home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



Глава 1. Атей — син Аріанта

Величезний розпечений диск червоного сонця застиг над краєм степу. Від високих степових ковил підіймалося мерехтливе марево ранкового туману. Густе, насичене пахощами духмяних трав повітря дзвеніло, немов напнута тятива.

Атей стримав свого коня й на мить заплющив очі, вдихаючи на повні груди це чарівне повітря, яке буває тільки в таку мить — коли червоне сонце повільно підіймається над безкраїм простором скіфського степу. Він відчував, як з кожним подихом його тіло вбирає в себе і силу сонця, і могутність землі, розчинені у повітрі. З самого раннього дитинства, мабуть, з тієї миті, коли вперше наважився пустити чвалом свого коня, Атей любив виїжджати на високий прадавній курган і спостерігати, як сонце підіймається над обрієм, сповіщаючи про початок нового дня. Можливо, саме тому, що народився він, як колись розповідала йому мати, саме в таку мить, коли сонце щойно підіймалося над обрієм. Ще в дитинстві Атей почув легенду про прабатька усіх скіфів — могутнього воїна Таргітая — сина богів, якому вдалося на швидкому скакуні доскочити до обрію і, розігнавши коня, піднестися у небо й проскочити крізь сонце. З того часу і мріяв Атей стати подібним до легендарного воїна.

Утім, і років Атею не так вже й багато. Коли він народився, його батько зробив новий горит для стріл[1] і наприкінці кожної зими вкладав туди нову стрілу. Тепер в цьому гориті було тринадцять стріл. Тобто мало бути чотирнадцять, але одна стріла залишилася рік тому у грудях сарматського вершника. Батько Атея Аріант славився на весь Степ як великий воїн і майстер-коваль. Казали, що кожна стріла, яку зробив батько, влучає в ціль, а його мечі, акінаки та бойові сокири можуть розрубати будь-який панцир. Матері Атей майже не пам’ятав, вона вмерла, коли в його гориті було всього три стріли.

Атей носив ім’я великого царя скіфів, в часи якого Велика Скіфія досягла вершини своєї могутності. Але ці часи вже давно минули. Тепер тільки розрізнені залишки колись непереможного скіфського народу залишалися в степах над Борисфеном. Більша частина скіфів після поразок у тривалій та виснажливій війні зі спорідненими, але тепер ворожими племенами сарматів загинула або залишила Велику Скіфію та відкочувала до Тавриди — Малої Скіфії. Рід, до якого належав Атей, залишався одним з останніх скіфських родів, які вперто кочували степом уздовж Борисфену,[2] не покидаючи терени, які були Батьківщиною для них та їхніх предків… Атей опустив голову й немов би знов опинився у не так уже й далекому минулому…


ВСТУП | Шлях Срібного Яструба | Глава 2. Битва при Урочищі Трьох Мечів