87
Лише вогнем коваль уміє розбудить
Істоту гнучкості, заховану в металі.
І вишива митець узори досконалі,
З пломіння прядучи ясного злота нить.
Той не відродиться, хто спершу не згорить!
З любові гину я, вмираю від печалі,
Та сподіваюся на смертному причалі,
Що надійде колись моя воскресна мить.
Причислити себе тоді до мертвих маю,
Коли воскресну я в огненній явині
Із полум'я того, в котрім тепер згораю.
Вогонь завжди летить у сфери вогняні;
Що перешкодити могло б тоді й мені
Злетіти в небеса, а звідти вже — до раю?