home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



Розділ третій

Оповідь купця

Досвіток прийшов на вулицю Св. Івана тихо. Самотня свиня прошкандибала Сцяною алеєю, уникнувши ока нічного сторожа, і в одному з багатьох скромних помешкань, що вишикувались обабіч боків вулиці, пронизливо заголосило немовля. Галантерейник Радульф Страго тільки-но зібрався встати з ліжка, поки його дружина не прокинулась. Йому наснився кошмар, у якому він сказав своїй матері: «Я дам тобі два ярди лляної тканини обгорнути тіло, коли тебе повісять». Навіть уві сні він знав, що вона мирно померла три роки тому, переївши полуниць, У його сні пішов густий лапатий сніг, схожий на жмути вовни. Він силився розігнати сніжинки мухобійкою, але тоді вовна перетворилася на шматки бобрику й сукна. Він прокинувся в поту, але як практичний чоловік, чиї думки відразу повернулися до сьогоднішніх справ, купець відкинув ці видива як химери. Судомне бурління у нього в шлунку не проходило; він не мав сумніву, що треба буде лишень гарно прокакатися, але корчі сиділи в нутрощах, мов тугий вузол.

Він перехрестився й підвівся з ліжка; зойкнувши, докульгав до низького дерев'яного столика, де причесався й умив обличчя та руки в тазу з водою. Він досі лишався голим, але накинув лляну сорочку, перш ніж опуститися на коліна й прочитати отченаш і кредо. Потім присів на краєчок ліжка і, бурмочучи молитву до Богородиці, натягнув короткі вовняні шкарпетки та вовняні панчохи з блакитними і гірчично-жовтими смугами. Цього весняного ранку в камзолі було би надто жарко, тому він одягнув просту куртку з блакитного сержу; він пошепки прочитав заклинання «Memento, Domine», аби не будити дружину, потім одягнув зелений жакет і карміновий каптур. «Я вірно помолився, — промурмотів він упівголоса, — тож дай мені, Господи, гарного прибутку». Взувши гостроносі червоні черевики, зроблені з найкращої шкіри, ретельно зав'язав їх і спустився дерев'яними сходами до солярію. Його підмайстер спав на сіннику, і він розбудив його словами: «Тру-ля-ля, Дженкіне. Весна прийшла».

У віці п'ятдесяти семи років Радульф Страго міг би вважатися чоловіком похилого віку; але чотири роки тому він одружився зі значно молодшою жінкою і мав причину вважати себе щасливим. Та останніми тижнями дійсно почувався розбитим і хворим; він щодня блював, а його кал був рідким, мов плитка вода. Інколи він побоювався, що хворіє на саркому чи різачку, але частіше списував ці симптоми на свою рум'яність. Був певен, що зміна в розташуванні зірок усе перемінить. Хай там як, йото ґешефт процвітав, адже був розташований якраз між пріоратом і містом; вулиця Св. Івана вела безпосередньо до воріт пріорату Св. Івана Єрусалимського, тож багато відвідувачів проходило повз двері Страго. Також цим шляхом прямували всі, хто приїздив до Смітфілда в пошуках капелюхів і шнурків, гребенів і лляної пряжі.

Сама крамниця містилася на першому поверсі з виходом на вулицю, і він спустився туди, не чекаючи на Дженкіна; він розімкнув дерев'яні віконниці та розклав прилавок. Потім відчинив двері та вдихнув світанкового повітря. Сонячні промені торкнулися фарбованих тканин і дитячих гаманців, сюрчків і пергаментів, надаючи тихому передранню статечної врочистості. Аж тут закалатали дзвони, й наче сама вулиця прокинулася від сну.

На верхній сходинці Дженкін закашлявся та харкнув; він пробурмотів якесь нерозбірливе прокляття, на що Радульф відгукнувся:

— Дай тобі Боже гарного дня!

Минулого вечора Дженкін утягся в перепалку з молодими громадянами, що підтримували Генріха, герцога Ланкастерського, в його боротьбі проти короля Річарда. Дженкіне належав до королівської партії та носив кальцинове зображення білого оленя на своєму повстяному циліндрі. Іван Гентський, батько Генріха, помер сім тижнів тому. Тепер король Річард позбавив Генріха батьківщини, залишивши ланкастерську спадщину для власного користування, та відправив Генріха на довічне вигнання. Відтак деякі прибічники Ланкастерів учинили безчинства на вулицях, перекидаючи бочки та зриваючи вивіски.

Дженкін спостерігав за ними з рогу провулка Св. Марії та не втримався від зневажливих вигуків. Двоє з них почули й кинулися на Дженкіна, який вмить розвернувся і мерщій чкурнув униз по вулиці. На виході з якогось дворика стояв рибний лоток, і він перевернув його просто під ноги переслідувачам. Вони посковзнулися на оселедцях і вуграх, а він розсміявся вголос, відчуваючи п'янючу суміш паніки та збудження, а потім знайшов притулок на ґанку Св. Агнеси Вбогої. Якась старенька пані дала йому свічку. Він узяв її і благоговійно пройшов до церковного нефа. Там перехрестився, запалив свічку та лишив її під ракою Св. Агнеси, помолившись про те, щоб уникнути погоні.

Мабуть, Св. Агнеса дійсно кинула позір на Лондон і торкнулася Дженкіна своєю милістю, адже він дістався вулиці Св. Івана без подальших пригод.


* * * | Клеркенвельські оповіді | * * *