home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



Розділ сьомий

Оповідь монастирського капелана

— Що є правдою, а що — химерою? — Дама Агнеса де Мордон щойно поставила це запитання Джонові Даклінґу, монастирському капеланові, який виколупував у себе з-під нігтя дрібку екскретів. — Мер вважає її вірнішою за камінь у мурі, але ж вона слугує його цілям, підбурюючи народ проти єретиків. Король відплив до Ірландії, і мер почувається самотньо. Тож Клариса замилює йому очі. — Оскільки це був день Вознесіння Господнього, свічники монастирської церкви увито квітами; за традицією, Джон Даклінґ теж прикрасив голову квітковим вінком. — Надто вона охоче ридає.

— Такий у неї організм, — сказав він.

Монастирський капелан розглядав зображення паломництва на полях псалтиря, що його розкрила абатиса: лицар і сквайр радісно їхали верхи поміж хмаринок із підписами. Через фразу «Ascendit Deus in jubilatione»[55] їхала монахиня, а за нею рухалася ще одна.

— Я в цьому не впевнена. — Агнеса говорила дуже суворо. — Під усім цим маскарадом вона — мов весела кобилиця.

— Певно, дехто вважає її навіженою.

— О ні. — Дама Агнеса відвернулася від вікна й подивилася на капелана. — Вона користується завуальованою мовою, але вона не навіжена.

— Тоді хай Бог пошле їй кращих слів.

Джон Даклінґ був присутній при допиті сестри Клариси єпископським капеланом два вечори тому.


* * * | Клеркенвельські оповіді | * * *