home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



Глава 9. Острів Гілеї

— Я чекала вас біля Міста Мерців, — розповідала Орія, коли вони вже досить далеко від’їхали від кургану, біля якого ледь не загинули у бою з чорними вершниками, — раптом я побачила, як над руїнами спалахнув яскравий червоний промінь. Саме такий, як тоді, коли ти, Атею, лежав на могилі, поцілений стрілою вершника-мерця. І тоді я вирішила прийти вам на допомогу.

— Що ж, ти прийшла вчасно, — промовив Атей.

Обличчя Сагіра було блідим, а очі відсторонено дивилися кудись у далечину. Здавалося, він і досі не може вийти зі стану, в якому перебував, коли викликав Чорних вовків Папая.

— А що, будь-який акінак може викликати вовків бога Папая? — насмілився запитати його Атей.

Сагір озирнувся на нього і похитав головою:

— У тебе був не простий акінак, — лише декілька скіфських ковалів, посвячених Зберігачами у таємниці богів, могли виготовити такі мечі. Скоріше за все, він належав якомусь нашому воїну, який намагався пробратися у Місто Мерців і знищити його за допомогою Чорних вовків Папая.

— А ми колись зможемо знищити Місто Мерців? — войовниче запитала Орія.

— Там, де є Світло, є і Темрява, — похмуро відповів Сагір, — Гістас приречений, і він розуміє це, і лють його зростає. І не важливо, хто зруйнує Місто Мерців — ми, чи алани, чи готи. Гістас не зміг оволодіти Щитом Таргітая і сили його відтепер будуть танути.

— А хто він, вождь Отан? — запитав Атей.

Сагір похитав головою:

— Це велика людина, воїн, ім’я якого вже стало легендою, мудрець і чарівник. Колись, дуже давно, він відправився до берегів Інду і довго жив там, опановуючи мудрість і таємні знання, що зберігаються у храмах і печерах цієї далекої країни. Коли Отан повернувся, то на великій раді клану Срібного Яструба він пройшов випробування і був обраний вождем.

— А яке випробування він мав пройти? — зацікавилась Орія.

— Першим випробуванням повинен був стати двобій із трьома найсильнішими воїнами. Другим — вміння застосовувати магічну силу. Але все закінчилося вже на першому випробуванні.

— Як це? — здивувався Атей.

Сагір посміхнувся:

— Отан завжди був відлюдником і найчастіше кочував у степу на самоті. Всі здивувалися, коли Зберігачі назвали його ім’я як одного з тих, хто може стати головою клану Срібного Яструба. Гінці ледь знайшли Отана, і той довго відмовлявся, але нарешті погодився. Мене тоді тільки прийняли до клану, і я добре пам’ятаю той день.

Обрання голови клану завжди відбувалося на острові Гілеї, і більшість воїнів Срібного Яструба зібралися там. Першому пройти випробування випав жереб саме Отану. Але Отан відразу всіх здивував. Він сказав, що буде битися не з трьома найкращими воїнами, а відразу з двома десятками. Отана завжди дуже шанували, а на цей раз знайшлося багато бажаючих битися з зухвальцем. А тут ще Отан навіть не став сідати на коня. Він просто сів на землю й почав перебирати струни свого кімвалу.[13] Воїни схопили свої луки й поклали стріли на тятиви…. Але жодний з них не зміг навіть напнути тятиву, Отан немовби миттєво лишив їх сил. Його супротивники не змогли ні стріляти з луків, ні витягнути акінаки з піхов. Всім стало зрозуміло, що Отан є найбільш видатним воїном і чарівником не тільки серед клану Срібного Яструба, але і в усьому степу. Інші відмовилися навіть проходити випробування, і так Отан став нашим провідником…

Далі вони їхали мовчки.

Атей все озирався навкруги. Йому здавалося, що чорні вершники-мерці ось-ось виринуть на своїх конях. Але степ був спокійний. Сонце ласкаво сяяло, від землі підіймалася приємна прохолода, і вітер злегка коливав високі степові трави…

Степ вмів зберігати свої таємниці…


Після двох днів мандрівки відкритим степом на обрії з’явилася довга зелена смуга.

— Плавні Борисфену, — коротко пояснив Сагір. Атей вже й сам здогадався, що вони дісталися низов’я Великої Ріки.

Невдовзі вони наблизилися до плавнів. Атей вкотре зачаровано дивився на безкінечні хащі очерету, які тягнулися куди тільки сягало око. Здавалося, величезне військо може загубитися серед цих зелених лабіринтів. Атей навіть зупинив свого коня, вдивляючись у величну картину. І вже примарилося Атею, що то не гостроверхий комиш гордовито височить, а гострі верхів’я списів і мечів над безкінечними лавами вершників, що прямують вздовж берегів Борисфену на якусь свою звитяжну виправу. Почув Атей у шелестінні очерету хропіння коней, дзенькіт зброї та панцирів…

— Про що замислився, Атею? — здаля донісся до нього голос Орії.

Видіння щезло — знов перед ним стелилися зелені очеретяні хвилі.

— Агов! — радісно скрикнув Атей і погнав свого коня навздогін Сагіру та Орії.

…Сагір довго вів їх вздовж плавень, аж поки не побачив майже непомітну стежку, яку, здавалось, протоптали дикі вепри.

— Прямуйте за мною, але слідкуйте, щоб ваші коні не зійшли зі стежки — вмить трясовина засмокче, — застеріг їх Сагір і спрямував свого коня у зелені хащі.

Деякий час вони їхали між очеретом. Ціла хмара набридливої комашні підіймалася з-під кінських копит і роїлася навколо облич, лізла у очі і рот. Атею іноді здавалося, що він може захлинутися від неї. Копита їх коней загрузали у вологу землю, зминаючи соковиту болотяну траву. Час від часу Атей помічав між комишами затягнуті ряскою невеличкі озера, іноді стежка розділялася на декілька інших, але Сагір впевнено обирав потрібний напрям. Атей навіть подумав, що самому йому нізащо не виплутатися з цих хащ.

Аж ось нарешті вони минули плавні й вибралися на високий берег Борисфену. Проїхавши трохи вздовж берега, мандрівники побачили великий скелястий острів. До острова вів широкий міст, викладений з широких дерев’яних колод. Декілька вершників могли проїхатись пліч-о-пліч по ньому. Але зараз на мосту нікого не було. І на самому острові не було помітно жодного руху. Хіба що чайки кружляли над річковими хвилями. Краєвид здавався трохи примарним через легкий туман, який коливався над водою.

— Це Острів Гілеї, — пояснив Сагір, — кажуть, що саме на цьому острові є печера, де великий воїн Геракл зустрівся з донькою Борисфену Гілеєю. Від їх шлюбу й народився Таргітай — перший скіф. Зараз на цьому острові знаходиться фортеця, яку охороняють відбірні воїни з клану Срібного Яструба. І там нас чекає наш вождь Отан. Ми віддамо йому Щит Таргітая…

…Першим на міст виїхав Сагір. Він зняв зі свого панцира срібну пластину із зображенням яструба і підняв її над головою, потім торкнув повіддя свого коня.

Тихо шелестів очерет, м’яко плескали річкові хвилі, торкаючись берега, і пронизливо квилили чайки над водою. Кінські копита гулко цокотіли по дубовим колодам. Чим ближче вони наближалися до острова, тим більше Атей відчував грізну силу, яку він випромінював. Але ця сила не несла в собі темного, зловісного відтінку, який Атей так добре відчув у Місті Мерців.

Нарешті вони переїхали міст і дісталися широкої кам’яної площадки, яка, судячи зі всього, була й зручною пристанню — декілька широких скіфських човнів були прив’язані товстими канатами до тяжких кам’яних виступів. Але жодної людини ніде не було видно. Виїхавши на площадку, Атей зупинив коня, здивовано озираючись навкруги. Між високими скелями острова були майстерно викладені стіни з кам’яних брил. Вузькі бійниці похмуро чорніли в стінах. Тяжкі, окуті залізом ворота височіли перед гаванню, закриваючи прохід між двома скелями. Над воротами, прямо на скелі, було викарбуване зображення великого яструба.

Сагір під’їхав до воріт, знову підняв пластину зі срібним яструбом і заговорив, підвівши очі до кам’яного зображення яструба:

— Я, Сагір, син Аріанта, мій брат Атей і Орія з царського роду скіфів прибули на Острів Гілеї, виконуючи наказ старійшини Отана!

На мить запала пронизлива тиша. Атей відчув, як дзвенить прохолодне повітря.

Ворота зарипіли й повільно відчинилися, пропускаючи прибульців.


Глава 8. Чорний туман | Шлях Срібного Яструба | Глава 10. Старійшина Отан