home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



Розділ двадцять третій

Оповідь автора

1 За часів Агнеси де Мордон громадяни воліли проводити тут триденні містерії, розігруючи священну історію світу від Сотворіння до Суду.


2 Від Клеркенвельського монастиря не залишилося ніяких слідів чи спогадів, окрім пабу «Три королі», що стоїть на місці колишньоїстайні. Втім, його підземні тунелі й досі можна побачити в підвалі Меморіальної бібліотеки Маркса за адресою Клеркенвель-ґрін, 37а.


3 Одного разу в цьому клуатрі Вільямові Раєру, фундатору пріорате, буцімто явилася Діва Марія, але на його вимогу ніяких статуй чи олтарів зведено не було; літописи не зберегли слів, сказаних йому Богоматір'ю, але пізніше він волав про кущ, що палав червоними вогнями.


4 Кожен лондонець був звичним до запаху екскрементів, і тоді й досі існували окремі частини міста, яких люди сторонилися через страх заразитися — щоправда, не всі; туди ходили нюхачі, а також «гребуни», котрі збирали гній для удобрювання полів поза мурами.


5 На місці подвір'я та клозету, де дух Радульфа, співаючи полишив його тіло, нині розташовані бар і кав'ярня ресторану «Сент-Джонз».


6 Той відтинок Ромашкової вулиці (Кемоміл-стрит) дотепер вважається недобрим. місцем.


7 Сучасні історики вважають, що у дечому формальні погляди лолардів були близькими до поглядів передречених або передбачених; проте лоларди не мали апокаліпсичних і месіанських нахилів тієї набагато меншої секти.


8 У проповіді, написаній в той період і надрукованій у «Sermones Londonii» [«Лондонські проповіді» (лат.). ] (Лондон, 1864), Свіндербі виступав проти «людей, що в народі звуться лолардами, котрі давно працюють на підрив усієї католицької віри та Святої Церкви на послаблення людської побожності, руйнацію царства та багато інших мерзотностей».


9 1378 року деякі кардинали оголосили вибори папи Урбана IX недійсними, після чого новий пала відлучив скаржників од церкви. Тоді покарані кардинали перебралися до Авіньйона, де з-поміж себе обрали «істинного» папу. Так почався розкол, що породив двох пап — одного в Римі, другого в Авіньйоні; існувало дві колегії кардиналів, а в деяких монастирях було по два абати з різним підданством. Ця схизма трималася на особистих ревнощах і політичних амбіціях, але також і на церковній корумпованості та міжнаціональній ворожнечі. Авіньйонських пап підтримувала Франція та її союзники, Шотландія і Неаполь; римських — Німеччина Фландрія, Італія та, з дещо меншим ентузіазмом, Англія.


10 За сто років до того митцеві, відомому лише як «Пітер-маляр», було замовлено зобразити «прості фігури смертного танцю»; йому вдалося вразити й залякати не одну генерацію лондонців.


11 Вісімнадцять висновків було знайдено у рукопису, що наразі зберігається у Британській бібліотеці за шифром Add. 14.3405. Доктор Скіннер транскрибував його таким чином:

«Параграф. Церкви є кублами та оселями лиховодів. Вони є обителями гріха та розсадниками гріховодства.

Параграф. Папа є отцем Антихристом та його головою, прелати є його кінцівками, а ченці є його хвостом.

Параграф. Найсвятішим чоловіком у світі є істинний папа.

Параграф. Місце не освячує чоловіка. Чоловік освячує місце.

Параграф. Нужденний чоловік є образом Божим у більшій подібності, ніж дерево чи камінь.

Параграф. Сповідатися не можна ніякому церковникові, адже ніякий церковник не має такої влади, щоби відпустити чоловікові гріхи.

Параграф. Дозволяється священикам брати жон, а черницям брати мужів, адже любов є гіднішою за цнотливість.

Параграф. Після сакраментальних слів, вимовлених священиком, на престолі лишається скибка матеріального хліба, котру може погризти миша.

Параграф. Вода, освячена священиком, має не більшу силу за воду річки чи криниці, адже Бог благословив усе Ним сотворене.

Параграф. Не дозволено будь-якому чоловікові битися чи вести бій за будь-яке царство чи країну, а також не мусить він відповідати перед законом за будь-яке добре чи зле діяння.

Параграф. Дозволеним і вірним є виконувати всі тілесні труди у неділю та всі інші дні, що їх Церква оголосила святими.

Параграф. Спасенні не можуть згрішити.

Параграф. Дзвони не приносять нічого, крім грошей до священицьких гаманців.

Параграф. Спасенні являють собою істинну церкву, на небесах і на землі.

Параграф. Таїнство хрещення є пустим ділом і не заслуговує на роздуми.

Параграф. Не є гріхом учиняти всупереч заповідям Церкви.

Параграф. Можна так само молитися в полі, як у церкві.

Параграф. Для мирян читати отченаш є Така сама користь, як казати «бібуль-бабуль».


12 Сходини громадян збирались у кам'яному амфітеатрі за кількасот ярдів од собору Св. Павла. То була руїна римської будівлі, спорудженої для аналогічних громадських цілей та збереженої громадянами як ознака стародавньої історії Лондона; у ній досі були лави з достатньою кількістю місць для будь-яких численних зборів. Гільдійські зали одинадцятого та п'ятнадцятого сторіч було збудовано на тому ж місці. Зараз там стоїть знаменита Ратуша.


13 Історики мають протилежні думки щодо тривкості таємного угруповання під назвою «Домінус». У змальованих тут подіях стає ясно, що у «Домінусі» переважала одна фракція, що служила інтересам Генріха Болінґброка та використовувала передречених задля досягнення своєї мети; проте неясно, чи вона зберегла свою політичну позицію у подальших внутрішніх справах. Деякі вважають, що «Домінус» було розпущено за часів Громадянської війни XVII сторіччя під тиском зростаючих міжрелігійних конфліктів; але інші простежують його існування в Гордонських повстаннях 1780 року[105] та Оксфордському русі 1830-х років.[106] Деякі історики вважають, що «Домінус» існує й донині, посилаючись на події в Північній Ірландії як на доказ їхньої зловісної змови.


14 Поле Токіна наразі являє собою трав'янистий пагорб за кілька ярдів на південь од Вітчепел-хай-стрит. Його рідко відвідують уночі.


15 Існує думка, що свято Сонцевороту має давнє походження, а притаманні йому жорстокі ігрища та пияцтво колись були частиною певних релігійних обрядів, які ніколи остаточно не втрачали своєї привабливості та принадності для народу; багаття та змагання представляли певні атавістичні спогади дохристиянських часів. Свято Сонцевороту було скасовано в період Реформації, в середині XVII сторіччя; однак навіть сьогодні шинкарі зазвичай вивішують гірлянди або кошики квітів над дверима.


16 Місце його смерті досі можна побачити в залишках церкви Св. Варфоломія.


17 На розі вулиць Вуд-стрит і Чіпсайд на ґрунті й камінні міста досі росте дерево. Щоправда, це платан, а не дуб, але він також розквітає на лондонському повітрі.


18 Русло цієї частини річки Фліт досі можна простежити за вигинами та поворотами лондонських вулиць у цьому районі. Томас Ґантер був убитий Вільямом Ексмю на закруті річки, де зараз Панкрас-роуд переходить у Панкрас-вей.


19 Той самий туман згадується у Страбо[107] в його описі Лондона у І сторіччі; він повідомляє, що сонце було видно лише три-чотири години на день. Два сторіччя по тому на нього також посилався Геродіан,[108] описуючи «густий туман, що здіймається з боліт». Певними ночами у Вестмінстері той туман досі повертається у клубах темряви.


20 Роль черниці було чимало досліджено в трактатах з історії Англії кінця XIV — початку XV сторіччя. її порівнювали з іншими «буйними жінками», на кшталт Елізабет Бартон, «Шаленої черниці Кента» XVI сторіччя, та герцогині Нькжасл-ської у XVIII сторіччі. Інші вбачають у ній невід'ємну частину розколотої Церкви, яка представляє так звану «матріархальну» тенденцію. У будь-якому разі ясно, що вона підтримувала верховенство всесвітньої Церкви на противагу національним суверенітетам. Чи брала вона участь у планах «Домінуса» посіяти розбрат і таким чином дискредитувати владу Річарда II — залишається під знаком питання. її подальше керування організацією зберігалося до самої її смерті 1427 року (під той час вона стала абатисою Обителі Марії в Клеркенвелі). За часів її головування «Домінус» став офіційно визнаним угрупованням, бодай і таємним.


21 Зв'язок між «Домінусом» та передреченими розкрився тільки у відносно недавні часи. Понад п'ять сторіч історики описували діяльність передречених як короткий, бодай і унікальний, епізод у антиклерикальній боротьбі того часу. Однак 1927 року серед стосу церковних документів у бібліотеці Лувенського собору було знайдено лист Вільяма Ексмю. Він був написаний у Авіньйоні, але, судячи з усього, так і не досягнув адресата. Ексмю звертається до одержувача просто «Шановний отче у Христі». В цьому листі він зізнається у своїх зв'язках із передреченими та стверджує: «Dominus me festinavit»; це може означати, що або Домінус [організація], або Господь [у перекладі з латини] «мене поквапив». Але потім Ексмю наводить імена тих, хто були членами «Домінуса» до коронації Генріха Болінґброка, а також імена передречених. Без допомоги цього листа дана повість була б неможливою.


Пітер Акройд, 2003 р.


Розділ двадцять другий Оповідь другої черниці | Клеркенвельські оповіді | Примечания