home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



Розділ 13

Майор ...де Коверлі

Пересунення лінії фронту не ввело в оману німців, зате майора ...де Коверлі ввело, і він зібрав свій речовий мішок, отримав у своє розпорядження літак і, певний, що Флоренція також узята союзниками, полетів туди винайняти дві квартири для коротких відпусток офіцерів та рядових ескадрильї. Він ще не повернувся на той момент, коли Йосаріан, вистрибнувши з вікна кабінету майора Майора, ламав собі голову, до кого звернутись по допомогу.

Майор ...де Коверлі був статечний, величний дідуган з масивною головою і лев'ячою гривою розкуйовдженого сивого волосся, що, мов завірюха, бушувало навколо суворого патріаршого обличчя. Його обов'язки як начальника штабу ескадрильї — як здогадувались і Док Деніка, і майор Майор, — полягали винятково в метанні підків, викраденні італійських робітників та орендуванні квартир для відпочинку офіцерів і рядових під час відпустки, і в усіх трьох він був неперевершений.

Щоразу, коли падіння таких міст, як Неаполь, Рим чи Флоренція виглядало неминучим, майор ...де Коверлі збирав речовий мішок, отримував у своє розпорядження літак з пілотом і відлітав, причому отримував, не промовивши ні слова, а лише за допомогою врочистого, владного вигляду та безапеляційних порухів зморщеним пальцем. Днів через два після захоплення міста він повертався з угодами на оренду двох просторих і розкішних квартир — для офіцерів та рядових, — і обидві вже були укомплектовані штатом досвідчених, веселих кухарок і покоївок. Ще через кілька днів по всьому світі виходили газети з фотографіями перших американських воїнів, що крізь руїни і дим проривалися на штурм розбомбленого міста. Серед них завжди опинявся майор ...де Коверлі: сидів прямий, як багнет, у добутому невідомо звідки джипі й не роззирався на боки, в той час як над його невразливою головою вибухали артилерійські снаряди, а гнучкі юні піхотинці з карабінами напереваги перебігали тротуарами під прикриттям палаючих будинків або падали мертві перед брамами. Звідусіль оточений небезпеками, він здавався навік незнищенним, а на обличчі застиг той самий лютий, величавий, праведний і загрозливий вираз, який знали і шанували всі в ескадрильї.

Для німецької розвідки майор ...де Коверлі був досадною загадкою; ніхто із сотень американських полонених не міг повідомити нічого конкретного про літнього сивоголового офіцера з грізно вигнутими бровами й палаючим владним поглядом, який так безстрашно й успішно очолював кожен важливий наступ. Для американської влади його особа була не менш загадковою; цілий полк добірних військових слідчих було кинуто на передову, щоб виявити, хто він такий, а батальйони загартованих у боях офіцерів служби пропаганди двадцять чотири години на добу перебували в повній бойовій готовності, отримавши наказ негайно сповістити про нього, тільки-но його знайдуть.

У Римі майор ...де Коверлі перевершив самого себе з тими квартирами. Офіцери, що прибували групами по четверо-п'ятеро, отримали велетенську квартиру в новому біломурому будинку, де на кожного припадало по кімнаті з двоспальним ліжком, квартиру з трьома просторими ванними, викладеними мерехтливою аквамариновою плиткою, і з худенькою покоївкою Мікаелою, яка хихотіла з будь-якого приводу і тримала квартиру в бездоганному порядку. Поверхом нижче жили запобігливі домовласники, а поверхом вище — вродлива заможна чорнява графиня зі своєю вродливою заможною чорнявою невісткою, і обидві дали б лише Нейтлі, але той був надто соромливий, щоб зажадати їх, або Аарфі, що виявився надто пуританином, щоб їх узяти, і весь час умовляв їх не давати нікому, крім своїх чоловіків, які вирішили залишитися на півночі, аби пильнувати ділові інтереси сім'ї.

— Це двійко справді порядних дівчаток, — щиро зізнався Аарфі Йосаріанові, який мав нав'язливу мрію солодко розлягтися в одному ліжку з обома цими вродливими заможними чорнявими порядними дівчатками з молочно-білою шкірою нараз.

Рядові злітались до Рима зграями по дванадцять і більше осіб з гаргантюанським апетитом і важкими ящиками, напханими консервованими харчами, а жінки для них готували їжу і подавали в їдальні їхньої квартири на шостому поверсі червоного цегляного будинку з деренчливим ліфтом. У квартирі рядових завжди було більше руху. Бо ж і самих рядових завжди було більше, і більше було жінок, що готували й подавали, мили і прали, і там завжди вистачало простих і веселих, чуттєвих юних дівчат, яких знаходив і приводив туди Йосаріан, і також тих, яких самостійно приводили рядові, що потім, після виснажливого семиденного загулу, сонними повертались на Піанозу, залишаючи після себе дівчат будь-кому, хто їх забажає. Дівчата завжди мали і притулок, і їжу, доки мешкали в квартирі. Все, що в них вимагалося взамін, — це перепихнутися з кожним, хто попросить, і здається, що така умова їх цілком задовольняла.

Кожні три-чотири дні до них вривався, ніби мучений тортурами, Голодний Джо — охриплий, дикий, ошалілий, який уже вкотре мав нещастя виконати обов'язкову норму бойових завдань і літав кур'єрськими рейсами. Ночував він переважно у квартирі для рядових. Ніхто не знав напевно, скільки кімнат винайняв майор ...де Коверлі, навіть затягнута в чорний корсет огрядна власниця квартири, що мешкала на першому поверсі. Вони займали весь горішній поверх, і Йосаріанові було відомо ще й про частину п'ятого, бо саме в кімнаті Сноудена на п'ятому поверсі він нарешті знайшов ту покоївку в жовтаво-зелених панталонах зі шваброю в руці, якраз на другий день після Болоньї, того дня, коли вранці Голодний Джо застав його з Лючаною в ліжку в офіцерській квартирі й одержимо кинувся по свій фотоапарат.

Покоївка в жовтаво-зелених панталонах була життєрадісною, люб'язною гладухою років тридцяти п'яти, з м’ясистими стегнами і драглистими сідницями в жовтаво-зелених панталонах, що їх вона знімала на прохання будь-якого чоловіка. Широколиця і непоказна, була це найдоброчесніша жінка на світі: вона лягала під кожного, незалежно від його раси, віросповідання, кольору шкіри чи національності, даруючи себе зі щирою гостинністю і не гаючи навіть хвилини на те, щоб відкинути щітку, швабру чи ганчірку, яку тримала в ту мить, коли хтось її ухопив. Сила її принади крилася в її доступності; мов гора Еверест, вона завжди була готова, і чоловіки вилазили на неї щоразу, коли відчували таке бажання. Йосаріан полюбив покоївку в жовтаво-зелених панталонах, бо вона, здавалося, була єдиною жінкою, з якою він міг кохатися, не закохуючись. Навіть та лиса дівчина з Сицилії все ще будила в ньому сильне почуття жалю, ніжності й співчуття.

Всупереч численним небезпекам, на які завжди наражався майор ...де Коверлі, наймаючи квартири, єдине своє поранення, за іронією долі, він отримав, очоливши тріумфальну процесію на вулицях звільненого Рима, коли йому мало не вибив око квіткою, пожбуреною з близької відстані, якийсь обшарпаний п'яний дідок-реготун, що, мов Сатана, скочив, злорадно хихикаючи, до машини майора ...де Коверлі, грубо й непоштиво схопив його величаву сиву голову, притягнув до губ, що різко відгонили вином, сиром і часником, і глузливо чмокнув його в обидві щоки, а далі сплигнув униз і з глухим, хрипким реготом зник у веселій, святковій юрбі. Майор ...де Коверлі, спартанець у скруті, навіть не здригнувся протягом усього того жахливого випробування. І лише коли повернувся на Піанозу, завершивши свої справи в Римі, звернувся по медичну допомогу.

Він твердо вирішив бачити світ обома очима і тому попросив у Дока Деніки прозору пов’язку на око, щоб мати можливість і далі метати підкови, викрадати італійських робітників і винаймати квартири, користуючись непошкодженим зором. Для льотчиків ескадрильї майор ...де Коверлі був титаном, хоч ніхто ніколи не наважився йому про це сказати. Єдиний, хто все-таки насмілився заговорити з ним, був Майло Майндербайндер, котрий на своєму другому тижні в ескадрильї підійшов до майданчика для метання підків і підняв високо в руці варене куряче яйце, так, щоб його побачив майор ...де Коверлі. Вражений таким зухвальством Майла, майор ...де Коверлі випростався і зосередив на ньому весь гнів розлютованого обличчя з важко навислим кам'яним чолом і велетенським кряжем горбатого носа, що раптом метнувся розгнівано в бік Майла, мов футбольний захисник. Майло вистояв, прикриваючись вареним яйцем, яке підняв перед своїм лицем, мовби магічний амулет. За хвилину буря почала вщухати й небезпека минула.

— Що це? — нарешті спитав майор ...де Коверлі.

— Яйце, — відповів Майло.

— Яке яйце? — спитав майор ...де Коверлі.

— Зварене яйце, — відповів Майло.

— Яке зварене яйце? — спитав майор ...де Коверлі.

— Свіжозварене яйце, — відповів Майло.

— Звідки беруться свіжі яйця? — спитав майор ...де Коверлі.

— Від курки, — відповів Майло.

— А де та курка? — спитав майор ...де Коверлі.

— Курка на Мальті.

— Скільки курей на Мальті?

— Курей стільки, що вистачить свіжих яєць для кожного офіцера в ескадрильї по п'ять центів за штуку з фонду їдальні, — відповів Майло.

— Я завжди любив свіжі яйця, — зізнався майор ...де Коверлі.

— Якби у моєму розпорядженні був літак, я міг би раз на тиждень літати туди і привозити стільки свіжих яєць, скільки нам потрібно. Зрештою, до Мальти недалеко.

— До Мальти недалеко, — зауважив майор...де Коверлі. — Ви могли б раз на тиждень літати туди і привозити стільки свіжих яєць, скільки нам потрібно.

— Так, — погодився Майло. — Гадаю, я б це зробив, якби тільки хтось захотів і виділив у моє розпорядження літак.

— Мені подобається яєшня зі свіжих яєць, — згадав майор ...де Коверлі. — На свіжому маслі.

— В Сицилії я можу знайти стільки масла, скільки треба, по двадцять п’ять центів за фунт, — відповів Майло. — Двадцять п’ять центів за фунт свіжого масла — це недорого. У фонді їдальні вистачить грошей і на масло, так що частину ми зможемо перепродати іншим ескадрильям і наше отримати майже задарма.

— Як тебе звати, синку? — спитав майор ...де Коверлі.

— Мене звати Майло Майндербайндер, сер. Мені двадцять сім років.

— Ти добрий начальник їдальні, Майле.

— Я не начальник їдальні, сер.

— Ти добрий начальник їдальні, Майле.

— Дякую, сер. Я зроблю все можливе, щоб стати добрим начальником їдальні.

— Хай благословить тебе Господь, хлопчику. Візьми-но підкову.

— Дякую, сер. Що мені з нею робити?

— Кинь її.

— Куди?

— Он на той кілочок. Потім підніми і кинь на оцей кілочок. Це гра, розумієш? Завжди піднімаєш підкову.

— Так, сер. Розумію. А по скільки зараз підкови?

Середземноморські пасати рознесли на далекі відстані екзотичний аромат свіжих яєць, що шкварчали в озерці свіжого вершкового масла, приманивши назад до ескадрильї генерала Дрідла, який пригнав на Піанозу з вовчим апетитом у супроводі особистої медсестри, яка всюди його супроводжувала, і свого зятя, полковника Мудуса. Спочатку генерал Дрідл поглинав усю їжу лише в їдальні у Майла. Потім три інші ескадрильї полку генерала Каткарта передали свої їдальні під оруду Майла і виділили по літаку з пілотом, аби він і їм міг постачати свіжі яйця й масло. Майлові літаки сім разів на тиждень курсували туди й назад, оскільки всі офіцери чотирьох ескадрилій почали поглинати свіжі яйця в ненаситній оргії поїдання свіжий яєць. Генерал Дрідл поглинав свіжі яйця на сніданок, на обід і на вечерю, а між трапезами поглинав ще кілька свіжих яєць, аж поки Майло не відкрив багаті ринки свіжої телятини, яловичини, качок, баранячих котлет, грибів, броколі, південноафриканських лобстерів, креветок, шинки, пудингів, винограду, морозива, полуниць та артишоків. У дивізії генерала Дрідла були ще три полки, і всі вони, сповнені заздрощів, відправляли свої літаки до Мальти по свіжі яйця, але виявилося, що свіжі яйця продавалися там по сім центів за штуку. Оскільки в Майла вони могли купити яйця по п’ять центів за штуку, доцільніше було передати свої їдальні до його синдикату, виділивши по літаку з пілотом для довозу всіх тих добрих продуктів, які він також обіцяв їм постачати.

Усіх окрилив такий поворот подій, а найбільше — полковника Каткарта, який вважав, що здобув листок до вінка своєї слави. Він жваво вітався з Майлом при кожній зустрічі і, в припливі покаянної щедрості, раптом рекомендував майора Майора на підвищення. Подання було тут же відхилено у штабі Двадцять сьомої повітряної армії колишнім РПК Вінтерґріном, який нагадав йому в безцеремонній записці без підпису, що в армії є лиш один майор Майор Майор Майор і командування не має намірів його втрачати через підвищення, аби тільки догодити полковникові Каткарту. Полковника Каткарта зачепила така гостра догана, і він винувато затаївся в кабінеті, болісно переживаючи лиху годину. У цій плямі на репутації він звинуватив майора Майора і вирішив того ж таки дня розжалувати його в лейтенанти.

— Мабуть, не дадуть цього зробити, — зауважив підполковник Корн з поблажливою усмішкою, смакуючи ситуацію. — 3 тієї самої причини, чому не дадуть його підвищити. Окрім того, виглядатимеш по-дурному, прохаючи його розжалувати до лейтенанта відразу після того, як попросив підвищити до мого звання.

Полковник Каткарт відчув себе зв’язаним по руках і ногах. Набагато успішнішим було його подання на медаль для Йосаріана після краху над Феррарою, коли міст через річку По простояв неушкодженим ще цілих сім днів після того, як полковник Каткарт зголосився його знищити. Дев’ять вильотів зробили його люди за шість днів, але міст зруйнували аж під час десятого вильоту на сьомий день, коли Йосаріан, вдруге повівши на ціль свою ланку з шести літаків, занапастив Крафта разом з його екіпажем.

Йосаріан обережно пішов на другий захід, бо тоді ще був хоробрий. Він не відривав очей від прицілу, аж поки не випустив усі бомби, а коли підвів голову, то побачив, що кабіна його літака залита дивною жовтогарячою загравою. Спершу йому здалося, що то горить його машина. Та потім він помітив прямо над собою літак з палаючим двигуном і закричав у переговорний пристрій до Маквота різко повернути ліворуч. За якусь мить у літака Крафта відірвало крило. Охоплені полум’ям уламки пішли донизу: спочатку фюзеляж, далі крило, що якийсь час іще кружляло в повітрі, а злива металевих уламків лунко задріботіла по кабіні над самою головою Йосаріана і безперервні кахи! кахи! кахи! зенітних вибухів далі стугоніли довкола.

На землі, під десятками похмурих поглядів, пригнічений Йосаріан пішов передати дані повітряної розвідки капітану Блеку, що стояв біля зеленого дощаного барака інструкторської, і довідався, що всередині на нього вже чекають полковник Каткарт і підполковник Корн. На порозі, блокуючи вхід, стояв блідий майор Денбі і мовчки, помахом руки, усіх відганяв. Йосаріан валився з ніг від утоми і мріяв лиш про одне — скинути з себе липкий одяг. Він переступив поріг інструкторської кімнати зі змішаними почуттями, не знаючи, як йому ставитися до смерті Крафта і його людей, адже всі вони загинули в далині самотніх і німих передсмертних мук саме в ту хвилину, коли сам він загруз по вуха в тій-таки ницій, болючій дилемі обов’язку і вічного прокляття.

З другого боку, полковника Каткарта ця подія шокувала.

— Двічі? — спитав він.

— За першим разом я би схибив, — тихо відповів Йосаріан, опустивши голову.

Їхні голоси ледь відлунювали в довгому, вузькому бараку.

— Але двічі? — повторив полковник Каткарт з явною недовірою.

— За першим разом я би схибив, — повторив Йосаріан.

— Але Крафт не загинув би.

— І міст би досі стояв.

— Навчений бомбардир мусить скидати бомби за першим разом, — нагадав йому полковник Каткарт. — Інші п’ять бомбардирів скинули бомби за першим разом.

— І схибили, — сказав Йосаріан. — Нам би знову довелося туди летіти.

— А можливо, ви за першим разом би його зруйнували.

— А можливо, я взагалі б не поцілив.

— Але можливо, не було б жодних втрат.

— А можливо, втрат було би більше, і міст би стояв. Ви ж хотіли, щоб ми зруйнували міст.

— Не сперечайтесь зі мною, — сказав полковник Каткарт. — Ми всі потрапили в немалу халепу.

— Я не сперечаюся, сер.

— Ні, сперечаєтесь. Навіть зараз сперечаєтесь.

— Так, сер. Вибачте.

Полковник Каткарт люто хруснув суглобами пальців. Підполковник Корн, приземкуватий чорнявий млявий чоловік з безформним пузом, вільно розсівся на одному зі стільців першого ряду, зручно поклавши зчеплені руки на засмаглу лисину. Його очі насмішкувато мружились за блискучими скельцями окулярів без оправи.

— Ми намагаємось об’єктивно оцінити цю ситуацію, — підказав він полковнику Каткарту.

— Ми намагаємось об’єктивно оцінити цю ситуацію, — мовив полковник Каткарт Йосаріану із завзяттям раптового натхнення. — Справа тут не в сентиментах або чомусь такому. Мені до одного місця цей літак і його екіпаж. Просто в рапорті воно буде виглядати паршиво. Як мені щось отаке прикрити в своєму рапорті?

— Чому б вам не дати мені медаль? — несміливо запропонував Йосаріан.

— За те, що двічі заходили на ціль?

— Ви ж дали медаль Голодному Джо, коли він помилково збив літак.

Полковник Каткарт здавлено хихикнув.

— Вам пощастить, якщо ми не віддамо вас під трибунал.

— Але за другим заходом я поцілив у міст, — запротестував Йосаріан. — Ви ж хотіли, щоб ми зруйнували міст.

— Ах, я і сам не знаю, що я хотів, — викрикнув полковник Каткарт роздратовано. — Послухайте, звісно, я хотів, щоб міст зруйнували. Той міст був для мене джерелом проблем, відколи я зголосився його з вами розбомбити. Але чому ви не знищили його за першим разом?

— Мені забракло часу. Мій штурман не був упевнений, що ми вилетіли до потрібного міста.

— До потрібного міста? — спантеличено перепитав полковник Каткарт. —Тепер ви хочете все звалити на Аарфі?

— Ні, сер. Я сам винен, що дав йому відволікти себе. Я просто хотів сказати, що кожен помиляється.

— Ніхто не є непогрішимим, — різко мовив полковник Каткарт, а тоді додав, уже не так упевнено: — І ніхто не є незамінним.

Ніхто не заперечував. Підполковник Корн ліниво потягнувся.

— Нам треба прийняти якесь рішення, — недбало зауважив він, звертаючись до полковника Каткарта.

— Нам треба прийняти якесь рішення, — сказав полковник Каткарт Йосаріану. — І все це ваша вина. Навіщо ви двічі заходили на ціль? Чому було не поскидати свої бомби за першим разом, як усі інші?

— За першим разом я би схибив.

— Мені здається, що ми вже пішли по другом колу, — насмішкувато втрутився підполковник Корн.

— Але що нам робити? — розпачливо вигукнув полковник Каткарт. — Усі решта чекають на вулиці.

— Чому б не дати йому медаль? — запропонував підполковник Корн.

— За те, що зайшов на друге коло? За що йому давати медаль?

— За те, що зайшов на друге коло, — відповів підполковник Корн, задумливо й самовдоволено усміхнувшись. — Зрештою, я вважаю, потрібна неабияка хоробрість, щоб зайти на ціль удруге, коли поруч немає інших літаків, які би взяли частину зенітного вогню на себе. І він таки знищив міст. Знаєш, ось це і є відповідь — вихвалятися тим, чого варто соромитися. Це давній безпрограшний трюк.

— Думаєш, у нас вийде?

— Переконаний, що так. І підвищимо його відразу до капітана, задля певності.

— А ми не заходимо трохи задалеко?

— Ні, я так не думаю. Грати треба напевне. І капітан — то майже що лейтенант.

— Гаразд, — вирішив полковник Каткарт. — Дамо йому медаль за те, що йому вистачило хоробрості зайти на ціль удруге. А також підвищимо його до капітана.

Підполковник Корн простягнув руку по кашкет.

— Виходимо усміхнені, — пожартував він, обійняв Йосаріана за плечі й рушив до виходу.


Розділ 12 | Пастка-22 | Розділ 14