home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



Розділ четвертий

Оповідь ерудита

Через п'ять днів після смерті Радульфа Страго можна було побачити, як чернець Вільям Ексмю заходить до крамниці книготорговця на узвозі Патерностер; ченці були частими гостями на цій вулиці, адже книгарні торгували псалтирями та часословами, а також канонами та доктринальними постановами. Цей книготорговець спеціалізувався на церковних пісенниках із їхніми кіріє[26] та секвенціями,[27] і хоча більшу частину товару розкупили — авжеж, Страсний тиждень! — він сподівався, що Сім Скорбів Богородиці поновлять інтерес до алілуй. Крім того, у квітні люди прагнули вирушити в паломництва У нього торгівля йшла гарно за будь-яких обставин — зокрема тому, що він підробляв писарем і додавав нові свята до священних книг. Однак коли Вільям Ексмю з'явився у дверях у своїй просторій чорній мантії, торговця на місці не було. Емнот Галінґ, ерудит, зайшов одразу після нього; на ньому був капелюх, вкритий відлогом, і на вході він стукнувся ним об одвірок і збентежено відступив назад. Економ уже стояв за прилавком; Роберт Рафу перевіряв міцність ланцюгів, у які книги були закуті в цілях безпеки, різко смикаючи їх на себе. Потім до крамниці зайшов іще один громадянин — судячи з його вбрання, заможний Франклін; Ґарет Бартон володів землями на тому боці річки в Саутворку й був фригольдером багатьох місцевих заїздів для паломників та інших мандрівників.

Тут чоловічий голос гукнув: «Сходьте! Сходьте!» Четверо пошепки привітали одне одного фразою «Бог тут», а потім зійшли кам'яними сходами до підвалу книгарні.

Вони опинились у кімнаті восьмикутної форми з кам'яною лавою попід стінами; перед східною стіною височів великий кам'яний престол, а посередині приміщення стояв дерев'яний стіл. Тут уже зібралося чимало інших чоловіків і жінок, але приглушене мурмотіння відразу стихло, щойно Вільям Ексмю наблизився до східного престолу. Його аудиторія зайняла місця на низькій кам'яній лаві.

— Це був гідний початок, Річарде Мароу, — мовив він без усяких формальних преамбул.

Тесляр підвівся на ноги і схилив голову.

— Всього тільки одна свічка й трохи чорного пороху.

— Добре сказано, Мароу, добре сказано. Хіба не знаєш вірша: «Ми віднайдемо Єрусалим зі свічниками»?

Тепер подав голос Франклін Ґарет Бартон:

— Ораторія була лише завісою, створеною, аби тільки бути порушеною. Як і всі обіцянки фальшивих ченців. Усі їхні індульгенції, молитви, граматки — все це диявольські облуди, вигадані самим батьком брехні.

Роберт Рафу вирішив уставити своє слово:

— Молитви здатні допомогти мертвим не більш, аніж подих людини здатен зрушити велике судно.

Тему підхопив Вільям Ексмю:

— Грошолюбні прелати й вікарії проводять усе життя в нічній пітьмі. їхній зір сповнився темряви й диму, отож вони повні сліз. Що таке єпископ без багатства? Episcopus Nullatensis. Єпископ Анідешний. Що роблять вони зараз, окрім як тремтять перед шаленою черницею Клеркенвеля? — Це викликало загальний сміх. Усі присутні чули про те, як сестра Клариса постала перед консисторським судом[28] за звинуваченням у проголошенні лжепророцтва, але була негайно звільнена на вимогу народу, що зчинив гамір і волання під стінами суду. — Ці прелати — німі дурні в пекельному царстві, німі собаки, що не гавкають у лиху годину.

Якась жінка вигукнула:

— Вони моляться Діві Брехоматері! Вони вшановують Фому Дурійського!

— їхні будівлі не завдають ані зла, ані добра чоловічим душам, — мовив Ексмю, — але вони можуть обігріти чоловіче тіло, якщо їх підпалити. Воску, витраченого на їхні свічки, вистачило б, аби освітити шлях усім бідним людям і їхнім тваринам.


* * * | Клеркенвельські оповіді | * * *