home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



Глава 6. Про велику війну скіфів і персів

На цей раз Марк мовчав трохи довше, показуючи всім своїм виглядом, що на цей раз збирається прочитати найцікавіше:

— На той час, коли Дарій готував похід на Скіфію і посилав повсюди вісників із наказами одним, щоб дали йому піхоту, іншим, щоб приставили кораблі, ще іншим, щоб перекинули міст через Фракійський Боспор, Артабан, син Гістаспа і брат Дарія, всіляко відраджував його йти в похід на скіфів і доводив йому, які вони вбогі. Але вже було неможливо вмовити його правильними порадами, і Артабан перестав його вмовляти, і Дарій, коли було завершено всі приготування, вирушив із своїм військом проти скіфів…

…Коли прибув Дарій до Істру і разом із ним піше військо і все воно перейшло на той бік Істру, Дарій дав наказ іонійцям знищити пловучий міст і йти за ним усередину країни, а також і війську з кораблів. Проте, коли вже іонійці були готові знищити міст і виконати його накази, Кой, син Ерксандра, який був стратегом мітіленців, спершу спитав Дарія, чи той дозволить йому висловити свою думку, як він хотів, а потім сказав Дарієві: «Царю мій! Оскільки ти маєш намір вирушити в похід на країну, де не знайдеш ні посівів, ні залюдненого міста, через це залиш оцей міст як він є і накажи тим, які його побудували, охороняти його. І якщо ми знайдемо скіфів і виконаємо те, що задумали, тоді ми матимемо можливість повернутися, коли ж ми не спроможемося їх знайти, то ми, принаймні, зможемо повернутися, не наражаючися на небезпеку. Бо я тепер не боюся, що скіфи нас переможуть у битві, але боюся, що ми не зможемо їх знайти і, блукаючи тут по всім усюдам, з нами може трапитися щось прикре. Хтось міг би сказати, ніби я кажу це заради своєї користі, щоб залишитися тут. Проте я, царю мій, висловлюю перед тобою таку мою думку, вважаючи, що це буде корисним для тебе, а проте, я в усякому разі піду за тобою і не погоджуся з тим, щоб ти мене залишив тут». Дарієві дуже сподобалася така думка і він відповів йому: «Дорогий лесбосцю! Коли я щасливо повернуся до свого палацу, прийди неодмінно до мене, щоб я винагородив тебе, як слід, за твою добру пораду».

Так він сказав і зав’язав на ремені шістдесят вузликів і потім покликав на нараду тиранів іонійських міст і так промовив: «Іонійці! Моє рішення, що я його попередньо висловив щодо моста, я скасовую, а ви візьміть тепер цей ремінь і ось що робіть із ним: щойно ви побачите, як я вирушу в похід проти скіфів, починайте щодня розв’язувати по одному вузлику. І коли я за цей час не повернуся і закінчаться дні, занотовані вузликами, тоді пливіть собі назад до вашої вітчизни. Але до того останнього дня, оскільки я змінив своє рішення, стережіть міст, прикладаючи всі зусилля, щоб він був не пошкоджений. Зробіть так, як я вам сказав, і я буду вам вдячний». Це сказав Дарій і поквапився дати розпорядження для дальшого походу…

Скіфи порадилися між собою і вирішили, що вони самі не спроможні помірятися силами і прогнати Дарія, і послали вісників до сусідніх народів. І царі цих народів уже збиралися і радилися між собою, розуміючи, що проти них виступило велике військо. Це були царі таврів і агатірсів, і неврів, і андрофагів, і меланхлайнів, і гелонів, і будінів, і савроматів…

Про савроматів розповідають таке. Коли елліни билися з амазонками (а амазонок скіфи називають ойорпата, а ця назва означає грецькою мовою чоловіковбивці, бо ойор — це їхньою мовою чоловік, а пата — вбивати), тоді, кажуть, елліни, після перемоги на Термодонті, відпливли на своїх кораблях із усіма полонянками, яких вони захопили, але на морі амазонки, напавши на чоловіків, зарізали їх. Проте амазонки не вміли поводитися з кораблями, не знали як користатися ні кермом, ні вітрилами, ні веслами. Коли вони зарізали чоловіків, вони віддалися на волю хвиль і вітру. І так вони прибули на Маєтідське озеро до Кремнів. А Кремни розташовані на землі вільних скіфів. Там амазонки, зійшовши з кораблів, пішли далі вглиб країни.

Спершу, знайшовши там стайню коней, вони захопили їх і почали на конях грабувати скіфські господарства.

Скіфи не могли зрозуміти, що це таке: вони не знали ні їхньої мови, не бачили такого одягу, не знали, що це за плем’я. Вони були здивовані, звідки ті прибули, і спочатку вважали їх за чоловіків у юному віці, і почали з ними битися. Після битви, підібравши трупи, вони довідалися, що то були жінки. Порадившися, вони вирішили більше ні в який спосіб не вбивати їх, але послати до них своїх юнаків у такому числі, скільки було там жінок. Вони наказали їм отаборитися поблизу них і робити все те, що ті роблять…

Потім вони об’єднали обидва табори і почали жити разом і кожен із них мав за свою жінку ту, з якою він уперше з’єднався. Що ж до мови, то чоловіки не спромоглися вивчити мову жінок, але жінки швидко засвоїли мову своїх чоловіків. Коли стало можливим взаєморозуміння між ними, чоловіки сказали амазонкам: «У нас є батьки, є в нас і своє майно. Отже, досить нам цього життя. Нумо повернемося і житимемо з усіма іншими. Ми візьмемо вас із собою як наших дружин, а не якихось там інших». Але амазонки ось що відповіли на це: «Ми не можемо жити з вашими жінками, бо в нас і в них різні звичаї. Адже ми стріляємо з луків і кидаємо дротики, їздимо верхи, не знаємо жіночих робіт. А ваші жінки нічого того не вміють робити, про що ми сказали, але живуть там на возах і займаються жіночими справами і на полювання не ходять і взагалі не ходять нікуди. Отже, ми не зможемо з ними затоваришувати. А якщо ви хочете мати нас своїми дружинами і бути чесними людьми, ідіть до ваших батьків і візьміть належну вам частину майна, і тоді ми будемо жити з вами окремо від них».

Юнаки послухалися їх і так і зробили. Але коли вони взяли свою частину майна і повернулися до амазонок, жінки сказали їм: «Ми занепокоєні і нас охоплює страх, якщо ми житимемо в цій країні, по-перше, тому, що ми спричинилися до того, що ваші батьки втратили вас, а по-друге, тому, що ми завдали стільки шкоди вашій країні. Якщо ви вважаєте нас достойними бути вашими жінками, хай ми всі зробимо таке: від їдемо з цієї країни, перейдемо за ріку Танаїд і там оселимося».

Юнаки і на це погодилися. Вони перейшли ріку Танаїд і пройшли ще на відстань трьох днів шляху від Танаїду на схід і три дні шляху на північ від Маєтідського озера. Коли вони прибули в край, де вони й тепер мешкають, там і оселилися. І відтоді і дотепер жінки савроматів живуть, як і за давніх часів, тобто і на полювання їздять увесь час верхи і разом із своїми чоловіками, і без них, і на війну ходять, і одягаються так, як чоловіки.

Савромати розмовляють скіфською мовою, але розмовляють нею з давніх часів погано, бо амазонки не навчилися їй як слід. Що ж до шлюбів, то ось у них так встановлено: жодна дівчина не виходить заміж, поки вона не вб’є якогось ворога. Буває так, що деякі з них помирають не одружені, якщо їм не довелося виконати це за звичаєм.

Отже, скіфські посланці прибули до царів тих народів, яких я перелічив. Була там у них нарада, і посланці докладно розповіли про стан речей і сказали їм, що перси, підкоривши собі весь інший материк, перекинули міст через Боспорську протоку, перейшли тепер на наш материк, поневолили фракійців і тепер прокладають міст через ріку Істр, бо хочуть і увесь цей край підкорити собі. «Отже, вам, — вони продовжували, — аж ніяк не слід бути осторонь і дивитися на те, як ми гинемо, але будучи однодумними з нами, вчинемо опір загарбникові. Чи ви не зробите так? Тоді ми під натиском ворогів або покинемо нашу країну, або підемо на поступки ворогам. Що буде з нами, якщо ви не схочете допомогти нам? Адже вам від цього не буде краще, бо Перс виступив у похід не лише проти нас, але і проти вас. Перемігши нас, він не забариться піти й проти вас. Ми можемо навести вам важливий доказ того, про що ми вам кажемо, а саме: коли б Перс пішов походом лише на нас, щоб помститися за те, що ми його колись поневолили, тоді він залишив би всіх інших у спокої і воював би лише проти нашої країні і тоді всі на світі бачили б, що він виступив проти скіфів, а не проти інших народів. Проте тепер ледве він прийшов на наш материк, він поневолює всі народи, які зустрічає на своєму шляху. Знайте, що він уже підкорив й інших фракійців, і наших сусідів гетів».

Таке сповістили скіфи, а царі, які прибули до них із своїх країн, почали радитися, і тоді їхні думки розділилися. Гелон, Будін і Савромаг мали спільну думку і обіцяли допомогти скіфам. Проте Агатірс, Нев Андрофаг і царі меланхлайнів і таврів дали скіфам таку відповідь: «Коли б це не ви перші образили персів і не ви перші почали війну проти них, ми сказали б, що справедливі ваші слова і те, що ви хочете тепер від нас, і ми охоче послухалися б вас і зробили б так, як і ви. Проте, тепер, коли ви вчинили напад на їхню країну без нас і поневолили персів, і скільки років завгодно було богові, і вони, бо їх підняв проти вас той самий бог, відплачують вам рівною мірою. Проте ми ні тоді не нападали на цих людей, ні тепер не хочемо завдавати їм шкоди. Але, коли вони виступлять проти нашої країни і перші розпочнуть ворожі дії, тоді і ми виступимо, щоб їх відкинути. Доки ми не будемо певні цього, ми залишатимемося спокійні, бо ми гадаємо, що перси прийшли сюди, щоб напасти не на нас, але на тих, які винуваті в кривді, що була їм вчинена».

Коли скіфи почули відповідь, яку їм було дано, вони вирішили не давати одразу відкритого бою, оскільки ті племена не схотіли бути їхніми союзниками, але вирішили розділитися на дві частини і, поступово відступаючи і відбиваючи ворогів, засипати криниці і джерела, що виявляться на їхньому шляху, а також підпалити всю траву. До одної частини, на чолі якої був цар Скопасій, приєднаються савромати. Оце вони, якщо проти них підуть перси, відступатимуть і поволі попрямують до ріки Танаїд вздовж Маєтідського озера, а коли перси почнуть відступати, нападатимуть на них і переслідуватимуть їх. Це була одна частина царського війська, для якої було визначено такий шлях, я сказав. Дві інші частини, одна велика, яку очолював Ідантірс, і третя, на чолі якої був Таксакій, з’єднаються і до них ще приєднаються гелюни та будіни. Вони ітимуть попереду персів на відстані одного дня шляху, так само відходячи поволі та відступаючи, виконуючи те, що їм доручено. По-перше, вони мусять зайти в країни, народи яких не вступили в союз із ними, щоб і їх затягнути у війну проти персів (а якщо вони не підуть воювати добровільно проти персів, то силоміць змусити їх до цього). Потім вони мають повернутися в свою країну і. коли вважатимуть це за доцільне, нападуть на персів.

Такі рішення прийняли скіфи і пішли назустріч Дарієвому військові, спершу виславши кращу частину своєї кінноти на розвідку. Проте всі їхні вози, на яких жили їхні діти та жінки, і всю їхню худобу, крім тих тварин, що були їм потрібні для харчування, вони собі залишили, а все інше вони послали попереду разом із возами, давши наказ їм рухатися весь час на північ.

Отже, їхній обоз вирушив раніше і посувався на північ, а скіфські розвідники знайшли персів за три дні шляху від ріки Істр. Вони їх знайшли і поставили свій табір на відстані одного дня шляху від них, знищивши все, що росло на землі. Перси щойно побачили скіфську кінноту, почали крок за кроком переслідувати її, а вона постійно відступала. А згодом (бо вони напали на слід однієї з двох частин скіфського війська) перси пішли за ними на схід просто до ріки Танаїд. Скіфи перейшли через ріку Танаїд, а за ними перейшли через неї і перси, переслідуючи їх, поки не перетяли з кінця в кінець країну савроматів і прийшли в країну будінів.

Скільки часу йшли перси країною скіфів і савроматів, але не змогли завдати їй ніякої шкоди, бо вся вона була зовсім пустинною. Однак, коли вони вдерлися до країни будінів, вони знайшли там дерев’яне місто, з якого будіни повтікали і зовсім залишили його напризволяще, а перси спалили його. І коли вони це зробили, вони пішли далі по слідах ворогів, поки не пройшли через усю цю країну і прибули в пустелю. Ця пустеля зовсім не заселена людьми, і тягнеться вона на відстань семи днів шляху над країною будінів. За пустелею живуть тіссагети, а з їхньої країни витікають чотири великих ріки, які перетинають землю маєтів і вливаються в озеро, що називається Маєтідою. А їхні назви такі: Лік, Оар, Танаїд і Сіргій.

Коли Дарій прибув до пустині, він припинив похід і отаборив своє військо на ріці Оар. Після того він почав будувати вісім великих укріплень, на відстані одне від одного до шістдесяти стадій. Їхні руїни існували ще за моїх років. Поки він займався цією роботою, скіфи, яких він переслідував, повернули назад від північних країв і прибули до Скіфії. Оскільки скіфів зовсім не було видно і вони не виявляли ніяких ознак життя, Дарій перестав будувати укріплення, залишив їх недобудованими, а сам перемінив шлях і пішов на захід, гадаючи, що перед ним були всі скіфи і що вони тікають на захід.

Швидко просуваючись із військом, скоро Дарій прибув до Скіфії, він натрапив там на обидві об’єднані частини скіфського війська, і почав їх переслідувати, а вони уникали зустрічі з ним, тримаючись від нього на відстані одного дня шляху. А скіфи, оскільки Дарій не переставав їх переслідувати, згідно прийнятим рішенням, відступали до країни тих, хто відмовився бути з ними в союзі, і спершу до країни меланхлайнів, і збентежили їх. Ідучи далі, скіфи заманили персів до країни андрофагів і, розбурхавши і їх, прийшли до неврів, і стурбувавши їх, скіфи, відступаючи, підійшли до країни агатірсів. Проте агатірси, побачивши, як їхні сусіди тікають у безладді перед скіфами, ще перед тим як скіфи вдерлися до їхньої країни, послали вісника і заборонили їм уступати в їхню країну і попередили їх, коли скіфи спробують удертися, то наштовхнуться насамперед на їхній опір. Таке попередження послали їм агатірси і поспішили до своїх кордонів, вирішивши відбити напад загарбників. А меланхлайни, і андрофаги, і неври, щойно вдерлися до їхньої країни перси зі скіфами, навіть не спробували відбити їх, але, забувши про свої загрози, повтікали в безладді на північ зі своїх країв, у пустелю. Скіфи не наважилися увійти в країну агатірсів з огляду на те, що їм це було заборонено, але, відходячи з країни неврів, завели персів до своєї країни.

Оскільки ці переслідування і втечі тривали так довго, не припиняючись, Дарій послав вершника до скіфського царя Ідантірса і оголосив йому: «Дивна людино! Чому ти все тікаєш, коли ти міг би зробити вибір між двома можливостями? Якщо ти вважаєш себе спроможним учинити опір моїм силам, тоді зупинися і вступи в бій. Що ти весь час бігаєш туди й сюди? Якщо ти визнаєш себе неспроможним, тоді перестань тікати, принеси дари твоєму владареві — землю і воду — і тоді ми почнемо переговори».

На цю пропозицію таку відповідь дав Ідантірс, цар скіфів: «О Персе! Отакі в нас справи: я до цього часу нікого не лякався і не тікав ні від кого, ні в минулому і ні тепер від тебе. І те, що я тепер робив, не відрізняється від того, що я звичайно роблю в мирний час. А з якої причини я не вступаю в бій із тобою, і це я тобі поясню. Ми не маємо ні міст, ні оброблених полів і не боїмося, що хтось може їх захопити або знищити, і не квапимося вступити в бій за них із вами. Однак якщо ви наполягаєте на тому, щоб це сталося якнайшвидше, гаразд, тоді ось що: в нас є могили наших предків. Нумо, знайдіть їх і спробуйте завдати їм шкоди. Тоді ви побачите, чи будемо ми з вами воювати заради наших могил, чи ні. Проте перед тим, якщо ми не вважатимемо і не вирішимо, ми не битимемося з тобою. Що ж до битви, то я скажу тобі таке, що моїми владарями я вважаю лише Зевса, мого предка, та Гестію, владичицю скіфів А тобі я пошлю дари замість землі та води, такі, яких ти є гідним, а щодо іншого, про що ти сказав, ніби ти мій владар, я кажу тобі, що ти це спокутуєш». (Така була промова скіфів.)

Отже, з такою відповіддю повернувся до Дарія вісник. А царі скіфів, ледве почули слово «неволя», страшенно розлютилися. Отже, ту частину війська, якій вони призначили з’єднатися з савроматами і яку очолював Скопасій, вони послали до іонійців, що охороняли міст на Істрі, і доручили йому почати переговори з ними, а іншим, які вирішили вже не змушувати персів пересуватися туди й сюди, наказали нападати на персів, коли ті сідали, щоб поїсти. Скіфи підстерігали воїнів Дарія щоразу, коли ті починали їсти, і так виконували свій намір. Скіфська кіннота постійно змушувала тікати кінноту ворогів, а перські вершники, тікаючи, натрапляли на піхоту, і піхота приходила їм на допомогу. Але коли скіфи, відбиваючи кінноту, наштовхувалися на піхоту, вони відступали, побоюючись піхотинців. Навіть і вночі скіфи робили такі наскоки.

Тепер я розповім про те, що допомагало персам і шкодило скіфам, коли вони робили напади на Дарієве військо. Це була річ зовсім дивна: крики віслюків і вигляд мулів. Як я вже згадував вище, в Скіфії нема ні віслюків, ні мулів. У всій країні скіфів не існує жодного віслюка, ні мула, бо клімат там холодний. Отже, віслюки своїми дикими криками викликали розгубленість скіфської кінноти. Під час багатьох нападів на персів, щойно скіфські коні чули крики ослів, як вони зривалися з поводів, перелякані поверталися назад із настовбурченими вухами, бо ніколи не чули перед тим таких криків і не бачили таких тварин. Проте ця річ не мала великого значення для ходу війни.

Скіфи, бачучи персів у занепокоєнні, щоб затримати їх на довший час у Скіфії, і очікуючи того, що вони мають опинитися в скрутному становищі, бо їм бракувало всього потрібного для життя, почали робити таке: вони часто залишали деяку частину своєї худоби з чередниками, а самі переходили, як завжди, на інше місце. А перси кидалися, хапали тварин, вважаючи, що цим вони вчиняють подвиг.

Багато разів так вони робили, коли нарешті Дарій опинився у великій скруті. Скіфські царі довідалися про це і послали вісника з дарами до Дарія: птаха, мишу, жабу і п’ять стріл. Перси спитали людину, що принесла ці дари, яке значення вони мають, але той відповів, що він одержав доручення лише передати їх і якнайшвидше повернутися. Хай сами перси, сказав він їм, якщо вони розумні, зрозуміють, що означають ці дари.

Коли перси про це почули, вони почали розумувати. На думку Дарія це означало, що скіфи піддаються і приносять землю і воду, і такий висновок він робив із того, що миша народжується з землі і годується тими самими плодами, що й людина, жаба перебуває у воді, птах дуже схожий на коня, а стріли означають, що скіфи складають зброю. Таку думку висловив Дарій, але зовсім протилежна до неї була думка Гобрія, одного з тих сімох, які вбили мага. Він зробив висновок про те, що дари означали таке: «Якщо, перси, ви не станете птахами і не полетіте високо в небо, або мишами і не сховаєтеся в землю, або жабами і не пострибаєте в болота, то ви не повернетеся до себе, вас загублять оці стріли».

Так перси витлумачили ці дари. Одна частина скіфського війська, якій спершу було призначено вартувати біля Маєтідського озера, а потім їх було послано для переговорів із іонійцями, коли вони прибули до моста, вони сказали: «О іонійці, ми прийшли і принесли вам свободу, якщо ви схочете нас послухати. Адже ми повідомлені, що Дарій наказав вам охороняти міст упродовж лише шістдесяти днів, і якщо він сам за цей час не повернеться, ви можете піти геть до своєї країни. Отже, коли ви тепер зробите те, що ми вам пропонуємо, ні він не матиме за віщо скаржитися на вас, ні ми. Запишайтеся ще тут на кілька днів, а потім повертайтеся». Іонійці пообіцяли так зробити, а скіфи поквапилися повернутися.

Коли Дарій одержав такі дари, скіфи, які там залишалися, вистроїлися перед персами зі своєю піхотою та кіннотою, ніби для того, щоб уступити в бій. Проте коли скіфи вже вистроїлися, якийсь заєць кинувся з усіх ніг поміж двома лавами, і вони, ледве кожний із них його побачив, побігли його ловити. Через те, що скіфи порушили свій стрій і почали гомоніти, Дарій спитав, що там коїться, що там за галас серед ворогів. А коли йому сказали, що скіфи ганяються за зайцем, він тоді сказав тим, до яких він звичайно звертався:

«Ці люди зовсім не зважають на нас і тепер я гадаю, що Гобрій правильно сказав про скіфські дари. Отже, тепер і я маю таку саму думку і через це треба нам подумати, як може здійснитися наш відступ з найменшою небезпекою».

На це так відповів Гобрій:

«Царю мій! Я маю сказати, що я вже знав із чуток про те, що ніхто не може їх подолати. А тепер, коли я сюди прийшов, я ще краще зрозумів, що вони з нас глузують. Отже, тепер моя думка така, що треба, щойно настане ніч, запалити вогні, як це ми звичайно і перед тим робили, а потім обдуримо воїнів, що зовсім не можуть переносити тяжких випробувань, потім прив’яжемо всіх віслюків, які в нас є, покинемо їх, а самі відійдемо, перш ніж скіфи прийдуть до Істру, щоб зруйнувати мости, а мабуть ще й перед тим, як іонійці приймуть якесь рішення, що може нас згубити».

Таку пораду дав Гобрій і потім, коли настала ніч, Дарій пішов за його порадою.

Щодо зовсім виснажених воїнів і тих, що були ледве живими, він зовсім не дбав за них і покинув там, де вони були в таборі, як і всіх прив’язаних віслюків. Із двох причин він залишив там віслюків і хворих воїнів, щоб чути було їхні крики, а людей, бо вони були хворі. Він послався на те, ніби він із найкращою частиною війська збирається напасти на скіфів, а вони на цей час повинні охороняти табір. Такий наказ Дарій дав тим, яких залишив у таборі, запалив вогні і, не гаячи часу, вирушив у напрямі до Істру. Віслюки, втративши своїх товаришів, почали, звичайно, ще більше ревти, і скіфи, чуючи ревіння ослів, твердо вірили, що перси перебувають у своєму таборі.

Проте коли розвиднилося, то ті, які залишилися в таборі, зрозуміли, що Дарій покинув їх напризволяще, і простягали руки до скіфів і почали розповідати їм, що сталося. А скіфи, почувши про це, не гаячи часу, з’єднали обидві свої частини, ту, що була окремо від інших, і ту, в якій були савромати, будіни та гелони, і почали переслідувати персів, прямуючи до Істру. Проте оскільки більша частина перського війська складалася з піхотинців і вони не знали шляхів (бо там і не існувало певних шляхів), а скіфи були вершниками і знали найкоротші шляхи, вони випередили персів і встигли прибути до моста значно раніше від персів. Коли вони довідалися, що перси ще не прийшли, то сказали іонійцям, які перебували на своїх кораблях:

«Гей, іонійці, призначені вам дні вже минули і навіщо вам ще залишатися тут. Але якщо ви залишалися перед цим від страху, тепер зламайте якнайшвидше цей міст і повертайтеся вже вільними людьми і цим ви завдячуєте богам і скіфам. Що ж до того, хто дотепер був вашим владарем, ми розправимося з ним так, що він більше не розпочне походу проти якогось народу».

Іонійці почали радитися щодо цієї пропозиції.

І Мільтіад афінянин, що був стратегом і тираном Херсонесу на Геллеспонті, був такої думки, щоб прийняти пропозицію скіфів і так визволити Іонію. Але Гістіай, тиран Мілета, мав протилежну думку і казав, що тепер завдяки Дарієві кожен із них став тираном якогось міста де — коли буде знищено владу Дарія, і він не зможе залишитися владарем мілетян і ніхто інший із тиранів, бо кожне місто волітиме краще мати в себе демократію, а не тиранію. Коли Гістіай висловив таку думку, то одразу всі ті, що перед тим поділяли думку Мільтіада, пристали до думки Гістіая…

Отже, ті, що прийняли думку Гістіая, вирішили додати до цього рішення такі діла та слова. Вони зруйнували на відстані вистрілу з луку частину мосту, ближчу до скіфів, щоб здавалося, ніби вони щось зробили, хоч справді вони нічого не зробили, і ще аби скіфи не спробували силоміць перейти мостом через Істр. І ще вони скажуть, що зруйнують ту частину мосту, яка була з боку Скіфії, бо зроблять усе, щоб задовольнити скіфів. Такі рішення вони доповнили до думки Гістіая, а потім від імені їх усіх Гістіай відповів так:

«О скіфи! Ми дякуємо вам за ваші добрі повідомлення, ви прибули своєчасно. Так і ви вказали нам правильну путь і ми зробимо вам добру послугу. Як бачите, ми руйнуємо міст і охоче зробимо все, бо прагнемо своєї свободи. Але поки ми його руйнуємо, ви добре зробите, якщо розшукаєте їх, і коли ви їх знайдете, відплатіть їм і за нас і за вас, як вони заслужили».

Так удруге скіфи повірили тому, що іонійці кажуть правду, і повернулися шукати персів, але не спромоглися їх знайти там, де вони пройшли. В цьому завинили самі скіфи, бо вони знищили в тих місцях поживу для коней і засипали воду в криницях. Бо коли б вони цього не зробили то, якби схотіли, легко знайшли б персів. Проте саме тепер їхнє рішення, яке вони вважали за найкраще, їм пошкодило. Отже, скіфи пройшли тими місцями своєї країни, де було досить поживи для коней і досить води, шукаючи там ворогів, гадаючи, що і ті намагатимуться піти цим шляхом. Однак перси дотримувалися того першого шляху, яким вони вже пройшли, і так з превеликим трудом досягли переправи. Але коли вони прийшли, вже настала ніч, і, побачивши, що міст зруйновано, вони страшенно злякалися, гадаючи, що іонійці їх покинули.

Був у Дарія один єгиптянин, що ні в кого іншого не було такого гучного голосу, як у нього. Цій людині Дарій наказав устати на березі Істру і покликати мілетянина Гістіая. Єгиптянин виконав його наказ і Гістіай, почувши наказ Дарія, привів усі судна для переправи війська на протилежний берег і знов налагодив міст.

Так перси уникнули небезпеки, а скіфи, шукаючи персів удруге, не знайшли їх…


Глава 5. Про скіфські звичаї | Шлях Срібного Яструба | Глава 7. Велике Коло