РЕВНОЩІ
Нема вже світла темного в очах,
А в голосі — гріховності хрипкої…
Ти спокушала цілий світ колись,
Я в ревнощах спекотних задихався.
Лишилась тільки чистота сліпуча,
Як після віхоли нічної сніг:
Нікуди не втікає він — лежить!
З незайманості проступає холод.
Моя душа опалена вогнем,
Як деревина в полі, під якою
Розводили багаття мандрівці.
Мені здається, що життя минуло,
А то лиш ревність вигасла моя —
На сніг злітає сажа пластівцями.
1977