home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement




П’ятниця, гадаю

Капітан Бредмер мав рацію, коли не захотів іти супроти південного вітру. Як тільки розвантажили товар, Зета на світанку перетнула фарватер і перед островами упіймала західний вітер, який допоміг нам розвернутися. Без вантажу, Зета під усіма вітрилами легко, трохи нахилившись, йшла як справжній кліпер. Похмуре море здригається від довгих бурунів, що йдуть зі сходу, ймовірно, через далеку бурю на берегах Малабара. Вони налітають на форштевень і стікають на палубу. Капітан наказав задраїти передні люки, і люди, вільні від службових обов’язків, спустилися вниз, у трюм. Я міг би отримати дозвіл залишитися на палубі, на кормі, можливо, тільки тому, що оплатив проїзд. Капітан Бредмер не виглядає заклопотаним через хвилі, які котяться палубою аж до ніжок його крісла. Стерновий, широко розставивши ноги, тримає колесо штурвала, а звук його голосу губиться у шумі вітру і гупанні хвиль.

Цілих півдня корабель рухається нахилившись від вітру і стікаючи піною. Мої вуха сповнені шуму стихій, він заповнює моє тіло і вібрує у мене всередині. Я не в змозі думати про щось інше. Дивлюся на капітана, який вчепився в підлокітники свого крісла, на його червоне від вітру і сонця обличчя, і мені здається, що в його обличчі з’явилося щось незнайоме, жорстоке, вперте, воно лякає, те безумство. Чи витримає Зета? Важкі вали хвиль, які б’ють з лівого облавку, небезпечно нахиляють її і, попри шум моря, я чую, як тріщить уся конструкція корабля. Люди збилися на кормі, аби не намокнути від шквалів. Вони теж дивляться прямо перед себе, на ростр, так само напружено. Всі ми чекаємо не знати чого, ні на мить не відводячи очей від ростра, наче погляд убік може стати фатальним.

Ми надовго залишаємося у такому становищі, годинами, вчепившись у троси, в спорядження, дивимося, як форштевень упірнає в бурхливе море, слухаємо ревище вітру і хвиль. Удари моря на кормило такі потужні, що стерновому важко тримати колесо штурвала. Вени на його рухах напнулися, обличчя напружене, наче у хворого. Над вітрилами здіймаються хмари бризок, розлітаються у веселкових барвах. Багато разів мені хочеться піднятися, аби запитати у капітана, навіщо ми йдемо таким чином, під усіма вітрилами. Але мене стримує його суворий вираз обличчя, а також страх упасти.

Раптом капітан Бредмер чомусь дає команду згорнути клівери і стакселі і взяти рифи. Щоб виконати цей маневр, стерновий кладе судно на лівий облавок, і корабель вирівнюється. Вітрила в’ються, ляскають, наче прапори. Все повертається до норми. Коли Зета відновлює свій курс, вона йде повільно, не нахиляючись. На зміну жахливому шумові вітрил приходить свист вітру серед такелажу.

Однак Бредмер і не поворухнеться. Його обличчя все ще червоне, замкнене, погляд — рішучий. Зараз стерновий іде полежати у трюмі, поспати з розплющеними очима, зверненими до почорнілої стелі, не стуляючи повік. Біля стерна родриґець Казимир, я чую його співучий голос, коли він звертається до капітана. На мокрій палубі матроси розпочали свою партію в кості і свої балачки, наче нічого не сталося. А хіба щось сталося? Лише несамовитість блакитного неба, моря, від якого паморочиться в голові, вітру, який свистить у вухах, а довкола — самотність, шаленство.

Ледь стримувана хвилями, Зета легко йде вперед. Під полуденним сонцем палуба вже суха, вся у блискітках соли. Виднокрай — непорушний, чіткий, а море — лютує. До мене повертаються думки, і я помічаю, що розмовляю сам із собою. Але хто на те зважає? Чи ж не всі ми тут шалені від моря — Бредмер, чорношкірий стерновий, Казимир і решта? Хто слухає наші розмови?

До мене повертаються спогади, таємниця скарбу, який чекає на мене в кінці цієї дороги. Але море скасовує час. З якого часу ці хвилі? Це не ті хвилі, які двісті років тому несли Авері, що втікав від узбережжя Індії зі своїм казковим скарбом, коли над цим морем майорів білий прапор Міссона, на якому золотом було написано:


Порт-Вікторія | Золотошукач | Бог і Свобода