home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



Глава 6. Меч, спис, кинджал

Томірида нахилилася над Атеєм і швидко перерізала мотузки, якими він був зв’язаний. Хлопець ледь підвівся, розминаючи закляклі руки. Томірида взяла свій шолом, до якого був прикріплений хвіст лисиці, уважно подивилася на нього і щось прошепотіла. Атею здалося, що вона шепоче молитву, звернену до духу Лисиці — покровительки свого клану. Він помітив, що такі ж руді лисячі хвости були й на шоломах інших двох дівчат. Томірида наділа шолом, старанно застібнула ремінці й витягла довгий сарматський меч. Атей трохи невпевнено озирнувся, шукаючи свій акінак.

— Ось твій меч! — Орія підійшла до нього, простягаючи акінак. Атей із легким вдячним поклоном прийняв меч і повільно витяг його з піхв. Оздоблене турячою кісткою руків’я несподівано легко лягло на долоню. Відчувши у руках зброю, Атей стрепенувся. Меч випромінював стримку силу. Він згадав, як батько розповідав, що цей меч зробили із крижаного струменю для їх роду самі скіфські боги. Слабкість і втома миттєво залишили хлопця. Тепер він був готовий до бою. Атей ще ніколи не бився по-справжньому на мечах, але добре пам’ятав декілька уроків, які дав йому батько. «Наш скіфський меч — акінак — коротший за сарматські чи готські мечі, але немає більш зручної зброї, якщо бій відбувається у тісняві або один на один, коли потрібна швидкість і вправність. Ти завжди переможеш, якщо сам перетворишся на меч», — згадалися Атею батькові слова…

Лаена й Орія підкинули декілька оберемків хмизу у вогнище. Полум’я спалахнуло з новою силою. Томірида виглядала досить грізно в бойовому обладунку. Атей навіть помітив, як палають її очі під металевим забралом шолома.

Томірида декілька разів махнула мечем. Довге зігнуте лезо зі свистом розсікло повітря.

— Я, Томірида, воїтелька клану Священної Лисиці, викликаю тебе, скіфе, на смертельний двобій! — дзвінким голосом вигукнула вона.

Атей позіхнув і стиха промовив:

— Я, Атей, син Аріанта, з роду сколотів, приймаю твій ВИКЛИК!

Амазонка підстрибнула до нього і з усієї сили нанесла удар. Удар довгого сарматського меча несподівано виявився надзвичайно сильним. Атей ледь встиг підставити меч під вороже лезо й відскочити вбік, ухилившись від наступного удару. Видно було, що Томірида дуже вправно володіла мечем, але вона занадто багато сили вкладала в свої удари, і Атею вдавалося уникати їх. Але йому приходилося більше оборонятися. Сарматський довгий клинок блискавкою креслив кола навколо амазонки, примушуючи хлопця відступати. Здавалося, лють надає Томіриді нових сил.

Лаена й Орія уважно дивилися на двобій. Атей не сумнівався, що вони щиро бажають поразки Томіриді. Лаена спиралася на довгий спис, Орія вчепилася у свій меч.

Атей все вичікував, коли випаде слушна мить для контратаки. Він відчував, що його правиця ледь втримує акінак. Томірида знову зрушила на хлопця декілька блискавичних ударів. Атей, відступаючи, зміг їх відбити, але, раптом, послизнувшись на вологій землі, впав навзнак. Амазонка підскочила до нього й занесла меч для вирішального удару. Атей в’юном відкотився вбік. Лезо сарматського меча вп’ялося у землю біля самого плеча хлопця. Атей миттю підхопився й щосили штовхнув амазонку плечем. Томірида впала на землю. Її шолом злетів з голови й покотився до вогнища. Амазонка намагалася захиститися мечем, але хлопець ударом ноги вибив меч у неї з рук і приставив лезо акінаку до її горла.

Ледь переводячи дихання, він прохрипів:

— Я, скіф Атей, переміг тебе, Томіридо, але залишаю тобі життя!

Томірида гнівно блимала очима, в яких вже блищали сльози розпачу. Вона повільно підвелася і зовсім невойовничо сіла біля вогнища, обхопивши коліна тремтячими руками. Орія підібрала її меч з землі і протягнула подрузі. Томірида тільки гнівно блимнула на неї заплаканими очима.

Тим часом Лаена рішучим рухом відчепила від свого широкого шкіряного чересу меч і підхопила спис, біля наконечника якого було прикріплено три лисячих хвости. «Це ж скільки лисиць вони пообдирали?» — подумав Атей і посміхнувся. Але Лаена й не думала відповідати посмішкою:

— Я, Лаена, донька Сая, викликаю тебе, скіфе Атею, на смертельний двобій! — рішуче вимовила вона і з силою вдарила списом об землю. Лисячі хвости стрепенулися, немовби на наконечнику списа спалахнули язики полум’я.

Атей виставив перед собою акінак і, трохи зігнувшись, почав наближатися до супротивниці. Але першу атаку він ледь не пропустив. Лаена стрімко штрикнула списом у хлопця. Блискуче лезо, оточене полум’ям лисячих хвостів, майнуло перед його очима. Хлопець відстрибнув, ледь встигнувши відмахнутись акінаком. Через хвилину йому вже здавалося, що весь світ закрутився перед ним червоним полум’ям.

Лаена надзвичайно швидко наносила удари й спритно відбивала меч Атея. Втім, він зміг тільки два рази спробувати перейти у атаку. Довгий спис тримав його на відстані, заганяючи до уривчастого берегу Борисфену. Атей відчув, що сили швидко залишають його. Раптом йому здалося, що атаки Лаени стали не такими блискавичними. Він стрибнув вперед, намагаючись перерубати акінаком цей клятий спис, але Лаена вправно перехопила свою зброю, уникаючи блискучого леза, і несподівано сильно вдарила держаком по його правиці. Акінак, дзенькнувши, вилетів з руки хлопця. Амазонка пронизливо закричала, і її спис, зробивши широке півколо, пронісся над головою хлопця. Атей, який ледь встиг пригнутися, відчув, як наконечник зі свистом розсік повітря над його головою. З останніх сил він скочив з землі і перехопив держак списа. Від різкого поштовху Лаена не втрималася на ногах і покотилася по землі. Атей підхопив її спис і заніс над головою.

— Я переміг і тебе, Лаено, донько Сая, і я дарую тобі життя! — вигукнув Атей і озирнувся на Орію. Десь у глибині душі він сподівався, що ця русява дівчина відмовиться від двобою. Але вона, здається, анітрохи не засмутилася поразкою своїх товарок. Вона витягла довгий кинджал і повільно провела їм перед своїм обличчям. Орія здавалася зовсім байдужою до двобою, очі її були трохи примружені, а в усіх рухах відчувалася лінива грація. Втім саме це й занепокоїло Атея. Він відчув, що в цих повільних рухах криється набагато більша небезпека, ніж у її двох відчайдушних та несамовитих подруг.

Вони мовчки почали сходитися для двобою. Амазонка йшла повільно, опустивши зброю додолу. Атей вирішив відразу вибити кинджал у неї з рук. Він кинувся уперед, але Орія миттєво ухилилася й так штовхнула його в спину, що Атей ледь зміг утриматися на ногах. Розлючений, він розвернувся її почав безтямно наносити удари. Орія легко, немов граючись, відбила блискавичні удари акінаку. Хлопець, тяжко сопучи, намагався вибити кинджал з рук Орії, але та примарною тінню крутилася перед ним, лише час від часу, немов граючись, відводила своїм клинком його зброю. Атею вже здавалося, що дівчина розчиняється у нічній темряві і несподівано з’являється, наносячи блискавичні удари. Блискуче лезо кинджалу свиснуло біля його горлянки. Атей захистився своїм акінаком, і вони застигли, схрестивши клинки. Атей ледь тримав свій меч, намагаючись відкинути лезо кинджалу. Прямо перед ним було обличчя Орії, її очі були спокійні, і в них відбивався відблиск схрещених клинків. Раптом у її очах з’явився переляк. Зіниці розширилися, а губи затремтіли.

І тут Атей сам почув, що зі степу, зовсім близько, доноситься моторошне завивання, немовби самотній вовк-сіроманець, вийшовши на полювання, звертається до своїх вовчих богів за допомогою. Коні амазонок стривожено заіржали. Виття підхопило ще декілька вовчих горлянок.

Атей і Орія повільно опустили свою зброю.

— Чорні вовки Папая,[6] — тихо промовив Атей, — вони вийшли на полювання за мерцями…


Глава 5. Амазонки | Шлях Срібного Яструба | Глава 7. Чорні вовки Папая