home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



Глава 13. Таємне Коло Беріга

Атей довго гнав свого коня. І чим далі ніс його кінь, тим більше відчував хлопець, що сили повертаються до нього. Вже під ранок, щоб не заморити коня, Атей стримав його галоп. Погойдуючись на кінській спині, Атей уважно роздивлявся навкруги. Навколо розляглися глибокі урочища, між якими де-не-де росли дерева.

Починався ранок. Атей вже зібрався перепочити у якомусь байраці. Невдовзі він помітив між двома пагорбами надійно вкритий густими деревами яр і спрямував до нього свого коня.

«Здається, цей підійде», — подумав хлопець.

Але тільки його кінь наблизився до вузької стежки, що вела у глибину яру, як він почав тривожно хрипіти й закрутився на місці. Атей згадав про Священний Яр Матері-Лисиці, і тривога коня поступово передалася і йому самому. Утім, цікавість перемогла, і Атей, зістрибнувши з коня, пішов у глибину яру, однією рукою тримаючи повіддя, а іншою стискуючи акінак. Не пройшов він і двох десятків кроків, як завмер на місці від загадкового видовища. Прямо посередині стежки лежало декілька кам’яних брил, на яких були вибиті загадкові знаки. Придивившись, Атей помітив, що ці камені лежать, утворюючи широке півколо. Десь далі за цим півколом знаходилося грубо витесане кам’яне зображення воїна в шоломі з довгими рогами. Уламки мечів та бойових сокир лежали навколо, прикриті дубовими гілками.

Видовище було досить похмуре. Атей зніяковіло озирнувся і мимоволі ступив декілька кроків назад. Під ногами хруснула гілка. Хлопець застиг. Йому здалося, що луна від цього звуку покотилася по всьому яру. Він ступив ще один крок назад, збираючись вскочити на коня і стрімголов чкурнути від цього місця, як прямо перед його ногами у землю вп’явся довгий спис. Між дерев пролунав низький голос:

— Як ти наважився, нещасний, вступити у Коло Беріга?!

Голос був гучним, і в ньому відчувалася відкрита погроза. Слова, які почув хлопець, були готською мовою. Атей, як і будь-який мешканець Скіфського степу, знав декілька мов. Йому часто приходилося бачити й спілкуватися з представниками багатьох народів, які мешкали тут.

Атей зам’явся. Він не знав, що це за таємниче Коло Беріга, але як пояснити це невідомому, у якого, напевно, в руках був ще один спис, хлопець не знав. Нарешті Атей вимовив, старанно підбираючи готські слова:

— Я потрапив сюди випадково і не бажав порушити спокій Кола Беріга. Дозволь мені йти далі, оминувши цей яр.

Запала тиша. Атей напружився, збираючись вскочити на коня. Але між деревами, немов вгадавши його думки, знов пролунав голос:

— Навряд чи тобі вдасться втекти, скіфе.

Відразу за цими словами між дерев з’явилося декілька воїнів. Атей озирнувся — за його спиною стояло два здорованя, перекриваючи шлях до відступу. Воїни були одягнуті в широкі полотняні штани з широкими, оздобленими бронзовими пластинами чересами. М’язисті торси були оголені, але на спинах замість плащів висіли ведмежі та вовчі шкіри. Попереду йшов здоровенний воїн з широкою сивою бородою. На плечах у нього висіла велика ведмежа шкіра, скріплена великою золотою фібулою, а ведмежа голова була надягнена, немов шолом, прямо на голову бороданя. Здавалося, обличчя цього воїна знаходиться у вишкіреній довгими іклами пащі лютого ведмедя. В руках у бороданя була величезна бойова сокира. Атей ще ніколи не бачив такої великої сокири. Здавалося, вона одним ударом могла знести товсте дерево. Втім, гот у ведмежій шкірі тримав її легко, немов пір’їнку. І в його постаті не відчувалося нічого доброзичливого.

— Я скіф Атей — син коваля Аріанта! — промовив хлопець, гордовито виструнчившись і дивлячись прямо в очі готу, — якщо я порушив ваш Звичай, то я готовий прийняти бій з вами.

Бородань застиг на місці. Деякий час він дивився на хлопця, який стискав у руках руків’я акінаку. Атей вгамував подих, очікуючи блискавичного удару сокири, яка була ледь не завбільшки його самого. Раптом гот зареготав. Він реготав так гучно, що, здавалося, всі дерева у яру затрусилися від цього реготу. Навіть ведмежа голова затрусилася, немовби підхопивши регіт гота. Інші воїни теж засміялися.

Атею навіть стало трохи неприємно, що його рішучість прийняти смертельний бій викликала таку реакцію, але потім вирішив, що кращої нагоди дременути навряд чи можна чекати. Атей ступив крок до коня, але гот припинив реготати і, перевівши дихання, гаркнув:

— Невже ти, хлопчисько, думаєш, що душа Беріга бажає для себе саме такої нікчемної жертви? У тебе немає навіть лука! Та Одін потрощить всіх нас своїми блискавками за таке глузування над нашим великим конунгом! Це кажу тобі я — Атаульф Кривава Сокира.

Атей вже хотів заперечити таку недовіру до власного воїнського хисту, але вирішив за краще не сперечатися.

— Ну що ж, великі воїни народу готів, — промовив він, чемно схиливши голову, — мені дуже прикро, що я не зможу стати гідною жертвою для вашого Одіна, але мені вже треба вирушати у дорогу.

— Ні, сколоте, — заперечливо похитав головою бородань, — ніхто, потрапивши у Коло Беріга, просто так його не покидає.

І тут вже Атей наважився запитати:

— Якщо я вже потрапив до Кола Беріга, то, може, ви мені поясните, що це таке?

— Ну що ж, пішли з нами, я розповім тобі, що таке Коло Беріга, — промовив Атаульф і майнув рукою, запрошуючи Атея йти за ним.

Атей трохи повагався, але суворі готи позаду похмуро дивилися на нього, і хлопець зрозумів, що іншого виходу, аніж слідувати за Атаульфом, у нього не залишилося.

Невдовзі Атей і Атаульф опинилися на галявині, посередині якої палало невелике вогнище. На вогнищі молодий русявий гот смажив велику кабанячу ногу.

— Сідай, скіфе, — Атаульф Кривава Сокира кивнув на вовчу шкіру біля вогнища. Атей сів, поклавши акінак на коліна. Він відразу відвів погляд від апетитної кабанячої ноги, з якої падали краплі жиру у вогонь. Тільки зараз він зрозумів, наскільки він зголоднів.

Втім, Атаульф помітив погляд Атея і, посміхнувшись, промовив, звертаючись до молодого гота:

— Агов, Атанаріху, пригости цього скіфа. Сьогодні я розповім йому про Коло Беріга.

Атея не треба було довго запрошувати до їжі. Атанаріх простягнув йому добрячий шмат смаженини. Поки хлопець їв, готи розсілися навколо вогнища, готуючись слухати розповідь Атаульфа.

Атаульф Кривава Сокира поважно сів, поклавши широкі долоні на коліна. Свою грізну зброю він обережно поклав до своїх ніг. Інші готи розсілися навколо вогнища. Атей вже наївся. Тепер він почувався достатньо добре. Здавалося, що готи були налаштовані досить мирно. Атаульф трохи помовчав, його погляд блукав десь між верхівок дерев. Нарешті він почав свою розповідь:

— Дуже-дуже давно, безліч поколінь тому, великий конунг Одін жив у цих степах. Він правив могутнім і непереможним народом асів і жив у своєму замку неподалік від моря. Велика фортеця, де мешкали аси, називалась Асгард. Аси охороняли священне дерево — ясень Ідресгіль, на якому тримається весь світ. Слава асів лунала по всім землям, населеним як людьми, так і демонами. Але Одін знав, що військова вдача і сила — це далеко не все, чого може досягнути великий воїн.

Одін хотів отримати найвищий дар, який робить воїна рівним богам. І цей дар називається Вищою Мудрістю. Той, хто оволодів Вищою Мудрістю, може сплітати слова в пісні. І ці пісні розкривають таємниці і світу людей, і світу богів, і темного підземного світу, в якому мешкають потворні демони й лиховісні провидиці-відьми. Одін повинен був довести, що його прагнення отримати Мед Поезії є непереможним і могутнім, як скелі північного острова Скандзі.

І щоб довести це, Одін покинув свій замок і добрався до Ясеня Світу. Дев’ять днів провисів на цьому Ясені Одін, прибивши себе списом до могутнього стовбура. Відчувши, що боги помітили його самовідданість, Одін вирвав своє око, і тоді великий бог Імір наділив його Медом Мудрості. Довго Одін правив своїм народом, але одного разу у своєму видінні він побачив, що йому треба вивести воїнів із цих священних земель далеко на північ. Конунг Одін покинув зі своїми воїнами ці степи і, здолавши довгий і небезпечний шлях, оселився на острові Скандзі.

Після своєї смерті Одін потрапив до Валгалли — місця, куди потрапляють ті, хто загинув зі зброєю в руках. Інші боги визнали Одіна своїм конунгом, а майстер Двалін з країни карлів та чорних ельфів — Свартальфагайму — зробив для Одіна спис на ім’я Гунгнір, що був найкращим з усіх списів і завжди потрапляв у ціль.

Воїни Одіна стали родоначальниками народу готів. І ось, п’ять поколінь назад, великий конунг Беріг теж побачив видіння, у якому Одін наказав йому привести народ готів назад, до місць, де колись знаходився його замок, стояв на берегу моря священний Асгард і ріс Ясень Світу. Саме на цих священних землях народ готів знову зможе відновити свою силу, отримати мудрість і стати непереможним.

Конунг Беріг повів наш народ через Північне море. Долаючи небезпечний шлях, з кривавими битвами, гинучи від холоду й ворожих мечів, готи, або, як їх ще називали, рейдготи, тобто готи мандрівники, дісталися великої ріки — Данаубу.[9] Ми збудували великий міст, але тільки половина рейдготів змогла переправитися через нього. Під вагою людей міст розвалився, і половина готів залишилася на іншому березі.

На той час конунг Беріг був дуже старим і Одін вже кликав його у Валгаллу. Тоді Беріг наказав викласти зі священних каменів, на яких сам Одін колись висікав рунами свої пісні, велике коло. Ці камені ми везли з собою, і це наш найвищий скарб. Конунг зайшов у це коло і наказав найкращим воїнам битися з ним. Він переміг всіх противників, і в той же час піднявся страшний буревій, а з неба, затягнутого хмарами, посипалися блискавки, які бог Тор своїм бойовим молотом висікав із чорних хмар. Коли буревій стих, готи побачили, що конунга Беріга нема, а замість нього залишився тільки кам’яний воїн.

З тих часів наші ворожбити викладають Коло Беріга, коли бажають принести жертви богам і попрохати у них перемоги перед вирішальною битвою. В цьому колі сходяться у двобої найкращі воїни, і переможець стає новим конунгом рейдготів. Тепер ми повернулися на ці землі. Вожді всіх сарматських народів вже скріпили союз з нашим конунгом Ерманаріхом. Ми збираємося побудувати фортеці й знайти Замок Одіна.

Наш головний ворожбит Торіг наказав нам охороняти Коло Беріга, поки він сам готується до священного дійства, на якому будуть принесені жертви Одіну й відбудуться двобої наймогутніших воїнів. Якщо Одін буде задоволений, то він вкаже нам місце, на якому буде побудована нездоланна фортеця.

Атаульф Кривава Сокира замовк і замислився. Воїни теж замислено дивилися у згасле вогнище, в якому ще тліли червоні вуглики. Відчувалося, що цю розповідь вони вже чули багато разів.

— Слухай, скіфе Атею, — нарешті промовив Атаульф Кривава Сокира, — ти теж можеш стати готом, недаремно ж Одін привів тебе у Коло Беріга. Вже дуже багато аланів, саїв, роксоланів, аорсів, савроматів, меотів і скіфів вступили до нашого війська. Ми зможемо навчити тебе нашому військовому мистецтву, і ти станеш великим воїном.

Атей трохи подумав. Що й казати, у цьому товаристві русобородих воїнів він вже відчував себе досить непогано. Але він згадав батька.

— Ні, Атаульфе Кривава Сокира, — похитав головою Атей, — не думаю, що Одін привів мене сюди, що б я став готом. Я скіф з роду Сколотів і назавжди залишуся їм.

— Що ж, зрозуміло, — кивнув Атаульф, — хоча часи скіфів у цих степах вже минули, ми поважаємо ваш народ. Ви завжди були великими воїнами.

Атей підвівся:

— Ну що ж, дякую вам за їжу та цікаву розповідь, але я мушу йти.

Атаульф Кривава Сокира сумно посміхнувся і заперечливо похитав головою:

— Мені дуже шкода, але я ж тобі сказав, що з Кола Беріга ніхто не може вийти.

— І що тепер? — обережно запитав Атей, передчуваючи небезпеку.

Атаульф Кривава Сокира знизав плечима:

— Зараз має прийти ворожбит Торіг. Може він вирішить, що тебе треба просто вбити, але скоріше за все ти станеш мішенню для стріл Локі…


Глава 12. Шлях царя Модая | Шлях Срібного Яструба | Глава 14. Стріли Локі