ПЕРЕД ЖНИВАМИ
Спинившись на далекім крутоярі,
прощальним поцілунком підпалив
принц Захід Сонця темне злото нив,
і колихнулись небеса безхмарі,
як ментик на посивілім гусарі;
і темний вечір в простори поплив.
А в лоні збіжжя впередодень жнив
ждуть світла крихітні істоти ярі.
Чекають всі, аж перший промінець
проб'є завісу білої полуди,
і сонце піде полем навпростець.
Тоді прийдуть широкоплечі люди,
і зблиснуть коси та засмаглі груди…
Тремтить серпанок, віє вітерець.