13
Лист генерала Себастіані
Мої останні статті надихнули всіх, аж до пана де Лафаєта, який на знак схвалення прислав мені листок лавра. Переконання мої, на великий подив тих, хто не вмів цього передбачати, вплинули на дуже різних людей, від книгопродавців, що прислали до мене депутацію, до членів палати, спочатку вкрай чужих моїм поглядам. Доказом може бути наведений нижче лист, у якому найдивнішим є підпис. Гідні уваги лише загальний зміст цього листа і зміни, що сталися з поглядами і становищем автора та адресата; інша річ – порівняння мене з Боссюе і Монтеск’є; такі компліменти наш брат письменник чує часто й густо, і означають вони рівно стільки ж, скільки уподібнення того чи іншого міністра Сюллі або Кольберу.
«Пане віконт,
Дозвольте мені долучитися до хору голосів, що висловлюють вам щире захоплення: я дуже давно переживаю це почуття, щоб утриматися від бажання поділитися ним з вами.
Велич Боссюе поєднується у вас із глибиною Монтеск’є: ви успадкували їх перо і їх геній. Статті ваші містять важливі уроки, необхідні будь-якому державному діячеві.
Ви ведете небувалу війну, і подвиги ваші нагадують могутнього полководця, прославленого в усьому світі. Хай будуть ваші перемоги довговічніші, ніж його: від них залежать долі батьківщини і людства.
Всі, хто, подібно до мене, сповідують принципи конституційної монархії, горді тим, що знайшли у вас великодушного провісника своїх переконань.
Прийміть, пане віконт, нові запевнення у моїй глибокій пошані.
Орас Себастіані.
Неділя, 30 жовтня».
Так у мить тріумфу схиляли переді мною голову друзі, вороги і суперники. Всі боягузи і честолюбці, котрі гадали, що зі мною покінчено, побачили, що з вихору сутички я виходжу осяяний світлом перемоги; то була моя друга війна в Іспанії; я узяв гору над усіма партіями всередині країни, як запанував над зовнішніми ворогами Франції. Тоді я обеззброїв пана фон Меттерніха і пана Каннінґа своїми донесеннями; тепер мені довелося ризикнути власною персоною.
‹Завдяки виступам Шатобріана уряду не вдається ухвалити закон про переслідування преси; у зв’язку з цим відбуваються маніфестації, в яких Шатобріан вбачає поганий знак для монархії; Віллель, голова міністерства, поводиться все більш деспотично і викликає в народі й парламентській опозиції все більшу ненависть; у зв’язку з наміром короля бути на параді Національної гвардії в квітні 1827 року Шатобріан пише йому листа, попереджаючи про те, що коли кабінет міністрів не піде у відставку, парад може закінчитися народними заворушеннями; Віллеля зустрічають на параді вигуками: «Геть!», у відповідь він пропонує розпустити паризьку національну гвардію, і король затверджує це рішення своїм ордонансом; загальне обурення приводить до падіння міністерства Віллеля 2 грудня 1827 року; формуючи нове міністерство, король висуває Шатобріана на посаду міністра флоту; сам Шатобріан, мріючи стерти завдану йому образу, згоден лише на посаду міністра закордонних справ, якої його колись незаслужено позбавили, але це місце вже зайняте, і Шатобріана з його згоди призначають послом до Рима›