на главную | войти | регистрация | DMCA | контакты | справка | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


моя полка | жанры | рекомендуем | рейтинг книг | рейтинг авторов | впечатления | новое | форум | сборники | читалки | авторам | добавить



ВИДИВА

Боюся вас, ліси, темнющі, як собори,

Ревете, як орган, аж тріскає блакить.

У серці людському, де поселилось горе,

Відлунок вашого моління двиготить.

Ненавиджу тебе, бунтливий Океане,

В мені твій дух живе. А цей прогірклий сміх

Подоланих людей, що в душах носять рани,

Я чую в реготі важких валів твоїх.

Я міг би полюбить твоє, о Ноче, поле,

Якби не мова зір, мені така ясна, —

Шукаю всюди й скрізь порожнє, темне, голе…

Але із присмерку, немов із полотна,

На мене дивляться померлі вже істоти,

І їхніх поглядів мені не побороти.


СПЛІН | Сонети. Світовий сонет | АЛХІМІЯ БОЛЮ