home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add



РОЗДІЛ ТРЕТІЙ

Зустріч. У повітряному океані. Ненажерливий літак. Мимовільні парашутисти. Пригоди Карика і Валі у великій калюжі. Підводна в'язниця. У лапах восьмиокого чудовиська.

Бабка летіла, потріскуючи прозорими жорсткими крилами.

Вони гриміли, наче листове залізо.

Пружний Вітер мчав назустріч, шарпав волосся, пронизливо свистів у вухах.

Він бив у обличчя, сліпив очі. Дихати було важко. Міцно вчепившись у бабку, обхопивши її руками й ногами, діти сиділи ні живі ні мертві.

- Карику! - крикнула крізь завивання вітру Валя. Як мені триматися? Мене тягне... Униз тягне... Вітром!

- Мовчи! Впадемо! - закричав Карик і мало не задихнувся од вітру.

Вітер віяв з такою силою, що здавалось, він відірве Валю й Карика від бабки й скине їх униз. Діти пригнулися до самої спини бабки, але й це не допомагало.

- Лягай, Валько! - Закричав Карик, простягаючись на повен зріст.

Валя наслідувала його приклад.

- Ну що? - крикнув Карик. - Краще стало?

- Трохи.

І справді, тепер вітер був не такий уже рвучкий. Тепер можна було розплющити очі й навіть розглянутися.

Не підводячи голови, Валя крикнула:

- А так зовсім не страшно!

Крізь завивання вітру Карик почув тільки одно слово: «страшно».

Він трохи повернувся назад і сказав якнайголосніше і якнайспокійніше:

- Нічого, тримайся міцніше!

Бабка летіла плавно, то злітаючи на повітряні гори, то стрімливо скочуючись униз.

- Ой, Карику, - верещала Валя, - вона хоче скинути нас!

Але Карик не чув Валиних слів.

Він уважно стежив за роботою слюдяних бабчиних крил.

Двоє передніх крил стояли в повітрі майже нерухомо. Їхній рух був ледь помітний. Зрідка вони вигиналися то вгору, то вниз, і одразу ж бабка або опускалась нижче, або злітала ще вище.

Цими крилами вона, як видно, правила під час польоту. І вони ж підтримували її в повітрі.

Зате двоє задніх крил мелькали, мов пропелери. Вони гули й вили, швидко загрібаючи повітря, і, відштовхуючись од нього, гнали бабку вперед.

Та ось двоє задніх крил почали трохи підніматися вгору і раптом стали ребром, як вітрило. У спину подув рівний вітер. Бабка безшумно, мов повітряна яхта, попливла в повітрі.

- Ой, як цікаво! - зашепотіла Валя. - От би такий літак побудувати!

Карик глянув скоса на сестру й невдоволено шморгнув носом. Її легковажність починала дратувати Карика.

- Сиди й мовчи! - мовив він, насупивши брови.

Але Валя не могла сидіти мовчки; та і як можна було мовчати.

Повз них, наче зустрічні поїзди, проминали, обдаючи дітей вітром, величезні крилаті істоти. Вони пролітали так швидко, що навіть важко було зрозуміти, хто вони такі. Птахи? Бджоли? Бабки?

Валя час від часу вигукувала:

- Хто це? Хто? Ти бачив, Карику?

Вони мало не зіткнулись у повітрі з якимсь гігантським, завбільшки з танк, жуком. Весь розфарбований золотими й фіолетовими барвами, він так сліпуче виблискував на сонці, що на нього не можна було дивитись.

Жук летів просто на бабку. Зіткнення здавалось неминучим, та несподівано він з такою ж швидкістю, і навіть не розвертаючись, полетів назад.

- Задній хід! - закричала Валя. - Він може летіти заднім ходом. Ти бачив?

Несподівано під крилами щось задзижчало, завило. Звідкись знизу виринула волохата кругла істота. Підібравши під себе волохаті ноги, вона з гудінням летіла назустріч, кидаючись з боку на бік. Зеленаві крила істоти сяяли на сонці, то спалахуючи яскравими зеленими й синіми вогнями, то гаснучи.

- Хто?-спитала Валя.

- Муха! Тільки дуже велика! Як під мікроскопом!

Відстань між мухою і бабкою ставала все менша й менша. Тепер і Валя пізнала муху. Вона була така велика, як на плакатах: «Бережись мух - вони розповсюджують заразу».

Але не встигла Валя подумати про те, яку ж заразу несе муха, як та звернула вбік і полетіла кудись униз.

Бабка повернула свою величезну голову, наче вона у неї на стрижні, праворуч, ліворуч, угору, вниз, блиснула голубувато-зеленими кришталиками очисьок і кинулася услід за мухою.

- Ой! - закричала Валя, хапаючи Карика за ногу.

- Тримайся! - відповів Карик.

Почалися круті повороти, стрімкі спуски й підйоми.

Переслідуючи муху, бабка то каменем падала вниз, то описувала петлі, то ковзала боком і, нарешті, налетівши на муху, простягла до неї величезні, вкриті шипами кліщі.

Муха перевернулась і полетіла на спині, догори ногами. Ноги її загрозливо витягувались, намагаючись відштовхнути геть кліщі бабки.

Але це їй не допомогло.

Бабка догнала її, і одразу волохаті ноги бабки зімкнулися, перетворившись на кошик. Цим кошиком вона підхопила муху, як сачком.

- Ж-жжж! - задзижчала, забилася муха.

На землю, поволі кружляючи, полетіли одне за одним крила, а за хвилину з кошика випала порожня оболонка мухи.

Карик і Валя мовчки переглянулись. Так ось вона. чим харчується, бабка!

- А ти кажеш - соком квітів! - прошепотіла Валя.

Їй стало так страшно, що вона заплющила очі. Вже якщо бабка пожирає мух, які тепер у кілька разів більші за Карика і Валю, то їх вона залюбки проковтне.

Діти злякано притислись одне до одного.

А бабка літала в повітрі, вичерпуючи своїм кошиком-сачком усе нових і нових крилатих літунів, На льоту пожираючи їх і відкидаючи геть порожні оболонки.

Далеко попереду пливли, похитуючись, величезні кольорові крила з рівними смугами по краях, кінці крил були вкриті темними оксамитовими плямами.

- Хто це? - прошепотів Карик.

Крила здригалися - В повітрі, наче красивий літун танцював, то падаючи вниз, то злітаючи вгору. Під крилами уже можна було бачити звивисте тіло, схоже на смугастий дирижабль. Довгі вуса з набалдашниками на кінцях неспокійно здригалися, немов готуючись помірятися силами з хижою бабкою. Крилатий літун був не менший за бабку. І якщо бабка спробує напасти на нього, тоді, певно, почнеться страшна битва в повітрі.

- Ой, коли б тільки вони не побилися. - прошепотіла Валя.

Під час битви двох таких страховиськ навряд чи можна буде утриматися на спині бабки.

Підлетівши ближче, Карик і Валя побачили на крилах величезну луску, вкриту пухнастим кольоровим пилком.

Крила безладно вимахували в повітрі, тріпотіли, як вітрила на вітрі.

Та ось райдужна істота помітила бабку. Вона заметушилась, м'яко затріпотіла крилами, потім, склавши їх, почала стрімко падати вниз.

Однак утекти від бабки їй не вдалося.

Бабка ринулась за нею, ударила з нальоту грудьми, і коли райдужна істота перевернулась у повітрі, вона схопила її, скрутила їй голову і, обірвавши крила, зжерла в одну мить. І знову полетіла, немов літак; могутні крила її залопотіли, і над головою знову протяжно заспівав вітер.

- Кого це вона?

- Метелика! - крикнув крізь шум вітру Карик. - Здається, метелика!

А незабаром бабка догнала й проковтнула ще одну муху, ще одного метелика, - цього разу білого з голубими плямами, потім комара.

- Ну й ненажера! - закричав Карик.

Валя мерзлякувато зіщулилась.

По небу пливли хмари. Час від часу вони затуляли сонце, і тоді землю вкривали холодні сині тіні.

Раптом діти з подивом помітили, як дивно поводиться бабка, коли хмари набігають на сонце.

Тільки-но сонце ховалося, бабка ставала якоюсь млявою і повільно, наче планер, ковзала вниз.

Та варто було сонцю виглянути з-за хмар, бабка оживала. Легкий помах крил - і вона стрімко злітала вгору й знову починала полювати.

- Карику! - вигукнула Валя. - Ти помічаєш, що з нею коїться?

- Так, так! - кивнув головою Карик.

Він помічав іще дещо інше.

Попадаючи в потоки сонячних променів, тіло бабки роздувалося, ставало міцним і гладеньким. Але як тільки набігала холодна тінь від хмар, воно стискалося, зморщувалось, і починало пружинити, наче сидіння старого крісла.

Здавалось, сонце нагрівало всередині бабки повітря і воно розпирало її, але варто було бабці попасти в холодну, тіньову смугу, як її тіло знову стискалося, ставало в'ялим, немов повітряна кулька, яку прокололи голкою. Так воно і було насправді, але цього діти не знали, а тому й не могли зрозуміти дивної поведінки бабки.

Полювання тривало.

Бабка пожирала мух, метеликів і комарів невтомно.

Коли б діти вирішили дати своєму живому літаку якесь ім'я, то краще ніж «Смерть комарам і мухам», мабуть, вони не змогли б придумати.

В гонитві за білим метеликом бабка зробила стрімкий поворот. Валя ковзнула зі спини крилатої ненажери й напевне упала б на землю, якби не встигла вчепитися за ноги Карика. Але й сам Карик теж ледь-ледь тримався на бабці

- Допоможи! - закричала Валя.

- Не... не можу-у! - хрипів Карик.

Валя тягла його вниз, як важка гиря. Марно він ухопився руками за гладенькі, пружні бабчині боки. Руки в нього задерев'яніли. Пальці ковзали. Він відчайдушно уперся в крило бабки підборіддям, охопив рукою її пружне тіло. Але вибратися на неї знову було йому не під силу.

- Ні! Не можу більше! - скрикнув Карик.

Глибоко внизу, наче в бездонній безодні, пливло під ними синє плесо величезного озера. Зелені очерети здіймалися над водою, тіснячись понад берегами. Білі чаші водяних лілій стояли, наче запаяні в спокійну синяву озера.

Бабка зробила стрімкий поворот.

У груди Карикові вдарив потужний потік повітря, руки ковзнули востаннє по гладеньких боках бабки.

Він заплющив очі, і раптом серце його зайшлося, завмерло: під ногами все провалилось, у вухах протяжно засвистів, завив вітер.

Діти полетіли вниз.

- І-і-і! - заверещала Валя.

- А-а-а! - закричав Карик.

Вони летіли, перекидаючись через голову.

Кілька разів небо й земля: помінялися місцями.

Небо.

Земля.

Небо.

Земля.

У-ух!

Здійнявши водограї бризок, діти врізалися в дзеркало ставка й каменем пішли на дно, розсікаючи воду, щільну, як холодець, і прозору, мов скло.

Ударившись ногами об дно., вони, мов корок, вилетіли назад на поверхню і відчайдушно забили по воді руками й ногами. Спантеличені падінням, вони крутилися на одному місці, нічого не розуміючи, нічого не тямлячи.

Першим опам'ятався Карик.

- Треба пливти до берега! - гукнув він, випльовуючи воду.

- А де берег? - спитала Валя, захлинаючись.

Карик мотнув головою в той бік, де в далечині видно було високу зелену стіну лісу.

- Ох, чи допливемо? - запхикала Валя.

- Звичайно, допливемо! - упевнено мовив Карик - Тільки не треба поспішати, а як стомишся, - скажи мені. Будемо відпочивати на спині, Ну, пливи за мною.

І вони попливли до берега, здіймаючи бризки, пирхаючи і віддихуючись.

Несподівано Валя скрикнула:

- Дивись! Хто не? Він прямо на нас біжить!

Якесь дивне створіння ковзало, по воді на високих, напівзігнутих ногах.

- Хто?

- Не знаю! - прошепотів Карик, втягуючи голову в плечі.

- Кусається?

- Не знаю!

Створіння ковзало, як ковзаняр по льоду, наближаючись до дітей з кожною хвилиною.

- А Цей... не такий, як бабка? - спитала пошепки Валя.

- Не знаю... Але ти приготуйся про всяк випадок... Якщо нападе, пірнай якнайглибше.

Широко розставивши довгі ноги, створіння мчало по водяному плесу, спритно перестрибуючи з розбігу через водяні рослини.

Ковзани-поплавки лишали на воді хвилястий, ледь помітний слід.

- Та це ж водомір! - вигукнув Карик - Ну звісно ж. Звичайний водомір. Тільки набагато більший.

Водомір-велетень наближався із неймовірною швидкістю. Буре тіло, вкрите знизу білуватими волосинками, трохи. похитувалось на ходу. Великі кулясті очі пильно дивилися на дітей. На крутих поворотах водомір відкидав назад і в різні боки задні ноги, тягнув їх за собою, ледь повертаючи то праворуч, то ліворуч. Певно, вони правили йому за кермо. Водомір біг просто на дітей.

- Ой! - вигукнула Валя.

Водомір, мотнувши головою, підняв угору довгий, як спис, і гострий, як голка, хобот. Він був вкритий, наче іржею, бурою засохлою кров'ю. Кінець його дрижав, немов розправлена сталева пружина.

- Він убиває цим! - закричала Валя.

Водомір присунувся ще ближче. Трохи піднявши над водою передні ноги, він націлився списом на Валю.

Але тут Карик схопив сестру за руку й потягнув під воду.

Діти пірнули. Там, де щойно пливли Карик і Валя, лишилися тільки кола на воді й дрібні пухирці.

Водомір розгублено повів на всі боки круглими очима. Адже тільки-но здобич була під самим носом і раптом...

- Що це означає?

Водомір іще раз подивився на всі боки і, щільно притиснувши хобот до білого черевця, побіг далі, ковзаючи по водяній плівці.

Пирхаючи і відпльовуючись, діти виринули з води.

- Де він? - запитала, важко дихаючи, Валя.

- У-ух! Не знаю! - тихо відповів Карик. - Здається, пробіг.

- Куди?

- Прямуй до берега, - розсердився Карик. - Пливи, не розмовляй.

Деякий час діти пливли мовчки, боязко роззираючись на всі боки.

І раптом Валині ноги заплутались у міцній і слизькій підводній сітці.

Вона рвонулася, намагаючись звільнитися, забила по воді руками, але всі її зусилля були марними. Підводні сіті обплутували її ноги дедалі міцніше.

- Та чого ти крутишся на одному місці? - закричав Карик. - Ти до берега пливи.

- Я не можу! - запхикала Валя. - Мене тримають сіті. Ніяк не виберусь.

Пирхаючи і випльовуючи воду, Карик поплив до сестри.

- Тримайся! Не бійся! - гукнув він. - Зараз я звільню тебе!

Він пірнув, простягнув руки, намацав сіті, але тільки-но він почав звільняти Валю, як по руках його ковзнуло щось живе, пругке, здушило так, що в нього потемніло в очах.

Перед очима попливли жовто-рябі кола, у вухах заспівало, задзвеніло тоненько-тоненько: «Ті-і-і-іть!»

Ще секунда, і Карик задихнувся б, але тут його щось підкинуло вгору - і легені одразу наповнилися повітрям.

Карик важко перевів подих. Він іще не знав, хто витягнув його з води, але тепер, коли Карик уже міг дихати. йому здалося, що він врятований. Розплющивши очі, він несподівано побачив поряд себе мокре, Злякане обличчя Валі. Вона широко розкривала рота, силкуючись щось сказати, але замість слів із рота випльовувалась вода.

Карик підняв очі до неба, але замість неба він побачив похиле склепіння печери. Стіни печери і склепіння світились у напівтемряві, наче срібні. Глибоко внизу хлюпала чорна вода.

Карик і Валя висіли між водою і склепінням, але як вони трималися в повітрі, Карик не міг збагнути. І несподівано він побачив дивовижну лапу. Саме вона і тримала їх над водою. Лапа піднімалась із чорної води, і коли Карик побачив у напівтемряві самого господаря лапи, він закричав від жаху. Із води стирчала жирна блискуча туша. Потоки чорної води скочувались по круглих боках, потім над водою почали спливати одна за одною величезні волохаті ноги, і нарешті Карик побачив гігантського павука. Він хитався на воді, розглядаючи дітей холодними, немругаючими очима. Вісім зміїних очей злісно спостерігали за кожним рух Карика і Валі.

- Пусти-и-и! - заверещав Карик.

Валя заплакала.

- Ну, чого причепився? - заплакав і Карик, відбиваючись руками й ногами.

Дивовижна лапа здавила дітей так, що в них перехопило дихання. І одразу ж незвичайний павук перевернув їх униз головами й почав вертіти й крутити з такою швидкістю, що Карик і Валя знепритомніли.


РОЗДІЛ ДРУГИЙ | Незвичайні пригоди Карика та Валі | РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ