Розділ 51
4 травня 1940 року, 17 год. 20 хв.
Берлін
Гущенко вкотре проклинає той день, коли погодився працювати на Контору. Так, він тоді був молодий і дурний. Замість розуму в голові була романтика. Тож тепер, замість того, щоб роздивлятися вітрини чи гарненьких німкень, має оглядати чоловіків: чи ті, бува, за ним не стежать. Правда, гестапо для стеження може пристосувати і жінку. Хоча ймовірність цього, звісно, менша.
Він сидить біля вікна у ресторані «Zur letzten Instanz» і слухає, як весняний дощ барабанить у скло. Ресторан розташований неподалік від готелю на вулиці Вайзенштрасе, 14. У перекладі назва ресторану означає «До останньої інстанції». Говорять, раніше неподалік була будівля суду і тут зустрічалися прокурори, адвокати, нотаріуси. Люди загалом не бідні, але й Гущенко може собі дозволити іноді заходити в подібні місця і замовляти популярне тут пиво «Берлінер вайс» — «Берлінське біле».
Гущенко знову озирнувся навколо, але нікого підозрілого не помітив. Тоді що ж його непокоїть? За ці останні тижні — спочатку в Москві, а тепер і в Берліні, у нього з’явилося і міцнішало з кожним днем відчуття небезпеки. Ніби на нього, як на зайця, полює одразу кілька мисливців. Що у нього в активі? Невиконане завдання зустрітися з Кузелею. Легкий флірт з баронесою з її ініціативи. Складні стосунки з Лілією, яка таємно від нього зустрічається з працівником посольства, а значить — з великою долею ймовірності, шпигує за ним. Шпигує і намагається встановити близькі стосунки. До речі, за багатьма ознаками і баронеса, схоже, не проти з ним зблизитися. Що треба Лілії, він може здогадуватися. А чого хоче баронеса?
Сьогодні в ресторані готелю черговий день без м’яса, а оскільки риби теж немає, то на сніданок тільки кисляк з двома маленькими булочками. Утім, офіціант порадив йому піти в «Zur letzten Instanz». Мовляв, там завжди є все. Хоч і дорожче.
І ось він тут. Але й тут риби немає. Але є картопля з консервованими овочами. Всі продукти — для армії, для перемоги. Ну й несмачна страва війна!
Сьогодні Гущенко знову зустрічається з Клейстом, Лені та Лілією. На думку Гущенка, стосунки їхньої четвірки стають аж занадто близькими, а значить, обтяжливими. І особисто для нього, і для його місії тут, у Берліні. Він воліє мати більше часу, вільного від цієї компанії. Але, на жаль, не завжди можеш чинити, як хочеш.
Сьогодні Клейст запрошує всіх на каву і, що найдивовижніше у цьому запрошенні, на каву з цукерками. Звісно, до кави і цукерок передбачена чимала доза шнапсу. На тому, щоб була Лілія, наполіг Клейст. Гагаріна ніхто нікуди не запрошує. Але він від того небагато втрачає — вже котрий день п’є по черзі з усіма художниками — учасниками виставки.
Зустрічатися з Клейстом і баронесою Зігфрід Гущенко волів би без Лілії. По-перше, між Лілією і Лені постійно відчувається напруга. Привітання крізь зуби, отруйні посмішки, злі шпильки. А по-друге, його напружує сама Лілія. Вона його ревнує до Лені й постійно ставить у незручне становище.
Головна справа місії Гущенка в Берліні — зустріч із Кузелею — взагалі зайшла у глухий кут. У принципі, він сам вирішив, що вона туди зайшла. Зустріч він міг провести досить швидко. Наприклад, просто піти до Кузелі додому чи в лікарню. Якби був розвідником-початківцем, то швидше за все знайшов би його адресу в довідковому бюро або якимось чином дізнався в інституті — існує мільйон варіантів добування адреси потрібної людини. І спробував би зателефонувати Кузелі додому. Та він не початківець — це перше. І він пам’ятає про загиблого зв’язківця — це друге. Він зовсім не хоче стати наступною жертвою автокатастрофи і тому зробить усе за інструкцією — буде чекати, поки Кузеля видужає і вийде на роботу.
Цікаво, а що йому робити, якщо Кузеля не з’явиться до самого від’їзду? Запитати поради у Кобулова? Але він і так знає, яка то буде порада! Є купа ознак, за якими Гущенко відразу зрозумів, що Кобулов у розвідці дилетант. Відповіддю Кобулова, звичайно, буде наказ зустрітися з Кузелею негайно і за будь-яку ціну.
Невиконання завдання йому, звісно, не подарують. І якщо Кузеля не з’явиться в інституті, йому доведеться йти на ризик. Але поки що час терпить. Він не повинен педалювати розмову з Кобуловим, поки той сам не зачепить тему. А поки що — Лілія.
Зустріч із Лілією призначена на шосту вечора біля входу в готель. Клейст і Лені мають під’їхати о пів на сьому.
Гущенко вийшов з ресторану. Швидко дістався до готелю і глянув на годинника. Він прийшов на двадцять хвилин раніше. Тож зміг подихати вихлопами довжелезної колони автівок із сірими тентами і потворних броньовиків — із двома величезними передніми колесами і десятьма задніми — на гусеницях. Він зайшов на терасу відкритого кафе поряд із готелем, замовив чашку ерзац-кави і почав чекати. Запах ерзацу розбудив у ньому тугу за Марією і Сашком. Гущенко отримав листа, в якому Марія пише, що у неї все добре. Дуже сподівався, що, поки він займається Кузелею, ні їй, ні синові нічого не загрожує. Та що буде з ними у випадку провалу його місії, страшно й подумати. Тому завдання потрібно успішно виконати.
Частина цього успіху криється в спілкуванні з Лілею, щоб посольські не здогадалися, що він перестав бути статистом і перейшов у режисерську групу цього спектаклю. Судячи з усього, Лілію посадили йому на «хвіст» Фітін з Меркуловим. Не довіряють? Схоже на те. Можливо, вони наказали їй стежити за ним, схоже, що й залізти в ліжко. Цікаво, чим вони тримають її на гачку, на професіоналку вона не схожа. Про який професіоналізм може йти мова, коли Лілія працювала секретаркою Герасимова? Правда, вона могла бути складовою НКВС у боротьбі за соцреалізм у мистецтві. Говорячи звичайною мовою — сексоткою.
Дивлячись уздовж вулиці, він раптом бачить Лілію, яка наближається. Вона, нарешті, зрадила яскравим ганчіркам. Вбралася у строгий синій костюм і білу блузку.
— Давно чекаєте? — сідає вона навпроти. Погляд блукає десь у нього за спиною.
— Так, спеціально прийшов на годину раніше, аби підлеститися, — він з усмішкою дивиться на неї.
— Ви впорались. Тут щось можна взяти без карток? — Лілія нарешті фокусує свій погляд на ньому.
— Шнапс і ерзац-каву.
Гущенко гукнув кельнера і замовив дві кави і по крихітному келишку шнапсу. На закуску подають дві маленькі безкарткові булочки. І то добре.
— Як там наші компаньйони? — чергова фраза. Треба ж про щось говорити.
— Ви про Клейста, Шютте чи, може, про Лені? — Гущенко з готовністю підхоплює розмову. Надмірна напруга у відносинах з Лілією обтяжує його.
— Ту шльондру я терпіти не можу, вона мені зовсім нецікава, — в її тоні нотки неприхованої ненависті.
— Чому? — Гущенко робить вигляд, що щиро здивований.
— Важко сказати. Є люди, які відразу викликають відразу. Вибачте за каламбур. Та товстунка дивиться на вас, як миша на сир! Не уявляю, що у вашій персоні її так приваблює… Сподіваюся, ви не збираєтеся передавати їй мої слова?
— Та ви ж щойно сказали, що ні вона, ні її думки вас не обходять? Хочете зберегти маску доброзичливості?
— Атож. Вважайте, що цього вимагає дипломатичний етикет. Вона просто неприємна. І дуже цинічна. Втім, як і ви. Два чоботи пара.
— Про мене — зрозуміло. А як ви змогли її так добре розпізнати? Адже ви спілкувалися з нею лише кілька разів?
— Я відчуваю, що вона цинік.
— Ну добре, а хто з нас не цинік?
— Я — ні. Вона — цинічна шльондра. А я — ні! — Лілія починає дратуватися.
— Ні? Пийте шнапс, — якомога примирливіше говорить Гущенко.
— Я ковтнула. Цей шнапс за смаком нагадує йод. А я не люблю пити йод. Що пропонуєте сьогодні робити?
— Я пропоную кіно або театр, на вибір і вечерю в гарному ресторані.
— Ви, здається, стали на шлях виправлення. — Її обличчям пробігла тінь задоволення.
— Атож, — радо погоджується Гущенко. — До речі, куди ви поділи свого другого шанувальника?
— Це ж кого? — не розуміє Лілія.
— Товариша Гагаріна. Його не видно кілька днів.
— Товариш Гагарін щодня п’є у клубі нашої колонії на Потсдамерштрасе. Думаю, тепер він уже шанувальник виключно шнапсу. І я йому зовсім нецікава. А хто мій перший шанувальник? — з викликом запитує вона.
— Звісно, хто — я.
— Не клейте дурня, — Лілія махає рукою, але помітно, що цей жарт їй приємний.
— Хоча є й третій — гер Клейст. Він дивиться на вас із захопленням, повірте моєму досвіду.
Про вовка помовка — з’являються Клейст із Лені. Обоє з посмішками на вустах. На Клейстові сірий костюм, темна краватка і дуже добре підібраний у тон костюма капелюх. Памушка-баронеса одягнена, як і завжди, дорого. На ній яскраво-червоний костюм, що вигідно підкреслює її пишні форми, і темно-червоні туфлі на високих підборах. Її ніяк не можна назвати товстункою. Просто розкішна жінка з пишними формами. Клейст вручає Лілії троянду, а Гущенкові пропонує досить мляве рукостискання. Лені у свою чергу подає руку Гущенкові. Її рукостискання більш чоловіче, ніж у Клейста. Гості принесли у подарунок шоколадні цукерки — давно забуту розкіш, й англійську зубну пасту, не менш розкішний подарунок. Клейст пояснює, що зубна паста трофейна, із затриманого у норвезьких водах англійського суховантажу, і вручає їм по тюбику.
Гущенко замовив ще три кави, і, поки її готують, Лені захоплено розповідає, що побувала за дорученням міністерства в одній з дев’яти розрекламованих пропагандою доктора Геббельса «шкіл арійських наречених», де дівчата навчаються бути зразковими домогосподарками і дружинами для офіцерів СС.
— Слухайте, Лені, — зауважує Гущенко. — Ось ви німкеня… Ви ж німкеня?
— Саме так, — гордо відповідає Лені.
— Як ви дивитеся на те, що в цій війні може загинути величезна кількість мирних громадян, жінок, дітей? Мені цікава ваша особиста точка зору. А не держави, партії чи доктора Геббельса.
— Річ у тім, пане Гущенко, що особисто мені далеке абстрактне поняття людяності. Німець має бути людяним до німців, — баронеса з тих, хто не лізе за словом у кишеню.
— А, скажімо, француз, який підніме зброю проти німців, — мерзотник, незважаючи на те, що він став на захист своєї країни і воює за свою родину і співвітчизників? — вперто продовжує допит Гущенко.
— Захист Німеччини від французів чи Франції від німців — не рівнозначні поняття. Не існує абстрактного поняття добра і зла. Хіба не є очевидним, що Німеччина несе Європі прогрес і процвітання? Франція може поділитися з європейцями лише торжеством єврейського капіталу.
— Це — помилкова теорія! — твердо сказав Гущенко, зробивши велику паузу після «це».
— Гер Гущенко, наскільки мені відомо, в СРСР плекають аналогічну теорію, — парирує ідеологічно підкована баронеса.
— Мені важко з вами погодитися.
— Хочете приклад? — запитує баронеса, дістаючи із сумочки свої дамські сигарети і сірники.
— Будь ласка.
— Скажімо, убивство дітей, на ваш погляд — це погано?
— Жахливо!
— Згода — жахливо. А вбивство конкретних дітей — дітей царя Миколи Другого? — баронеса вже припалила. Палить і Клейст, і їхній столик повільно оточує хмарка диму. — Як у вас це називають, дітей експлуататорів. Крізь цю ж призму подивіться на вбивство мирних французів.
Гущенко потер двома пальцями чоло:
— Так, тут важко щось заперечити. Значить, увесь світ нікчемний?
— Саме так, — погодився Клейст. — У всьому винен цей недосконалий, нікчемний світ. Гер Гущенко, хочете ще один доказ того, що системи цінностей наших країн тотожні?
— Будь ласка.
— Запитання до фрау Лілії: що ви думаєте про фінську кампанію Росії?
— Фіни — мерзотники, — Лілія задоволена, що і її нарешті запросили до розмови.
— Чудово! А ви, фрау Лені?
— Мерзотники на сто відсотків, — як це не дивно, але баронеса погоджується з Лілією.
— Але ж вони боролись за незалежність своєї батьківщини, — зауважує Гущенко.
— Боролися з нашим союзником — Росією, — зауважила й собі Лені.
— Ось вам логіка, — резюмував, посміхнувшись, Клейст.
— Це — звичайна демагогія, — не погодився Гущенко.
Нарешті офіціант приносить каву, і суперечка потроху вщухає. Всі розбирають чашки й цукерки. Лілія, як звичайно, сідає так, аби продемонструвати свої форми. Лені розстібає червоний піджак і відкриває блузку з глибоким декольте. Коли її очі зустрічаються з поглядом Гущенка, вона посилає йому інтимні посмішки.
— А тут непогано, — переходить на мирну тему Лені, їй помітно набридли навколополітичні дискусії, — якби ще сюди рулетку, то ціни б не було цьому закладу.
— Лені, у моїй присутності прошу не говорити про рулетку, — серйозно говорить Клейст, блиснувши очима на свою секретарку. — І взагалі, вгамуйте свої порочні пристрасті. Я не хочу мати через вас проблеми з гестапо.