Субота, 9 листопада

Грітьє розмірковує, чи варто їй поквапитися й спробувати стати білінгвом.

Певно, я мав здивований вигляд, бо вона додала: «Це жарт, але я читала, що у середньому білінгви на чотири роки пізніше втрачають здоровий глузд. Хіба це було б не чудово?»

«Ні, Грітьє, поїзд вже пішов. Єдина різниця буде в тому, що ти замість однієї мови нерозбірливо белькотатимеш на двох».

Дякую, Еферте, за твої корисні та такі позитивні коментарі.

«Ключ Сари» — книга, яку я читаю Еф’є, — йде важко. Сумніваюся, що все закінчиться щасливо. Я двічі перепитав Еф’є, чи їй часом хочеться, аби я почитав щось натхненніше, але обидва рази вона похитала головою.

Читання для неї формує мій розклад дня. Удень чи зрідка вранці шукайте мене у відділенні догляду, коли я читаю їй десь півгодини. Потім трохи її тримаю за руку. Вона часто засинає хвилин за п’ятнадцять.

Маленька дощечка, яку Грітьє купила для неї в магазині іграшок, висить унизу на ліжку. Я завжди пишу на ній невеличкі послання й попереджаю, коли прийду наступного разу. Після цього, як правило, йду до Еферта випити. Я ще не подякував йому за копняка, якого він дав мені минулого тижня. Не скигли, роби щось. Гадаю, що куплю йому два великі букети гладіолусів. Упевнений, у нього нема вази, куди б їх можна було поставити.