home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

реклама - advertisement



Легенда про флейту

Справді, наші флейти відомі, і їхній звук, і гарний вигляд. Наша флейта, сьотанка, визнає лише одну музику — музику кохання. У давні часи чоловік собі сяде, а може, приляже під деревом у темряві ночі. І виводить свою неповторну звабливу мелодію.

Ми, індіянці, сором’язливі. Навіть якщо юнак уже воїн і викликав ворога на герць — навряд чи насмілиться він заговорити з вродливою вінчинчала — дівчиною, в яку закохався. Та й місця такого не знайдеш у селищі, де можна б усамітнитись. А сімейні оселі завжди переповнені людьми. І не пройдешся на людях, узявшися за руки з дівчиною, бо не за нашим звичаєм. А за селищем, у високих полинах, тебе може розтоптати бізон, або грізлі обчухрає бік, чи прониже томагавк Поні, чи наскочиш на Міла Ганска, Довгих Ножів, а ще гірше — на американську Кавалерію.

Єдине, можна було дочекатися й побачити свою вінчинчала на світанні, коли жінки вирушали до річки чи до потока зі шкіряними відрами по воду. Щойно дівчина, яку ти собі вподобав, ступає на стежку до води, ти вигулькуєш з-за кущів, щоб вона тебе помітила. Тільки так ти й можеш виявити свою прихильність до неї — отак стоїш, посміхаєшся, розглядаєш свої мокасини, або й чухаєш потилицю.

І вінчинчала багато не може, хіба що заллється рум’янцем, усміхнеться, може, кине дикою ріпою в тебе. Якщо їй подобаєшся, то хіба що трохи довше набиратиме воду чи якийсь разок-два зиркне з-за плеча.

Отож флейти вели усю розмову. Уночі, лежачи на бізонячій шкурі у батьківському тіпі, дівчина почує оте тужне воркування сьотанки. І за звуком упізнає свого коханого, що він десь недалеко. А якщо володієш і оленячими чарами, то й вислизне надвір услід за тим звуком і стріне його, і не побачить їх ніхто.

Флейта завжди робиться з кедра — у вигляді довгої шиї і пташиної голови з розтуленим дзьобом. Звук вилітає з дзьоба, а ось тут починається легенда, як у нас з’явилася флейта.

Колись, багато поколінь тому, люди знали бубни, гарбузяні калатала, бичачі роги, але флейти не було. У той прадавній час один молодик вибрався на полювання. М’ясо кінчалося і люди голодували. Напав він на слід оленя і пішов за ним. А мудрий і бистрий олень володіє любовними чарами. Якщо маєш оленячий трунок, дівчина неодмінно відповість взаємністю. І в полюванні пощастить. Цей хлопець, про якого мовиться, не мав оленячого трунку. І ось нарешті, після довгого переслідування, він побачив звіра. Хлопець був вправним стрільцем, мав новий лук, повний сагайдак добре оперених стріл з крем’яними вістрями. Але щоразу оленю вдавалося уникнути стріли і все далі й далі він заводив мисливця. А той так захопився переслідуванням, що й не спостеріг, як має вертатися додому.

Впала ніч, а він бозна-де, у дрімучому лісі. Слід пропав, пропав і олень, місяця не видно. Розуміє він, що заблукав, і в темряві не вибратися йому звідти. На щастя, вийшов він до потока з холодною, прозорою водою. Добре, що взяв з собою шкіряну торбу з васна — сушеними, потовченими ягодами і здором — сильна їжа, що протримає чоловіка не один день. Попоївши й попивши, загорнувся він у кожух і приліг спиною до дерева, щоб відпочити. Але заснути не міг. Ліс повнився дивними скриками нічних звірів, ухканням сов, стогоном дерев на вітрі. Хлопець мовби чув усі ті звуки вперше.

Раптом пролунав новий, зовсім нечуваний звук. Тужливий, наче голос привида. Це налякало його, щільніше закутався він у кожух і потягся до лука. То була наче й сумна, але прекрасна пісня, сповнена любові, бажання і надії. І він заснув. І сниться йому, що птах на ім’я вагнука, червоноголовий дятел, виспівує чарівну мелодію і промовляє до нього: «Іди за мною і я навчу тебе».

Коли мисливець прокинувся, сонце вже було високо. На гілці дерева, до якого він притулився, сидів червоноголовий дятел. Тоді перелетів на одне дерево, на друге, але не так далеко, і все оглядався на хлопця, мовби промовляючи: «Ходи за мною!»

І знов почулася та чудова пісня, і серце прагло знайти співця. Птах летів на звук, тріпотів поміж листя, його червона маківка зринала, манила за собою. Нарешті птах сів на кедрині й почав довбати гілку, наче виграючи на барабанчику. Знявся раптовий вітер і над самим мисливцем знову полинув той прекрасний звук.

То звучала суха гілка, що її довбав дятел. І сам вітер творив той звук, пронизуючи отвори, продовбані дятлом.

«Кола, друже, — просить мисливець, — дозволь мені взяти цю гілку додому. Ти зробиш собі іншу».

Узяв він ту порожнисту, з дятловими дірками, гілку завбільшки з лікоть. Вертався додому без м’яса, проте аж світився від щастя.

Вдома він спробував добути звук з тої гілки. Дув на неї, махав нею — жодного звуку. Засмутився хлопець, бо так йому хотілося почути той неповторний звук.

Тоді очистився в гарячій парі і зійшов на високий пагорб. Там притулився до скелі і постив без їжі й питва чотири дні і чотири ночі, щоб у видінні об’явилось йому, як змусити гілку звучати. І на четверту ніч явився йому у видінні вагнука — птах з яскраво-червоною маківкою, та й каже: «Дивись уважно», — і, обернувшись на людину, показав мисливцеві, як змусити гілку зазвучати, повторюючи знов і знов: «Ось так, бачиш?»

Коли видіння зникло, розшукав кедр. Відламав гілку, вибрав серцевину, вертячи свердликом з тятиви, як учив дятел у видінні. Далі загострив гілку, наче довгошийого птаха з розтуленим дзьобом. Маківку голови забарвив вашаша — священною червінню. Помолився. Обкурив гілку духом шавлії, кедра і пахущої осоки. Затулив пальцями отвори, як це робив чоловік-птах у видінні, легенько подув у цівку — і тут-таки почулася пісня, прекрасна, наче марево, і линула вона далеко, аж до селища, і там люди не могли наслухатись. Отак, з ласки вітру і птаха, хлопець подарував людям першу флейту.

У селищі жив ітанчан — великий вождь. У нього була донька, вродлива, але дуже пишалася собою. Багато вже сваталося до неї, та все марно. І ось той мисливець надумав, що саме вона йому пара. Для неї склалася особлива пісня, і якось вночі, притулившись до високого дерева, він заграв на своїй сьотанці. Чи ж почує його та дівчина?

Вінчинчала умить зачула. Вона в батьківському тіпі саме куштувала бізонячий язик і ошийок, і їй було добре. І хочеться їй зостатися вдома, біля вогнища, а ноги самі просяться надвір. Вона опирається, а ноги тягнуть її, і що тут вдієш? Голова каже: «Зачекай», а ноги: «Хутко, хутко!» Вона бачила його у місячному сяйві, чула його флейту. Голова промовляла: «Не йди, він бідний», а ноги підганяли: «Іди-йди, бігом!» — і знову ноги випереджали.

І опинилися вони віч-на-віч. Голова їй каже мовчати, а ноги підганяють. І раптом усе в ній заговорило: «Кашкалака, чоловіче, я — твоя». І впали вони в траву — молодий і вінчинчала.

Потім вона казала йому: «Кашкалака, воїне, я кохаю тебе. Нехай твої батьки присилають дари батькові моєму, вождю. Хай би що вони прислали, батько не відмовить. Хай твій батько поговорить з моїм. Негайно. Зараз!»

Отож обоє батьків не перечили своїм дітям. Горда вінчинчала стала дружиною мисливця, а він став вождем. І вся молодь бачила це і чула. Незабаром вони теж почали застругувати кедрові гілки в подобі довгошиїх птахів з розтуленими дзьобами. Чарівна музика линула від племені до племені і зваблювала дівочі ноги, куди не слід. Ось так у людей з’явилася флейта, дякуючи кедрові, дятлу і мисливцеві, — не зумів убити оленя, але вмів слухати.


Небесне каное | Поцілунок Елли Фіцджеральд | Койот і водоспад Мультнома