home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



Глава 8. Таємниця Щита Таргітая

«Ми будемо йти шляхом Срібного Яструба» — все крутилися у голові Атея слова Отана. Невже він нарешті дізнається, де пролягає Шлях Срібного Яструба?

Більшість воїнів після Великого Кола пішли до вогнищ біля своїх шатер обговорювати події наради й майбутній двобій. Поступово розмови стихли. Декілька десятків дозорців погнали своїх коней у степ, а решта воїнів полягала спати біля згаслих вогнищ. До ранку залишалося не так вже й багато часу. Коли Атей і Орія повернулися до свого шатра, Сагір сидів біля тліючого вугілля кострища. Здавалося, що він поринув у якісь важливі думи.

Атей мовчки сів біля нього. Орія поворушила вугілля, подивилася, чи є достатньо води у казані і, без довгих слів, лягла спати, загорнувшись у вовняну ковдру.

— Слухай, Сагіре, а що є Шлях Срібного Яструба? — нарешті запитав він брата, пильно подивившись йому у очі.

— Шлях Срібного Яструба? — перепитав Сагір і посміхнувся.

Втім, вираз його очей, незважаючи на посмішку, залишався зосередженим.

— Шлях Срібного Яструба, Атею, це шлях воїна, який наважився відправитися у незнані краї, чи то Ойкумени, чи то власної душі.

Атею слова Сагіра здалися загадковими і не зовсім зрозумілими.

— Сагіре, а як можна вирушити Шляхом Срібного Яструба?

— В тому-то й справа, Атею, що у кожного свій Шлях Срібного Яструба. Частіше навіть не ти знаходиш його, а сам шлях знаходить тебе. Але це за умови, що в твоїй душі є прагнення знайти Шлях.

— Але Отан сказав, що після бою все військо піде Шляхом Срібного Яструба? Що це значить?

— Розумієш, Атею, є два Шляхи Срібного Яструба — один відкритий, а другий таємний. Відкритий Шлях — це коли військо відправляється у напрямі, що вказують йому боги. Ще в стародавні часи був такий звичай — коли якійсь клан чи рід опинялися в скрутній ситуації або його воїни відчували, що доля вказує їм відправитись на якусь виправу, то тоді вони посилали перед собою білого коня. І куди той біг, туди й прямували воїни. Отан казав, що дух Срібного Яструба може вселитися в білого скакуна й вказати шлях долі. Якщо наш воїн переможе воїна готсько-аланського союзу, тоді ми вирушимо явним Шляхом Срібного Яструба.

— А другий, таємний Шлях Срібного Яструба?

— О, цей Шлях може відкритися тільки обраним, і пролягає він у душі й серці справжнього воїна. І щоб знайти його, необхідно пережити особливий ритуал, але про це ми з тобою поговоримо пізніше… А зараз давай спати.

Атей все не міг заспокоїтися, і ще безліч питань крутилося у нього в голові. Втім, Сагір вже розтягнувся на попоні, підклавши під голову сідло і поклавши долоню на руків’я акінаку.

І все ж Атей не витримав і знов звернувся до брата з питанням:

— Сагіре, а ти знайшов Таємний Шлях?

Сагір повернув голову до Атея і ледь посміхнувся:

— Спи вже, згодом сам про все дізнаєшся.

Атей незадоволено покрутився, зручніше вмощуючись на килимі, але тільки він закрив очі, як миттєво, несподівано для себе провалився в глибокий сон без сновидінь.


— Агов, прокидайся, Атею! — почув над своєю головою хлопець гучний голос, який і висмикнув його зі сну.

Атей сів, протираючи заспані очі. Перед собою він побачив Сагіра. Той був у повному бойовому обладунку.

— Збирайся швидше, братику, — промовив Сагір, — Отан очікує на нас!

Ці слова примусили Атея миттєво підхопитися, і він втупився в брата:

— Що, сам вождь Отан кличе нас до себе?

— Так, так. Кличе. Давай швидше!

Атей миттєво вмився водою, яку принесла йому в чаші Орія, вскочив на коня й погнав чвалом за Сагіром…

Вони миттєво проскочили скіфський табір і вигнали коней на широкий луг, що тягнувся вздовж берега. Тим часом скіфи ладнали свою зброю, вели напувати своїх коней до Борисфену, весело перегукуючись між собою. Здавалося, що вони збираються не на битву, яка може стати останньою в їх житті, а на свято.

Тим часом Атей і Сагір минули луг і дісталися до невеликого яру, густо порослого могутніми дубами.

— Ось тут, — кивнув головою Сагір, вказуючи на великий дуб, що широко розкинув свою крону над краєм яру. Біля дубу Атей побачив коня, який спокійно пасся на зеленій траві. Атею здалося, що він чує якісь дивні звуки — тихі і дзвінкі водночас. Немовби струмені чистого джерела, виходячи з-під землі, перетворювалися на тонкі срібні струни, що дзвеніли під легким весняним вітром. Коли Атей наблизився до дубу, то побачив, що біля нього, напівприхований високими травами, сидить Отан.

Біля нього лежав кимвал. І дійсно, струни «скіфської арфи» тихо бриніли. Отан сидів, схрестивши ноги. На колінах у нього лежав Щит Таргітая, і Отан, закривши очі, повільно водив пальцями по його поверхні, яка тьмяно зблискувала під променями ранкового сонця.

Над головою Отана, на гілці дуба, висів горит із луком і стрілами.

— Я чув, як Марк перед Великим Колом читав книгу Геродота про минуле нашого народу, і це було добре, — тихо промовив Отан, коли Атей і Сагір, привітавшись, наблизилися до нього, — але далеко не завжди словами можна передати справжню сутність того, що є, і тим більше того, що минуло… І ніколи не можна висловити словами те, що є вічним… Як у дерева є крона, гілля, стовбур і коріння, так і у нашого знання є слова, є знаки і є те, що не можна висловити ні словом, ні знаком… Щит Таргітая… Ваш батько Аріант володів і словом, і мистецтвом карбування знаку. Він зміг викарбувати на поверхні Щита набагато більше, ніж мало бути написано у сотні книг. І саме Знання, яке збережено на поверхні Щита Таргітая, насичує його могутньою магічною силою…

Отан замовк і знов провів пальцями по поверхні Щита.

— Всі таємниці й мудрість скіфів, накопичені за тисячі років, викарбувані тут, на цьому Щиті. Майстер Аріант зміг вкласти у цей Щит свою душу. І тому цей Щит насамперед набуває своєї сили в руках того, в чиїх жилах тече кров коваля Аріанта. Скоро відбудеться двобій, у якому на кін буде поставлена подальша доля клану Срібного Яструба. І старійшини вирішили, що з боку нашого клану у двобої будеш битися ти, воїне Сагіре.

Очі Сагіра радісно блиснули.

— Так, будеш битися ти, але це буде не простий двобій. Твій супротивник буде не просто досвідченим бійцем, який досконало опанував мистецтво бою, його зброя виготовлена у темних печерах Утгарда — підземного світу темних сил — карлами-ковалями, які досконало володіють могутньою магією. І тому в тебе, Сагіре, буде можливість перемогти у двобої лише тоді, коли Щит Таргітая буде сповна насичений своєю магічною силою. Отже, через три дні воїни Срібного Яструба зійдуться на рівнині біля річки Сірої Вовчиці з військом гото-аланів. Ти, Сагіре, цей час будеш готуватися до двобою. Ти повинен вирушити до Кам’яної Могили й пройти обряд Очищення, щоб отримати допомогу богів… А ти, Атею, візьмеш Щит Таргітая й залишишся на Могилі Анахарсія. Ти дочекаєшся, поки Щит Таргітая не вбере в себе силу цього кургану, і тоді чимдуж вирушиш до рівнини поблизу річки Сірої Вовчиці. Ти повинен встигнути до полудня, до початку двобою, щоб передати Щит Таргітая Сагіру. У тебе є сили, щоб виконати свою справу, але чи зможеш скористуватися своєю силою, буде залежати тільки від тебе. Отже, сини Аріанта, тепер доля народу скіфів знаходиться у ваших руках…


— Залишаєшся, Атею? — ще раз повторила Орія.

Атей мовчки кивнув.

Останні воїни клану Срібного Яструба вже зникали на обрії, прямуючи до рівнини Сірої Вовчиці. Атей, Орія і Сагір стояли біля підніжжя Кургану Анахарсія.

— Ну що ж, зустрінемося через три дні, — промовив Сагір і обійняв брата за плечі.

— Бувай, брате, — тихо сказав Атей і повернувся до Орії, — невдовзі зустрінемося, Оріє. Дівчина відчепила від свого плаща бронзову овальну фібулу й простягла її Атею.

— Візьми, ця фібула передавалася в нашому роду від покоління до покоління. Сподіваюсь, вона допоможе тобі.

Атей трохи повагався, але взяв фібулу. На її поверхні було викарбуване сонце, крізь яке летів вершник.

— Дякую, Оріє, нехай боги допомагають тобі! Ми невдовзі зустрінемося.

Орія посміхнулася, але очі її залишалися сумними.

— Я не можу залишитися з тобою — Отан наказав, щоб окрім тебе на Кургані Анахарсія залишилося тільки десятеро найкращих воїнів. Вони будуть охороняти тебе й Щит Таргітая. Тому я цей день буду блукати на самоті степом, а потім вирушу до річки Сірої Вовчиці. Там ми й зустрінемося.

Атей кивнув головою.

Орія і Сагір сіли на своїх коней і з місця пустили їх чвалом.

Відразу їх шляхи розійшлися. Сагір спрямував свого коня на південь, у напрямі Кам’яної Могили, а Орія погнала свого коня на північ — туди, де синів відкритий степовий простір…

Останні вершники Срібного Яструба вже щезали за обрієм.


Глава 7. Велике Коло | Шлях Срібного Яструба | Глава 9. Заклик Матері-Лисиці