4

Чи слід уточнювати, що я говорю виключно про маргіналів? Усім їхнім маренням про свободу не було місця поза стінами редакцій, барів чи майстерень. Їхня маргінальність їх захищала, оскільки позбавляла справжньої суспільної небезпеки. Вони скільки завгодно могли виявляти власну асоціальність – соціум у більшості випадків про це навіть не здогадувався. Вони скільки завгодно могли погрожувати змінити світ – світ не мав часу для дискусії з ними, оскільки саме займайся динамікою цін на енергоносії. Поза вогкими, завішаними абстрактним живописом стінами майстерень починалося справжнє життя, і до нього було багато претензій. Зокрема в мене претензії були завжди. До політиків і священиків, до професорів і міліціонерів, до двірників і контролерів у громадському транспорті, котрі вперто не хотіли говорити про свободу. Країна, у якій ми всі жили останні двадцять років, загалом мало надавалася для розмов про свободу. Вона вирішувала свої проблеми, і ці проблеми пов’язані були не так із абстрактними філософськими термінами, як із конкретними побутовими питаннями. Проблема самоідентифікації замінялася проблемою виживання, і це ображало особливо. Сьогодні я думаю, що інакше й бути не могло. Що ніколи не слід вимагати від суспільства більше, ніж воно готове тобі запропонувати, що ніколи не слід ображатися на країну за те, що вона не відповідає твоїм романтичним про неї уявленням. Суспільство є таким, яким воно є, і, вимагаючи від нього чогось більшого, ти мимоволі торкаєшся речей надзвичайно небезпечних – адже ніхто не знає, яких демонів присипляє соціальна апатія, ніхто не може передбачити, із чим доведеться зіткнутися, коли ці демони прокинуться. Свобода як усвідомлена необхідність у багатьох випадках реалізується через спалені магазини. Закликаючи когось до дії, ти рідко прораховуєш можливі наслідки цієї дії, виявляючи таким чином власну потребу свободи, проте цілком ігноруючи необхідність відповідальності. У більшості випадків ти просто проектуєш назовні своє розуміння світу, свої принципи й переконання і не можеш зрозуміти, чому ніхто не підтримує твоїх, таких простих і дієвих, таких божевільних і авантюрних ідей зміни цього неможливо прекрасного світу. Усе це зазвичай виливається в питання: чому вони всі приймають пропоновані їм правила гри? Чому так легко відмовляються від своїх дитячих мрій та ілюзій? Чому, зрештою, потреба свободи – внутрішньої, приватної, і зовнішньої, суспільної, – виглядає як небезпечна й незрозуміла вигадка маргіналів, що нав’язують її дорослому раціональному світу? Справді, чому?