home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

реклама - advertisement



О прекрасна скеле

Ми заночували у глухій ущелині Вентана Крік,

у східній її горловині.

Бескиди, стрімчаки громадилися лісами понад

нашими головами — клени, секвої,

рододендрон, дуб, модрина, аж до стрімких ялиць

Санта-Лусьєн, випнутих над водоспадами

кам’яних урвищ і зоряних проваль.

Ми лежали на ріні і грілися коло багаття.

Десь опівночі лише й блимало кілька жарин

у прохолодній темряві; я підкинув жменю сухого лавру

в жар, обклав хмизом і знову приліг. Ожило полум’я,

освітило лице заснулого сина, його товариша, і прямовисне громаддя

по той бік потоку. Ясне листя вгорі витанцьовувало

у подихах багаття, проступили стовбури: стіна каменю

причарувала мій погляд. Ніби й нічого такого, світло-сірий

діорит з кількома навскісними жилами,

вичовганий безконечними лавинами і повенями;

ні папороті, ні лишайника, чистий голий камінь…

Так ніби вперше уздрів камінь. Ніби вдивлявся крізь

освітлену полум’ям шкіру у саму плоть

живого каменя. Ніби й не дивина… Я не можу

передати вам те диво: мовчазна пристрасть, глибока

шляхетність і чарівність дитини: ця доля вирішується

поза нашими долями. Отут вона, в цій горі, наче сумовито

усміхнене дитя. Я вже піду, і так само

мої хлопці житимуть і помруть, наш світ пробиватиметься

крізь блискавичні затемнення і одкровення; це століття відійде,

і вовки відвиють в снігах довкола нового Вифлеєму:

ця твердиня стоятиме тут, похмура, правдива, діяльна:

енергія кожного її атома живитиме усю гору.

І я, ущільнений на споді століть, віддавна

відчув усім серцем її пружну справжність: о прекрасна скеле..


Птахи і риби | Поцілунок Елли Фіцджеральд | Слід. Лист