАХ ПЕРЕДАТИ ЦІЛУ КНИГУ!» | Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море | Розділ п\ятдесят п\ятий «БІЛЕ ШАЛЕНСТВО» ОХОПЛЮЄ ЗЕМНУ КУЛЮ