home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add



ЧОМУ НАНСЕН ЗРІКСЯ МРІЇ ПРО ШОСТИЙ КОНТИНЕНТ


Земля в парку Люсакер ще не відтанула, і поспішні кроки Амундсена, що повертався від Нансена, гучно відлунювали у вечірній тиші. Руал не помічав краси неба, яке палало після заходу сонця і на якому вже загорялися перші зірки, не відчував солоного смаку бризу, що тягнув від фіорду, не чув квиління чайок, не милувався маленькими, мов дитячі іграшки, будиночками Крістіанії, що мерехтіли вдалині сотнями вогнів. Таємничі білі простори невідомого узбережжя постали перед ним, заслоняючи весь світ.

— Антарктида! З Фрітьофом в Антарктиду! — повторював він сам собі півголосом, немовби хотів упевнитися, що це не сон.

Він приходив сьогодпі в Люсакер, щоб поділитися з Нансеном своїми новими планами, почути його підбадьорливе слово, як тоді, перед мандрівкою на «Йоа». А вийшов, не тямлячи себе від щастя.

Заохочений сердечним, як завжди в цьому домі, прийомом, Амундсен довго оповідав про пережите за останні два роки, проведені за кордопом, про сотні зустрічей мало не в усіх столицях Європи й за океаном, у найбільших містах Сполучених Штатів. Проте він приховав, що виїздив з Норвегії не тільки для того, щоб здобути кошти на покриття боргів, пов'язаних з минулою експедицією, але й для того, щоб у вирі нескінченних клопотів забути про Нору. Він детально розповідав про зустрічі з найвидатнішими полярниками Англії, Франції і Сполучених Штатів, про ту пристрасть до пізнання незвіданого, яка охоплювала дедалі ширші кола людей, не тільки мандрівників і дослідників, але й тих, кому, здавалося б, була чужа одержимість першовідкривачів.

— На кожній зустрічі мене просили: «Візьміть, капітане, нас із собою», і щоразу неодмінно запитували: «Як стати полярником?» або: «Коли і куди ви знову вирушите в експедицію?»

— Відповідь на це питання я знайшов, — пам'ять Руала відтворювала кожне слово розмови з Нансеном, — ознайомившись з надруковапим у датському журналі «Норд ог Сюд» скороченим викладом лекції, яку ви, професоре, прочитали минулого року в Королівському географічному товаристві у Лондоні. «Щоб з'ясувати механізм метеорологічних і океанографічних явищ на всій нашій північній півкулі, — казали ви, — треба провести якнайширші наукові дослідження у ще не вивчених районах Арктики». Щоб пропливти якнайближче до Північного полюса, слід було б, на вашу думку, почати дрейф від узбережжя Аляски, ще далі на схід від району, де почав свій дрейф «Фрам». Я дуже хотів би вирушити саме в таку наукову експедицію, розраховану років на п'ять, а то й сім. Не боюсь цього, бо мене тут ніщо не тримає. Я вільний. Але для цього потрібне відповідне судно. На світі є тільки одне судно, здатне витримати таке випробування, — «Фрам».

«Якось дивно поглянув тоді на мене Фрітьоф, — пригадав нараз Руал. — Він замовк і замислився, а мені ця мить видалася вічністю».

— Я охоче задовольнив би ваше, капітане, прохання, але «Фрам», можливо, знадобиться мені самому. — Погляд Нансена упав на велику карту, що висіла на стіпі. На цій карті зяяла пусткою велика біла пляма Шостого континенту, непевними контурами окресленого біля південного полярного кола. — Я вже давно думаю організувати експедицію у ці краї, в Антарктиду, — стиха сказав він. — Поки що цей план я тримаю в таємниці. Ніхто, крім вас, капітане, про нього не знає. І не повинен знати.

— Візьмете мене з собою? — не роздумуючи, вигукнув Руал.

— З радістю. Якщо все складеться так, як я намічаю, ми спробуємо разом дістатися до Південного полюса, — поволі промовив Нансен, зважуючи кожне слово.

— Коли вирушаємо?

По гарному обличчю Фрітьофа промайнула тінь, він безпорадно розвів руками.

— Як ви знаєте, мені доручено в цю важку для нашої країни годину відповідальну і нелегку місію: представляти незалежну Норвегію в Лондоні. Напевне, немає потреби говорити про те, що це почесне завдання заважає мені здійснити мої наукові й особисті плани. Та що вдієш, людина не належить сама собі. За кілька місяців, восени, я повернусь із Лондона назовсім, і тоді ми поговоримо про Антарктиду. Але я прошу вас, капітане, пам'ятати, що про цей план не знає ще ніхто, ніхто! — Нансен зробив наголос на останньому слові.

— Навіть фру Єва?

— Навіть Єва, — тяжко зітхнув Нансен і замовк, немовби злякався, що сказав зайве.

Того пам'ятного вечора Амундсен не залишився в Люсакері на вечерю. Те, що він почув од Нансена, приголомшило його. Досі у своїх мріях він ніколи не сягав за межі Арктики. Отож йому кортіло лишитися на самоті із своїми думками, щоб збагнути всю складність нового завдання, що поставило перед ним майбутнє.

«Антарктида, далека, невідома Антарктида!.. Пліч-о-пліч з Нансеном», — видзвонювали кроки по замерзлій землі.

І раптом Руала пойняв страх.

Треба ж поспішати! Південний полюс ось-ось буде підкорено! Чи усвідомлює Фрітьоф, поринувши у свою наукову роботу, що зволікати не можна? Це ж напевно за рік-два якийсь суперник підніме на Південному полюсі прапор своєї країни. Нансен, звичайно, правий, сто разів правий, твердячи, що найголовніше — наукові дослідження експедиції, але щось повставало в душі Амундсена, коли він думав, що норвезький прапор може замайоріти на Південному полюсі не першим. Для нього перемагати означало передусім бути першим.

Треба поспішатиі Найнебезпечніші суперники — англійці. Англія вже прохягом століть висилає своїх синів у полярні моря, виховуючи мужніх незламних людей. Перед очима Амундсена постало енергійне обличчя Шеклтона[26] з випнутим уперед прямокутним підборіддям, зрослими бровами, опуклим чолом і непохитним, вольовим поглядом підкорювача. З цим англійським полярником він зустрічався лише кілька місяців тому в Лондоні у Королівському географічному товаристві.

— Моя мета — Південний полюс, — рішучим тоном заявив тоді Шеклтон, і Амундсен зрозумів, що цей чоловік не кидає слів на вітер.

Кілька років тому Шеклтон разом з Робертом Скоттом пережили страшні місяці на Шостому континенті. Вони тричі пробували проникнути в глиб пустелі, але жахливі морози, ураганні вітри, плетиво прихованих під кригою розколин і голод щоразу змушували їх повертатись назад. Та Шеклтон не поступився, вирішивши зробити ще одну спробу. Тепер він збирається пливти до берегів Антарктиди на судні «Німрод». Цей ні перед чим не спасує!

«Треба поспішати!» — ця думка переслідувала Руала. Довідавшись про наміри Шеклтона, Скотт категорично, на подив усім, відмовив йому в праві користатися зі своєї бази в затоці Мак-Мердо. Очевидно, він сам має намір ще раз вийти на штурм полюса і вважає Шеклтона своїм небезпечним суперником. Та й сам Скотт грізний противник. Він двічі зимував в Антарктиді і знає, на що зважується.

Треба поспішати! Адже були ще й інші — всі ті, хто пов'язав свою долю з Шостим континентом. У будь-яку хвилину може знову включитись у змагання наполегливий швед Норденшельд[27]. А він має серйозні переваги перед іншими, бо провів дві зимівлі, сповнені трагічних несподіванок, на Землі Грейама. А французи? А французи кілька років тому вслід за своїм земляком Дюмон-Дервілем[28] також поспішили до антарктичних берегів. А тепер ось під керівництвом знаменитого «полярного джентльмена», доктора Шарко[29], знову готують дослідницьку експедицію на судні «Пуркуа па?»[30].

Щоб угамувати збудження, Амундсен, повернувшись від Нансена додому, замкнувся і, як завжди, взявся вивчати все, що з'явилося друком англійською мовою про Антарктиду. Він забув про свій улюблений садок, не помічав пишно розквітлих перед вікнами троянд, не чув співу дроздів. Думкою був далеко, гарячково роблячи виписки і складаючи детальні плани походів.

Руал нетерпляче лічив місяці, тижні й нарешті дні, що лишалися до повернення Нансена з Лондона. Він уже був готовий до експедиції. Але, поспішаючи того сонячного осіннього ранку в Люсакер, Амундсен аж ніяк не сподівався того, що йому довелося почути.

— Найважливішою метою норвезького полярного дослідника має бути докладне вивчення вод Північного Льодовитого океану, треба продовжити національні традиції, що йдуть од вікінгів. Для здійснення цього почесного завдання я і даю вам, Руале, свій «Фрам», — промовив Нансен таким чужим і разом з тим урочистим голосом, що Амундсен не повірив власним вухам.

Така раптова зміна в намірах приголомшила і зовсім вивела його з рівноваги. План експедиції разом з Нансеном на Шостий континент провалився остаточно. Замість нього постав інший, не менш захоплюючий — власна експедиція в Арктику для підкорення Північного полюса. Здійснювалася його давня заповітна мрія.

Що ж, одначе, спричинилося до цієї несподіваної зміни? Може, Нансен злякався суперників? Ні, це виключено. Чому ж він усе-таки відмовився від здійснення своїх планів, які виношував довгі роки?

Але цих питань, що крутились у нього в голові, Амундсен не наважився поставити. На серйозному, непроникному обличчі Фрітьофа він нічого не міг прочитати.

— Зібралося багато матеріалів, які привезли шведська антарктична експедиція Нордешпельда, наша — Борхгревінка і англійська — Скотта. Незабаром надійдуть нові. Усі прагнуть тільки пригод, нових географічних відкриттів і забувають про опрацювання наукових даних. Отож я вирішив цілковито присвятити себе цій справі, яка забере в мене багато, багато років, — казав Нансен таким вимушеним тоном, що Амундсен відчув: це лише частка правди. Щось іще крилося за його сухими словами, чогось він не доказував. Чи не Єва?

Фрітьоф тримався так, що розпитувати його зараз було б нетактовно. Намагаючись не дивитися в неспокійні очі Руала, Нансен одразу перейшов до суті справи. Потім він заглибився в аналіз наукових досліджень, які, на його думку, мали бути головною метою експедиції під час багаторічного дрейфу «Фрама» разом з крижаними полями, що вкривали центральну частину Арктичного басейну.

Амундсен слухав неуважно і ніяк не міг заспокоїтися. Мабуть-таки, тут замішана Єва. Про це свідчили її осяяні щастям очі. Так, це вона причина цієї зміни, це заради неї Фрітьоф зрікся своїх мрій і планів, заради неї відмовився від мандрівок по недосліджених морях і землях. Як вона могла позбавити його ні з чим не зрівнянної насолоди — зійти на землю, на яку ще не ступала нога людини? І Амундсен вперше з прикрістю глянув на гарне обличчя Єви. Невже вона не усмідомлює, якої кривди завдає коханій людині? Як вона може?..

«Скажи мені, Руале, — раптом згадав він рішуче вимовлені слова фру Цапфе, — чи зміг би ти заради щастя Нори відмовитися від своїх експедицій?» І подумав: «Нона таки була права».



ЯКБИ Ж ТИ ПЕРЕД ВІД\ЇЗДОМ СКАЗАВ ХОЧ ОДНЕ СЛОВО! | Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море | НАЙТЕМНІШЕ БУВАЄ ПЕРЕД СВІТАНКОМ