Видатний український учений другої половини ХІХ ст. – за науковий історизм у вивченні життя й діяльності Т. Г. Шевченка
Лише справді наукове вивчення, а отже – знання епохи 40-х років ХІХ ст. дозволило М. П. Драгоманову дати переконливе наукове визначення активної участі та провідної ролі Тараса Григоровича Шевченка у революційно-демократичному русі середини ХІХ ст.
«Кожного чоловіка, кожного писателя, – відзначав він, – тоді тільки можна оцінити як слід, коли роздивимось на нього власне історичним, об’єктивним поглядом, та ще й на ґрунті тієї громади, в якій він виріс і працював. Таке досліджування «пророків» показує, що дійсно пророків, «всецелых выразителей народа» і навіть для одного «часу», ніколи й не було. Таке досліджування розбиває ідоли, старі мощі, та зате дає не тільки правдивий погляд на померших пророків, а ще й міцну нитку, щоб провести нас у будуче слідом не за особою, з усіма її часовими й особистими одмінами й хибами, а за думкою.
Отже, Шевченка ніхто ще так не дослідив історично й об’єктивно ні як поета, ні як громадського чоловіка. Та це не так-то й легко, бо близькі до нього люди не дали нам основи для такого досліду ні докладними звістками, ні навіть новим і добре впорядкованим виданням того, що він писав.