home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



Розділ 16

Лючана

Він знайшов Лючану в нічному офіцерському клубі союзницьких військ, де вона самотньо сиділа за столиком, бо її супутник, п’яний майор з австралійсько-новозеландського корпусу, здуру покинув її заради своїх приятелів, що горланили сороміцьких пісеньок біля барної стійки.

— Гаразд, можеш потанцювати зі мною, — сказала вона, перш ніж Йосаріан відкрив рота. — Але спати з тобою не буду.

— А хто тебе просить? — спитав її Йосаріан.

— Ти не хочеш зі мною спати? — вигукнула вона здивовано.

— Я не хочу з тобою танцювати.

Вона вже схопила Йосаріана за руку й потягла на танцювальний майданчик. Танцювала Лючана навіть гірше за нього, проте віддавалася синтетичній музиці джитербагу з такою нестримною насолодою, якої він ніколи ні в кого не бачив, аж нарешті він відчув, що знудився і ноги його затерпли, і тоді він висмикнув її з танцмайданчика до столика, де дівчина, з якою йому пасувало б переспати, сиділа геть сп’яніла, однією рукою обхопивши шию Аарфі, її оранжева атласна блузка розхристалась на пишних грудях у білому мереживному бюстгальтері, а сама вона виклично перекидалася брудними сексуальними жартами з Гаплом, Орром, Малим Семпсоном та Голодним Джо. Коли Йосаріан уже підходив до них, Лючана раптом дала йому такого штурхана в спину, що вони обоє пролетіли мимо столика, й далі залишалися сам на сам. Це була висока, грубувата, розкішна дівчина з довгим волоссям і гожим обличчям — життєрадісна, чарівна, кокетлива красуня.

— Гаразд, — сказала вона, — можу повечеряти з тобою. Але спати з тобою не буду.

— А хто тебе просить? — здивовано спитав Йосаріан.

— Ти не хочеш зі мною спати?

— Я не хочу вечеряти з тобою.

Вона витягла його з клубу на вулицю і далі повела сходами вниз до нелегального ресторану, переповненого жвавими, щебетливими, гарненькими дівчатками, котрі, здавалося, були знайомі між собою, і соромливими офіцерами з різних країн, які прийшли разом з ними. Страви були вишукані й дорогі, а в проходах між столиками гасали розчервонілі й веселі власники, всі як один огрядні й лисі. Гомінкою залою перекочувались велетенські, всеохопні хвилі веселощів і тепла.

Йосаріан отримав неймовірне задоволення від тієї грубої енергійності, з якою Лючана його повністю ігнорувала, уминаючи вечерю за допомогою обох рук. Вона їла, аж за вухами лящало, доки не спорожнила останню тарілку, а тоді поклала ножа з виделкою і ліниво відкинулася на спинку крісла із замріяним і ситим виразом втамованої пожадливості. Вона глибоко і вдоволено зітхнула, посміхнулась і обдарувала його ніжним, чулим поглядом.

— Добре, Джо, — муркнула вона, її напівсонні чорні очі сяяли вдячністю. —Тепер можеш переспати зі мною.

— Мене звати Йосаріан.

— Добре, Йосаріане, — відповіла вона, винувато усміхнувшись. — Тепер можеш переспати зі мною.

— А хто просить? — сказав Йосаріан.

Лючана була вражена.

— Ти не хочеш зі мною переспати?

Йосаріан, регочучи, ствердно кивнув і вмить запустив руку їй під сукню. Дівчина враз перелякано стрепенулась. Вона різко крутнулася, відвівши вбік ноги. Зашарівшись від збентеження й сорому, вона стала обсмикувати спідницю, скоса й напружено зиркаючи навкруги.

— Тепер ти можеш переспати зі мною, — пояснила вона з обережною поблажливістю. — Але не зараз.

— Знаю. Коли прийдемо до мене.

Дівчина похитала головою, дивлячись на нього з недовірою і стуливши коліна.

— Ні, зараз я мушу йти додому, до мамуні, бо моя мамуня не любить, коли я танцюю з солдатами чи ходжу з ними по ресторанах, і дуже розсердиться, якщо я не повернусь додому. Але ти краще запиши мені свою

адресу, і завтра вранці я забіжу до тебе на шури-мури перед роботою у французькій конторі. Capisci?[10]

— Бридня! — роздратовано вигукнув розчарований Йосаріан.

— Cosa vuol dire[11] «бридня»? — запитала спантеличена Лючана.

Йосаріан голосно розреготався, а тоді відповів приязним, доброзичливим тоном:

— Це значить, що зараз я хочу провести тебе туди, куди ти тільки скажеш, щоб потім я зміг скочити собі назад у нічний клуб і перехопити Аарфі, поки він не пішов звідти з тим чудовим персиком і не позбавив мене нагоди розпитатися в неї про тітку чи подругу, яка буде схожа на неї.

— Come?[12]

— Subito, subito,[13] — м’яко підіпхнув її він. — Мамуня чекає. Забула?

— Si, si. Мамуня.

Йосаріан покірно волочився за дівчиною крізь чарівну римську весінню ніч, аж поки вони не опинилися на безладній автостанції, що сигналила клаксонами, виблискувала червоними й жовтими вогнями, відлунювала сердитою лайкою неголених водіїв, які виливали ненависні, страхітливі прокльони один на одного, на своїх пасажирів і на групки неуважних перехожих, що перегороджували їм дорогу, не помічаючи автобусів, аж поки ті не зачіпали котрогось із них, і тоді вже перехожі кляли водіїв. Лючана від’їхала в одному з тих мініатюрних зелених автобусів, і Йосаріан щодуху помчав назад до кабаре і тієї фарбованої блондинки в розстебнутій оранжевій атласній блузці і з затуманеним поглядом. Вона, здається, захопилась Аарфі, і Йосаріан палко молився на бігу, щоб у неї знайшлася спокуслива тітка або спокуслива подружка, сестра, кузина чи мама, але щоб була така ж хтива і порочна. Вона б ідеально пасувала Йосаріанові — розпусна, груба, вульгарна, аморальна, апетитна нечупара, про яку він мріяв уже місяцями. То була справжня знахідка. Вона сама платила за себе в барах, мала автомобіль, квартиру і перстень з камеєю кольору сомон, який своїми майстерно вирізьбленими фігурками голих хлопця та дівчини на камені доводив Голодного Джо до божевілля. Голодний Джо хрипів, стрибав на задніх, скавулів і плазував по підлозі, пускаючи слину від жадання, але дівчина відмовлялася продати йому той перстень, хоча Голодний Джо пропонував їй усі гроші, що зібрав з усіх кишень, і свій дорогий чорний фотоапарат на додачу. Ні гроші, ні фотоапарати її не цікавили. Її цікавив блуд.

Коли Йосаріан повернувся, її вже там не було. Всі розійшлися, тож він одразу розвернувся і, тужний та пригнічений, пішов блукати темними, спорожнілими вулицями. Йосаріан не часто почувався самотнім, коли опинявся наодинці, але зараз він був самотнім через пекучу заздрість до Аарфі, адже саме в цю мить той вилежувався з дівчиною, котра так пасувала йому, Йосаріанові, а також міг затягнути в ліжко, коли б тільки захотів, по одній — чи навіть обох нараз — тих струнких, розкішних, аристократичних жінок, які мешкали в квартирі поверхом вище і завжди розпалювали, як ніхто інший, сексуальні фантазії Йосаріана, — вродлива, заможна, чорнява графиня з червоними, вологими, тремтливими губами і її вродлива, заможна, чорнява невістка. Прямуючи до офіцерської квартири, Йосаріан палав шаленим коханням до них усіх: і до Лючани, і до хтивої, сп’янілої дівчини в розхристаній атласній блузці, і до вродливої заможної графині, і до її вродливої заможної невістки, хоча жодна з цих двох ніколи не дозволить йому торкнутися до себе чи навіть позалицятися. Вони, мов кішечки, ластились до Нейтлі і покірно піддавалися Аарфі, а Йосаріана мали за психа і зневажливо сахалися від нього щоразу, коли він робив їм непристойні пропозиції чи пробував попестити, зустрівши на сходах. Обидві були надзвичайні створіння з соковитими, рожевими, гострими язичками і ротиками, мов круглі, теплі сливки, солодкуваті й липкі, ледь перезрілі. Це були дівчата високого класу; Йосаріан не зовсім розумів, що таке той високий клас, але знав, що вони до нього належать, а він — ні, і вони про це також знали. На ходу він уявляв собі білизну, що тісно облягала їхні стрункі тіла — шовковисту, гладеньку, насичено-чорну чи опалової пастелі, облямовану квітчастим мереживом, напоєну нестерпно звабливими ароматами розніженої плоті та пахучих солей для ванни, що хмаркою здіймалися від білосніжних грудей. Йому знову закортіло опинитися на місці Аарфі, брудно, грубо, радісно кохатися з тією соковитою п’яною хвойдою, якій на нього просто начхати і яка ніколи про нього і не згадає.

Проте коли Йосаріан повернувся на квартиру, Аарфі був уже там, і Йосаріан витріщився на нього з таким же зацькованим подивом, який пережив того ранку над Болоньєю через його дошкульну, містичну і неуникненну присутність у носовій кабіні літака.

— Що ти тут робиш? — спитав він.

— Правильно, спитай його! — люто вигукнув Голодний Джо. — Нехай скаже, що він тут робить!

Театрально застогнавши, Малий Семпсон притулив до скроні уявний пістолет і наче вистрілив собі в череп. П’ятнадцятирічний Гапл, видуваючи бульбашки з жувальної гумки, всотував усе, що відбувалося, з відсутнім виразом на незрілому обличчі. Аарфі неквапом постукував чашечкою своєї люльки по долоні, самовдоволено походжаючи туди й сюди, помітно втішений, що викликав такий переполох.

— Чому ти не пішов додому з тією дівчиною? — наполягав Йосаріан.

— О, звичайно, я ходив з нею додому, — відповів Аарфі. — Ти ж не думаєш, що я б дозволив їй самій шукати дорогу додому?

— Вона тебе не впустила?

— О, навпаки, вона хотіла, щоб я залишився, — Аарфі хихотнув. — Не переживай за доброго старого Аарфі. Але я не збирався скористатися тією милою дівчинкою тільки тому, що вона хильнула зайвого. За кого ти мене маєш?

— Хто сказав, що ти хотів нею скористатися? — здивовано вигукнув Йосаріан. — Вона хотіла лиш одного — скочити з кимось до ліжка. Вона лише про це торохтіла цілий вечір.

— Це тому, що трохи перепила, — пояснив Аарфі. — Але я з нею перебалакав і повернув її до тями.

— Ну ти й падлюка! — вигукнув Йосаріан і втомлено опустився на диван поруч з Малим Семпсоном. — То якого дідька ти не віддав її комусь із нас, як сам її не хотів?

— Бачите? — сказав Голодний Джо. — З ним щось не так.

Йосаріан кивнув і з цікавістю глянув на Аарфі.

— Аарфі, скажи мені щось. Ти коли-небудь з ними спиш?

Аарфі знову самовдоволено реготнув.

— О, звичайно, я їх штрикаю. Не хвилюйся за мене. Але ніколи — гарних дівчаток. Я знаю, яких дівчат штрикати, а яких не штрикати, і гарних я ніколи не штрикаю. А ця — мила дівчинка. Видно, що в сім’ї були гроші. Я навіть змусив її викинути цей її перстень з вікна машини.

Голодний Джо підскочив, верескнувши, мов від нестерпного болю.

— Що ти зробив? — закричав він. — Що ти зробив? — Він заходився гамселити Аарфі по плечах і руках обома кулаками, мало не плачучи. — За те, що ти зробив, тебе треба вбити, паршивий ти вилупку. Він збоченець, ось хто він такий. У нього брудні думки, хіба ні? Хіба в нього не брудні думки?

— Брудніших не буває, — погодився Йосаріан.

— Про що ви, хлопці, торочите? — спитав Аарфі, щиро здивований, втягуючи голову в пухкі, овальні плечі. — Ой, годі вже, Джо, — благав він, ніяково усміхаючись. — Та перестань мене товкти!

Але Голодний Джо не переставав битись, аж поки Йосаріан не схопив його і виштовхнув до спальні. Йосаріан апатично пішов до своєї кімнати, роздягнувся і заснув. За мить уже був ранок, і хтось його термосив.

— Навіщо мене будите? — пхикнув він.

Це була Мікаела, худа покоївка з веселою натурою і блідим обличчям, і вона будила його, бо до нього прийшли і чекали за дверима. Лючана! Він не вірив власним вухам. І коли Мікаела вийшла, вона залишилася з ним у кімнаті на самоті — мила, бадьора і величава, буяла й пульсувала нестримною теплою енергією, хоч і застигла на одному місці та розгнівано супилася на нього. Вона стояла, мов юна богиня, широко розставивши свої розкішні, як дві стрункі колони, ноги, взуті в білі туфлі на високій танкетці, у чарівній зеленій сукні і з великою білою шкіряною дамською сумочкою в руці, якою вона хряснула Йосаріана по лиці, коли той вискочив з ліжка, щоб вхопити її. Збентежений, він поточився назад на безпечну відстань, потираючи палаючу щоку.

— Свиня! — злостиво прошипіла вона, її ніздрі затріпотіли від нещадної зневаги. — Vive com’ un animale![14]

Розлючено, гортанно, презирливо і з відразою лаючись, вона перебігла кімнату і розчинила навстіж три високих вікна, впускаючи всередину променистий потік сонячного світла і свіже, цілюще повітря, що влилося в затхлу кімнату, мов життєдайний еліксир. Вона поклала сумочку на крісло і стала наводити лад у кімнаті: позбирала речі, що валялися на підлозі і меблях, закинула шкарпетки, носовички і білизну в порожню шухляду комода, а штани і сорочку повісила в шафу.

Йосаріан вибіг до ванної і почистив зуби, вмив руки та обличчя і зачесався. Коли повернувся в кімнату, всюди було прибрано і Лючана майже повністю роздяглася. Обличчя в неївипогодилось. Сережки вона залишила на комоді й босоніж потупцяла до ліжка в самій лише рожевій сорочці, що прикривала стегна. Вона уважно оглянула кімнату, щоб переконатися, що все акуратно прибрано, а тоді відкинула ковдру і з насолодою розляглася, мов кицька, яка чекає на пестощі. З хрипким смішком вона нетерпляче поманила його до себе.

— А тепер, — оголосила вона пошепки, палко простягаючи до нього руки. — Тепер можеш переспати зі мною.

Вона набрехала йому щось про одну-єдину ніч у ліжку з нареченим італійцем, якого потім убили на війні, і все це виявилось правдою, бо щойно він почав, як вона закричала «finito![15]» і дивувалась, чому він не кінчає, аж поки він не «фінітував» також, і тоді вже все їй пояснив.

Він запалив сигарети — для себе і для неї. Лючана була зачарована його темною засмагою, що вкривала все тіло. Він поцікавився, чому вона не знімає своєї рожевої комбінації. Сорочка була скроєна під чоловічу майку, з вузькими шлейками, і ховала невидимий шрам на спині, про який Лючана розповіла, але відмовилася показати. Вона вся напружилась, як сталева струна, коли він кінчиком пальця провів по нерівно зарубцьованих контурах від лопатки і майже до попереку. Він здригнувся, коли подумав про багато кошмарних ночей, які вона провела в лікарні, під наркозом чи страждаючи від болю, де все було просякнуто стійкими запахами ефіру, фекалій і хлорки, смородом плоті, що відмирає та гниє, посеред білих халатів, взуття з гумовими підошвами і понурих нічних світильників, що жевріли в коридорах до світанку. Її поранило під час повітряного нальоту.

— Dove?[16] — запитав він, з тривогою затамувавши дихання.

— Napoli.

— Німці?

— Americani.

Його серце защеміло, і він закохався. Він спитав, чи вийде вона за нього заміж.

— Tu sei pazzo,[17] — пояснила вона йому з приємною усмішкою.

— Чому я божевільний? — спитав він.

— Perch`e non posso sposare.[18]

— Чому ти не можеш вийти заміж?

— Бо я не дівчина, — відповіла вона.

— А яке це має значення?

— А хто мене візьме заміж? Кожен хоче одружитися з незайманою дівчиною.

— Я візьму. Я одружуся з тобою.

— Ma non posso sposarti.[19]

— Чому ти не можеш вийти за мене?

— Perch`e sei pazzo.[20]

— Чому я божевільний?

— Perch`e vuoi sposarmi.[21]

Йосаріан насмішкувато наморщив лоба.

— Ти не вийдеш за мене, тому що я божевільний, і ти кажеш, що я божевільний, бо хочу одружитися з тобою? Так?

— Si.

— Tu sei pazz’! — голосно сказав він.

— Perch`e?[22] — обурено вигукнула вона і рвучко підвелася, і її пружні округлі груди затрепетали від зухвалого гніву. — Чому я божевільна?

— Тому що не хочеш заміж за мене.

— Stupido![23]— закричала вона до нього і боляче вдарила його у груди тильною стороною долоні. — Non posso sposarti! Non capisci? Non posso sposarti.[24]

— О, звичайно, я розумію. І чому ти не можеш вийти за мене?

— Perch`e sei pazzo!

— І чому я божевільний?

— Perch`e vuoi sposarmi.

— Тому що хочу, щоб ти вийшла за мене. Carina, ti amo,[25]— пояснив він і ніжно поклав її поруч. — Ті amo molto.[26]

— Tu sei pazzo, — промурмотіла вона втішено.

— Perch`e?

— Тому що кажеш, що любиш мене. Як можна любити дівчину, яка вже не незаймана?

— Тому що не можу з тобою одружитись.

Вона різко випросталася з загрозливим виглядом.

— Чому не можеш одружитись зі мною? — домагалась вона, готова знову дати йому ляпаса, якщо скаже щось неприємне. — Лише тому, що я не дівчина?

— Ні, ні, дорога. Тому що ти божевільна.

Якусь мить вона спантеличено й ображено витріщалась на нього, а тоді задерла голову і щиро, вдячно розреготалася. Насміявшись, вона глянула на нього вже прихильніше, а розкішна чутлива шкіра на її смаглявому обличчі ще потемнішала, відсвіжилась і розквітла від соковитого припливу крові. Очі її млосно стуманіли. Йосаріан загасив обидві сигарети і, не мовивши ні слова, вони повернулись одне до одного і злилися в довгому цілунку, аж тут без стуку до кімнати ввалився Голодний Джо, щоб спитати, чи не піде Йосаріан з ним до міста на пошуки дівчат. Побачивши їх, Джо на мить застиг, а тоді вискочив геть. Йосаріан ще швидше вискочив з ліжка і закричав до Лючани, щоб вдягалася. Дівчина ошелешено завмерла. Йосаріан рвучко висмикнув її за руку з ліжка і штовхнув до одягу, потім скочив до дверей якраз вчасно, щоб затраснути, бо Голодний Джо вже підбігав з фотоапаратом у руці. Голодний Джо встиг поставити ступню і відмовлявся її витягати.

— Впусти мене! — настирливо благав він, звиваючись у маніакальних корчах. — Впусти мене! — Потім він завмер на хвилинку, дивлячись Йосаріанові в очі крізь щілину в дверях і улесливо, як йому здавалося, усміхаючись. — Я не є Голодний Джо, — переконливо пояснював він. — Я дуже великий фотограф з журнал «Лайф». Дуже великий фото на великий перший обкладинка. Я зробити тебе великий зірка в Голлівуд, Йосаріан. Multi dinero.[27] Multi розлучення. Multi шури-мури цілий день. Si, si, si!

Йосаріанові вдалося затраснути двері, коли Голодний Джо трохи відхилився назад, щоб сфотографувати, як одягається Лючана. Голодний Джо фанатично кинувся на міцну дерев’яну перепону, відбіг, щоб зібрати сили, а тоді знову кинувся усім тілом. У перервах між цими атаками Йосаріан накинув на себе одяг. Лючана надягла свою біло-зелену сукню і зібрала поділ довкола талії. Хвиля болючого відчаю накрила його, коли він побачив, що її тіло от-от навіки зникне у трусиках. Він випростав руку і притягнув її до себе, вхопивши за підняту литку. Вона підскочила на одній нозі і пригорнулась до нього. Йосаріан став романтично цілувати її вуха й заплющені очі, гладити стегна. Лючана чуттєво замуркотіла, але за мить Голодний Джо ще раз кинув своє хирляве тіло на двері з такою відчайдушною силою, що мало не завалив їх обох. Йосаріан відштовхнув її від себе.

— Vite! Vite![28] — гримнув він на неї. — Одягайся!

— Що ти мелеш? — здивувалася вона.

Швидко! Швидко! Не розумієш англійської? Швидко одягайся!

— Stupido![29] — огризнулася вона до нього. — Vite — це французькою, не італійською. Subito, subito![30] Ти це хотів сказати. Subito!

— Si, si. Я це хотів сказати. Subito, subito!

— Si, si, — слухняно відповіла вона і побігла по туфлі й сережки.

Голодний Джо призупинив свій наступ і став фотографувати їх крізь зачинені двері. Йосаріан чув, як клацає затвор фотоапарата. Коли вони з Лючаною одяглися, Йосаріан дочекався нового нападу Голодного Джо і зненацька розчинив двері навстіж. Голодний Джо розпластаною жабою влетів до кімнати. Йосаріан спритно обминув його і, тягнучи за собою Лючану, вибіг з квартири на сходову клітку. Вони з гуркотом помчали вниз, мало не задихаючись від реготу і прихиляючи одне до одного голови щоразу, коли зупинялись передихнути. Внизу вони зустріли Нейтлі і враз перестали сміятися. Нейтлі був змарнілий, брудний і нещасний. Краватка в нього з’їхала набік, сорочка була пожмакана, а руки він тримав у кишенях. Вигляд у нього був безнадійний, як у побитого собаки.

— В чому справа, хлопче? — співчутливо спитав Йосаріан.

— Я знову на мілині, — відповів Нейтлі із силуваною і стривоженою усмішкою. — Що мені робити?

Йосаріан не знав. Останні півтори доби Нейтлі витрачав двадцять доларів на годину з апатичною повією, яку обожнював, і вже ні цента не залишилося з його платні чи зі щедрих кишенькових, які він щомісяця отримував від багатого і великодушного татуся. Це означало, що він більше не зможе з нею бачитися. Вона не дозволяла йому ходити поруч, коли підшуковувала на вулицях інших військовослужбовців, і просто скаженіла, коли помічала, що він плентається десь позад неї. Він мав право, якщо хотів, тинятися під її квартирою, але не було певності, що вона там ночує. І вона йому нічого не давала, поки він не заплатить. Секс її не цікавив. Нейтлі хотів бути впевнений, що вона не скаче до ліжка з кимось бридким або з кимось із його знайомих. Капітан Блек навмисне купував саме її, щоразу коли прилітав до Рима, щоб потім мордувати Нейтлі звісткою про те, як він знову дрючив його кохану і спостерігав, як Нейтлі виїдав собі печінки, оповідаючи йому про принизливі неподобства, до яких він її примушував.

Лючану розчулив нещасний вигляд Нейтлі, але вона знову вибухнула нестримним реготом, тільки-но вийшла з Йосаріаном на залиту сонцем вулицю і почула, як Голодний Джо слізно благає їх з вікна повернутись і роздягтися, бо він справді фотограф із журналу «Лайф». Лючана радісно побігла по тротуару в своїх туфлях на високій танкетці, тягнучи за собою Йосаріана з тим самим енергійним і простодушним запалом, який вона випромінювала на танцювальному майданчику минулого вечора і кожної миті відтоді. Йосаріан порівнявся з нею і обхопив за талію, і так вони дійшли до рогу вулиці, а там вона вивільнилась від нього. Діставши з сумочки люстерко, вона поправила волосся і підмалювала помадою губи.

— Чому б тобі не записати на клаптику паперу моє ім’я та адресу, щоб ти міг мене знайти, коли знову будеш у Римі? — запропонувала вона.

— Чому б тобі не дозволити записати на клаптику паперу твоє ім’я і прізвище? — погодився він.

— Чому? — запитала вона войовниче, губи її раптом скривились у зневажливій посмішці, а очі зблиснули люттю. — Щоб ти порвав його на дрібненькі шматочки, щойно я піду?

— Хто збирається його рвати? — збентежено запротестував він. — Що ти мелеш?

— Ти, — наполягала вона. — Ти порвеш його на дрібненькі шматочки, щойно я піду, а сам будеш чванитись, мов велике цабе, бо така висока, молода, вродлива дівчина, як я, Лючана, переспала з тобою і не взяла за це грошей.

— Скільки ти в мене просиш? — запитав він.

— Stupido, — викрикнула вона емоційно. — Я не прошу в тебе ніяких грошей! — Вона тупнула ногою і різко змахнула рукою, так що Йосаріан злякався, що вона знову хрясне його по обличчю своєю великою сумочкою. Натомість вона нашкрябала своє ім’я і адресу на клаптику паперу і простягла Йосаріанові. — На, маєш, — глузливо посміхнулась вона і закусила нижню губку, що ледь помітно тремтіла. — Не забудь. Не забудь порвати на дрібненькі шматочки, щойно я піду.

Далі вона погідливо усміхнулась, потисла йому руку, засмучено прошепотіла «Addio»[31], на мить пригорнулась до нього, а тоді випросталась і пішла геть, сповнена неусвідомленої гідності і грації.

Щойно вона зникла з очей, Йосаріан подер на дрібні шматочки того папірця і подався в протилежному напрямку, гордий, мов велике цабе, з того, що така вродлива дівчина, як Лючана, переспала з ним і не попросила за це грошей. Він був задоволений собою, аж поки не опинився в їдальні Червоного

Хреста на сніданку серед десятків інших військовослужбовців у найвигадливіших одностроях, і тут раптом перед його очима постав образ Лючани — як вона роздягається, як одягається, як пестить його, як бурхливо сперечається з ним у тій своїй рожевій сорочці, яку відмовлялася зняти у ліжку. Йосаріан подавився яєчнею з грінками, коли усвідомив, яке паскудство він учинив, так нерозсудливо подерши на дрібні шматочки це витончене, гнучке, голе, юне, ніжне тіло й самовдоволено кинувши його до стічної канави. Він уже страшенно скучив за нею. В їдальні його оточувало так багато галасливих безликих людей в одностроях. Він відчув шалене бажання якнайшвидше знову побути з нею сам на сам, враз вискочив із-за столу й побіг назад до квартири, в надії знайти на вулиці дрібненькі шматочки записки, та їх уже змив у стічну канаву шланг двірника.

Того вечора він не зміг знайти її ані в нічному клубі для офіцерів союзницьких військ, ані в задушливому, лискучому, гедоністичному бедламі нелегального ресторану, де над головами відвідувачів вигойдувались широкі дерев’яні таці з вишуканими стравами і весело щебетали зграйки яскравих і милих дівчат. Він навіть того ресторану не міг знайти. Він повернувся до свого самотнього ліжка, а вві сні знов ухилявся від зенітного вогню над Болоньєю, і за плечем у нього навис розбухлий мерзенний Аарфі, що дивився на нього косим злобливим поглядом. Вранці він побіг шукати Лючану по всіх французьких конторах, які тільки зміг знайти, але ніхто не розумів, про що він говорить, і тоді він побіг у паніці — такий схвильований, засмучений і розхристаний, що мусив просто бігти далі, не зупиняючись, навмання, — до квартири для рядових, де навалився на коротуху-прибиральницю в жовто-зелених панталонах, яка прибирала в кімнаті Сноудена на п’ятому поверсі, одягнута в бурий светр і чорну спідницю. Сноуден тоді ще був живий, і Йосаріан зрозумів, що це кімната Сноудена, з прізвища, написаного білою фарбою на синьому брезенті дорожнього мішка, через який він перечепився, коли з розгону кинувся на неї в нападі творчого відчаю. Жінка схопила його за руки і не дала йому впасти, а далі потягнула його на себе, повалившись на ліжко, і радо огорнула його своїми млявими й утішними обіймами, тримаючи запилюжену ганчірку в руці, мов прапор, і з простодушною усмішкою нелукавої приязні на широкому, грубому, довірливому обличчі. Коли вона скидала під ним свої жовто-зелені панталони, гумка різко ляснула, та він не звернув на це уваги.

Він сунув їй в руку гроші, коли вони закінчили. Вона вдячно стиснула його в обіймах. Він обійняв її. Вона знову обійняла його і знову потягнула його на себе, впавши горілиць на ліжко. Коли вони знову закінчили, він сунув їй в руку ще грошей і вибіг з кімнати, перш ніж вона встигла знову стиснути його вдячно в обіймах. Діставшись до квартири, Йосаріан чимшвидше згріб усі свої речі, залишив Нейтлі решту грошей і полетів транспортним літаком на Піанозу, де побіг перепрошувати Голодного Джо за те, що не пускав його до своєї кімнати. Просити вибачення не було потреби, адже Голодний Джо перебував у дуже піднесеному настрої, коли Йосаріан його знайшов. Голодний Джо усміхався від вуха до вуха, і Йосаріанові стало зле на самий його вигляд, адже він одразу збагнув, що означає той піднесений настрій.

— Сорок бойових вильотів, — тут же радісно й захоплено оголосив Голодний Джо. — Полковник знову збільшив норму.

Йосаріан був приголомшений.

— Але я відлітав тридцять два, чорт би його забрав! Ще три — і було би по всьому.

Голодний Джо байдуже стенув плечима.

— Полковник вимагає сорок вильотів, — повторив він.

Йосаріан відштовхнув його з дороги і побіг просто до шпиталю.


Розділ 15 | Пастка-22 | Розділ 17